Драматичну гонку з хепі-ендом подарували українським уболівальникам наші біатлоністки на Кубку світу в австрійському Гохфільцені. Наша молода спортсменка Юлія Джима отримала естафету від Валентини Семеренко дев'ятою. І помчала до фінішу з неймовірною швидкістю!
Показавши найкращий результат на етапі, Юлія допомогла збірній України вибороти срібну медаль. З новою зіркою українського біатлону поспілкувався кореспондент "Експресу".
— Юлю, це найфеєричніший виступ у вашій кар'єрі?
— Безумовно! Я ще ніколи не стояла на п'єдесталі Кубка світу. Торік не була в основі команди. А коли Оксана Хвостенко полишила збірну, я здобула шанс і наразі його використовую.
— Ви отримали естафету від Валі Семеренко дев'ятою і впритул наблизили Олену Підгрушну до трійки призерів. Чим пояснити такий блискучий виступ?
— Спочатку в естафеті бігли сестри Семеренко. Коли приймала естафету, Україна не була серед лідерів. А наздоганяти завжди легше, ніж тікати. Мені психологічно було неважко. Я подумала собі: або пан або пропав. Біжу і стріляю задля свого задоволення. І в підсумку залишила позаду всіх конкурентів! Приємно, що на останньому етапі естафети Олена Підгрушна також показала бездоганну стрільбу і велику швидкість. Тож ми були на сьомому небі від щастя, коли довідалися про здобуте "срібло".
— Ви нині стріляєте бездоганно. У чому секрет успіху?
— Перший секрет я вже озвучила: зовсім не хвилююся і не боюся помилитися. По-друге, стараюся натискати на курок при видиху. Я вже давно маю свій ритм, тому стріляю не лише точно, але й швидко. Між пострілами довго не цілюся — від двох до трьох секунд.
— Цього сезону ви перейшли з юніорського спорту в дорослий. Вже призвичаїлися в команді?
— Так, усе гаразд. Досвідчені дівчата мене полюбили. Ми були знайомі давно, адже юніори часто тренуються з дорослими. У біатлоні я вже вісім років.
— Більшість наших біатлоністів - уродженці Чернігівщини або Сумщини. Чому ви, корінна киянка, займаєтеся цим видом спорту?
— У Києві справді немає таких добрих умов, як у Чернігові чи Сумах. Та я полюбила біатлон. Завдяки батькам. Тато і мама займалися цим видом спорту професійно. Тож я на лижах і з гвинтівкою зі самого дитинства.
— Ви вже перевершили досягнення батьків?
— (Сміється). Недавно я зателефонувала мамі й татові, сказала, що втерла їм носа. Вони так і не побували на п'єдесталі Кубка світу. Радіють, що донька "доробилася" до такого успіху.
— Більшість біатлоністів жаліються, що не мають часу на свої сім'ї, бо майже весь рік у світах. Це правда?
— Так. правда. Я вже звикла до життя в готелях, аеропортах чи літаках. На чужині працюю, тренуюся і відпочиваю. У вільний час люблю вишивати. На перемоги мене надихає вишивка. Краще вишивати хрестиком, аніж "вишивати" нічними клубами. (Сміється). Моє життя — це біатлон, а часу на забави не маю.