Анатолій Коньков "Людина слова": слово дав - слово забрав

02 вересня 11:17
Переглядів: 76
Коньков
Рівно два роки тому, 2 вересня 2012-го, новим президентом ФФУ став Анатолій Коньков

Пропонуємо читачеві нову статтю: напівжирним шрифтом у ній виділено обіцянки Конькова зразка вересня 2012-го, які супроводжуються нашим коментарем у теперішньому часі. Навіть ми не очікували, що все буде так сумно…

2012 рік, Анатолій Коньков: «Головне для мене  не повторити основних помилок мого попередника».

2014 рік, результати: — помилки повторено всі можливі, усіх поперед­ніх керівників. До того ж, встиг купу своїх особистих помилок наробити: корупція, кумівство, імітація праці, непрофесіоналізм як метод роботи, злочинне ігнорування національних інтересів.

«Чому Григорій Суркіс ніколи не здійснював поїздок у регіони? Подібні запитання адресували йому неодноразово, на що він регулярно відповідав: мовляв, у нього в регіонах (читай: обласних і районних федераціях) працюють професіонали, яким він довіряє і які забезпечують його всіма необхідними даними. У моєму розумінні така практика є цілковито неприпустимою. Це — один із багатьох парадоксів нашого футболу: уявіть собі, що навіть Президент України зобов’язаний (на законодавчому рівні!) з певною регулярністю їздити по регіонах, а ось президент ФФУ — ні, бо в нього там «люди, яким він довіряє». Такого більше не буде — це точно».

— Анатолій Дмитрович так само нікуди не їздить: за нашими даними, впродовж двох років правління очільник національної Федерації запам’ятався передовсім відвідинами харківської Федерації, де головує його особистий друг Михайло Добкін («нємноґа па-дєбільнаму»), котрий має звичку влаштовувати гучні святкування свого дня народження, пот­ребуючи дорогих подарунків за казенний рахунок — десь на суму 24000 гривень, які в кошторисі Будинку футболу записані під рубрикою «витрати на сувенірну продукцію».

«Нині мусолять думку, що без міжнародного авторитету Григорія Суркіса нам доведеться ой як складно. Але я переконаний: спершу нам треба заробити авторитет у себе вдома, а вже потім — за рубежем. Адже Анатолій Коньков представлятиме не себе, навіть не певну організацію, а цілу державу — звідси треба «танцювати».А будувати отой авторитет маю намір на одному наріжному камені: довірі. За два місяці поїздок по Україні дійшов приємного висновку: люди мені довіряють. Це — чудовий стартовий плацдарм для моєї роботи. А англійську вивчу, ось побачите».

— без міжнародного авторитету Суркіса-старшого нам і справді непереливки — зізнаймося хоча би перед собою, що сьогодні тільки він і захищає наші національні інтереси за рубежем, зокрема, у війні з росіянами (за Крим і не тільки); про «здобуття авторитету» — даруйте, ставимо три крапки; про іноземну мову — досі не опановано навіть державної української, та й з російською чималі проблеми.

«І сьогодні хочемо створити масштабний проект — програму розвитку футболу України, розраховану на кілька років. Мабуть, ви вже чули, що у серпні ця наша ідея вже почала частково реалізовуватися, коли мені влаштували прий­ом на високому рівні (хоча його цілком неправильно інтерпретували ЗМІ!). Працюватимемо так і надалі: ми просто зобов’язані довести нові принципи життєдіяльності національного футболу до найвищого керівництва держави».

— без коментаря.

«Треба відновити масовість футболу: зробити якомога ширшим поле його життєдіяльності, довести ці рамки до радянського рівня. Щоби не закривали ДЮСШ, не робили паркінги з полів, не зникали команди в регіонах (останнє — просто біда)».

— знову без коментаря.

«Так, київський журналіст Валерій Валерко подав мені програму реформи нижчих ліг  за німецьким принципом. ЇЇ, до слова, років 3–4 тому презентували й тогочасним керівникам ФФУ, однак безрезультатно… Питання дуже складне, тут треба діяти виважено, аби потім не жалкувати (як свого часу, коли скоротили вищу лігу до 14 команд). Наразі проект перебуває у стані вивчення».

— зазначена програма, що відповідає нагальним потребам часу (вона, зокрема, передбачала ліквідацію другої ліги як професіонального утворення, та створення напівпрофесіонального дивізіону, що базувався би на регіональних першостях), і досі лежить у шафі, завалена дворічною пилюкою.

«Вийшло так, що ПЛ і ПФЛ як винаймали окремі офіси до того, так і нині винаймають — їм таку ціну за орендувиставили, що вони вирішили за краще нікуди не переїжджати! Справді: було б якось логічно, щоби ми всі не тільки працювали разом, а й, умовно кажучи, жили під одним дахом  у Будинку футболу».

— за два роки таки стався зсув — Професіональна ліга, здається, невдовзі переїде на Черепанову гору, де їй, за нашими даними, відведуть одну кімнату, натомість офіс прем’єр-ліги і надалі перебуває далеко від Лабораторного провулку.

«Хочеться зробити багато чого: почати, наприклад, із хорошої, ґрунтовної, багатотомної книги історично-статистичного спрямування, а продовжити… ну, можливо, Алеєю національної футбольної слави чи Залом слави, або, припустімо, елементарним музеєм. Усе — до 120-ліття національного футболу. Давайте трохи зачекає­мо: повірте, я розумію, що відкладати у довгу шухляду це питання не варто, бо воно там може йзалишитися».

— немає нічого — ні книги (ні хорошої, ні ґрунтовної, ні багатотомної), ні Алеї слави, ні Залу слави; справді, у жовтні у Львові буде проведено якесь святкування, проте воно стане реальністю завдяки іншій людині. — мова про Ярослава Грися, керівника тамтешньої ОФФ.

«Я весь цей час дуже прискіп­ливо підбирав людей, із якими працюватиму. Я взагалі вважаю, що одне з головних моїх завдань наразі — уникнути помилок попередників, а серед запорук цього — мати поруч себе низку осіб, про яких я би міг сказати: це — моя команда».

— поза сумнівом, «свою команду» Анатолій Дмитрович побудував, адже відтоді, як він прийшов до влади, у футболі України, як на загальнонаціо­нальному рівні, так і на регіональному, підбір кадрів відбувається тільки за одним принципом — особистої лояльності до глави Федерації; іноді доходить до абсурду, коли працювати в Будинку футболу починають ті, хто просто межує дачами з Анатолієм Дмитровичем.

«Розумієте, в моїй душі на якомусь глибокому рівні існувала спокуса вдатися до радикальних кроків на зразок: «Прийду — й вижену всіх!» Але, повторюю, — на глибокому рівні, а насправді все буде інакше: ми з моєю командою застосуємо прискіпливу «селекційну політику» й оберемо осіб, гідних працювати в нашому футболі, при цьому не зважатимемо, так би мовити, «на колір шкіри», а лише на те, що собою являє людина, наскількивона хоче та вміє працювати».

— імовірно, коментарі зайві (див. попередній пункт), хоча прокоментувати можна: по-перше, неугодних виганяють і почали одразу (як прик­лад, поцікавтеся долею екс-голови Івано-Франківської ОФФ Віктора Анушкевичуса), по-друге, зважання «тільки на фаховий рівень при доборі кадрів» — смішні, наприклад, з огляду на те, що у Будинку футболу на зар­платі сидить донька Миколи Черниша (найближчого друга Конькова), дружина екс-спонсора футбольної школи імені Конькова та багато інших друзів, дітей та онуків друзів. Така собі сімейна федерація.

«Бо я переконаний: для хорошого, успішного керівника неприпустимо в доборі кадрів дотримуватися принципу, що його колись висловив один із президентів США: «Так, він — сучий син, але він наш сучий син!» Я при доборілюдей спиратимусь винятково на їхні фахові здібності».

— ну що тут ще коментувати?! ФФУ спіткало повальне звільнення кваліфікованих фахівців. Натомість на роботу беруть винятково за принципом «кум-сват-брат».

«Однозначно: полювання на відьом — не наш метод. Попри все, мститися нікому не будемо — готові працювати з усіма, хто хоче й гідний цього. Наше ж первинне завдання яке? Попри емоції й інші відволікаючі речі, не помилитися у виборі кандидатур до команди, яка найближчим часом керуватиме вітчизняним футболом. Хоча, звісно, це тільки перший крок: адже підібрати людей — ще недостатньо, потрібно також уміло розмістити,наділити кожного саме тією функцією, яку він зможе виконувати якнайкраще. Ось, мабуть, я й окреслив те, що потребує нагальної роботи».

— про «полювання на відьом»: півтора року тому в українському футболі почав розпалюватися скандал, коли алчевську «Сталь» п. Коньков звинуватив у проведенні договірних матчів, що вже тоді пояснювалося непростими стосунками Анатолія Дмитровича з іншим Анатолієм — Волобуєвим, тренером і фактичним президентом клубу з Алчевська; тепер про «розміщення людей на тих посадах, де вони можуть принести найбільше користі» — ймовірно, за два останні роки зроблено лише один правильний крок, коли наставником національної збірної став Михайло Фоменко, бо в усіх інших випадках переважно «не ті працюють на не тих місцях», як писав класик.

«Істинна суть у тому, що, як і коли робитиме наша команда. Бо за останнє десятиріччя Федерація значною мірою стала асоціюватися з авторитаризмом, із тим, що тут усе вирішує одна особа. З цією практикою — до коренів хибною, на моє переконання, — вже покінчено… Ми ж за цей час якось непомітно забули, що Національна футбольна асоціація будь-якої європейської країни має бути насамперед громадською організацією: не приватним клубом, не засобом вдоволення владних амбіцій, не способом заробляти гроші, а саме певним інститутом, базованим на громадських засадах. Тому можу впевнено сказати: комерційно-політичною структурою ФФУ більше не буде!».

— говорив одне, а робить зов­сім навпаки! Щодо «недопущення авторитаризму»: сьогодні існує постанова Анатолія Дмитровича, згідно з якою офіційну позицію ФФУ з будь-якого приводу мають право висловлювати тільки він і його пресова служба, навіть віце-президенти Федерації позбавлені такої можливості, чого не дозволяв собі Григорій Михайлович.

«Роль держави у функціонуванні спорту: одне з найнагальніших зав­дань для нас — створити прог­раму розвитку вітчизняного футболу на найближчі кілька років, із тим, аби цю програму затвердив Кабінет Міністрів України».

— сьогодні повністю відсутні контакти між Будинком футболу та профільним Міністерством спорту, голова якого кілька разів обвинувачував Конькова у зраді національних інтересів.

«Особисто я переконаний, що починати треба з аматорського рівня. Іще треба зазначити: корупція існує у всьому світі, питання лише в тому, який у неї відсоток. Наше завдання — максимально його зменшити».

— «боротьба з корупцією йде пов­ним ходом»: зокрема, штат Будинку футболу за два роки збільшився — із приблизно 150-ти чоловік до 239-ти. При тому, що у своїй передвиборній програмі Коньков обіцяв скоротити штат на третину!

Ось такі «здобутки» нинішнього керманича ФФУ за два роки роботи, якщо, звісно, це можна назвати роботою…

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити