Андрій Гурський: Перехід у "Рух" - яскравий період моєї кар’єри

26 вересня 17:46
Переглядів: 178
Андрій Гурський

Основний склад теперішнього винниківського «Руху» складно уявити без центрального захисника Андрія Гурського. До слова, Андрій є одним з небагатьох гравців «Руху», який у професійному футболі для винниківчан взяв участь в усіх 12-ти поєдинках, забивши при цьому два голи. На аматорському рівні, граючи за «Рух»,  Андрій Гурський також проявив себе з хорошої сторони, тому в команді уже давно став «своїм». У першій частині відвертого інтерв’ю Андрій розповів про глухонімого футболіста-батька, про його таємні походи на футбольні матчі Гурського-молодшого, а також про перші професійні успіхи та розчарування. У другій частині нашої розмови читайте про період виступів Андрія Гурського в київській «Оболоні», «Севастополі», білоруському «Гомелі», винниківському  «Русі», а також про нефутбольне життя спортсмена.

Андрію, яким був період футбольного життя в «Оболоні»?

В «Оболоні» був один з найкращих періодів у моїй кар’єрі. Тоді перед командою було завдання залишитись у Прем’єр-лізі. Пригадую, ми грали добре, адже за статистикою «Оболонь» у другому колі була третьою командою чемпіонату за пропущеними голами. Пригадую, тоді зіграв хороший матч з львівськими «Карпатами», неймовірний матч був з «Дніпром». За три тури до фінішу чемпіонату нам потрібно було взяти три очки: в двох матчах ми зіграли внічию, а у третьому матчі пропустили від «Чорноморця» на останніх хвилинах і в підсумку вилетіли. На жаль, після вильоту «Оболоні» в команді почався безлад, були певні розбіжності між акціонерами та керівниками клубу, почалися заборгованості з зарплатнею. Крайніми у цій ситуації виявилися футболісти. Заборгованість заробітньої плати досягла восьми місяців. Клуб не розрахувався, гравці почали писати листи у відповідні органи. Чимало людей розбіглося, а кілька людей все-таки залишилися, оскільки у них була інформація, що буде створено новий клуб під назвою «Оболонь-Бровар». Незважаючи на це, коли ми були в Прем’єр-лізі, відчував себе щасливою людиною. Тоді було чимало футболістів зі Львова: Андрій Радь, брати Баранці. Коли булла можливість, разом їздила до Львова, разом проводили вільний час.

Що відчував коли забив «Карпатам» в Прем’єр-лізі?

Задоволення. На той час мав контракт з «Оболонню», тому було байдуже кому забивати. Я не з тих футболістів, які не радіють, коли забивають колишнім командам. Ніколи не жив минулим. Така моя життєва позиція. Забити «Карпатам» в тій ситуації, в якій я попрощався з командою, було особливо приємно. «Оболонь» тоді перемогла з рахунком 2:0.

Пригадую, через велику заборгованість гравці «Оболоні» отримали статус вільних агентів.

Так. Можна сказати, що такої команди, як «Оболонь» уже не було. Заборгованість в команді залишилася, тому це був неприємний осад. З «Оболоні» довелося піти і мої агенти Олександр Панков та Олександр Онищенко шукали мені команду.

І ти опинився в Криму.

Так, в «Севастополі». Там головним тренером став Олег Кононов, з яким я добре був знайомий ще за матчі за львівські «Карпати».  У «Севастополі» були хороші умови, тому ця команда як ніхто інший заслуговувала на вихід до Прем’єр-ліги. Хоч і за «Севастополь» зіграв небагато матчів, але спогади залишилися якнайкращі. Жити на морі – це інше, аніж приїжджати на море. У сімейному плані це був прекрасний період.

Що навчив тебе Олег Кононов?

Після «Карпат» він тримав свій високий рівень. Недарма у Росії, тренуючи «Краснодар», став кращим тренером країни.  У нього багато чого навчився. Він мені на деякі речі відкрив очі. Мова йде як і про гру в обороні, так і про загальну психологію футболу. Кононов завжди любив грати в атакувальний футбол, де захисники відіграють велику роль в плані побудови атак та їх розвитку. Тренування з Кононовим ще за першу команду «Карпат» дали мені багато чого.

Чому пішов з «Севастополя»?

Була домовленість з керівництвом, що я дограю до завершення сезону. Завершувався контракт, мав відверту розмову з Олегом Кононовим.  «Севастополь» вийшов в Прем’єр-лігу, набирали нових гравців, тому ми з Кононовим дійшли висновку, що мені потрібно йти, адже ми розуміли, що конкуренція в команді буде просто божевільною. Кононов сказав, що немає змісту мені залишатися у «Севастополі», і, зважаючи на мій вік, мені потрібно мати постійну ігрову практику. Мені було 24.

Як сприйняв таку новину від Кононова?

Завжди приймав правду такою, як вона є. Сприйняв це нормально. У кожного тренера на свої завдання є свої люди.

Як потрапив в Білорусь?

Цей варіант для мене знайшов агент Олександр Панков. «Гомель» непогано виступав у Прем’єр-лізі Білорусі, як то кажуть, був на виду. Приїхав я в Білорусь, підписав контракт і перевіз сім’ю. Завжди сім’ю возив з собою, оскільки хотів бачити як росте дитина. Цей період губити не хотілося.

Твої переїзди дружині не набридали?

Ні. Де б ми не їздили, завжди були нормальні умови для життя. Та й з сім’єю завжди легше психологічно.  Моя дружина Наталя завжди була зі мною і підтримувала і в радісні і в сумні хвилини.

Яким був період в «Гомелі»?

Різним. Виникали конфлікти з гравцями по команді. Розумів, що мене там сприймали як легіонера. Усі думали, що я приїхав заробляти гроші.

Кажуть, в Білорусі ти заробив свій перший мільйон.

(Сміється). Там усі мільйонери. Було і смішно і водночас весело. Пригадую проїзд в автобусі коштував вісім тисяч рублів, а коли з дружиною заходили в супермаркет, то півмільйона доводилося потратити (сміється).

Зі скількома нулями була зарплата в Гомелі?

Чесно? Навіть не згадаю.

А якщо подумати?

Нехай це буде конфіденційна інформація.

Чому поїхав з Білорусі?

Розчарувався в цій країні. Білорусь – специфічна країна. Не хочу нікого образити, однак цей період мене чомусь розчарував. Там є хороші міста, цікаві люди, але це не для мене. Мабуть, ситуація, яка склалася в команді, зіграла свою роль. Також зіграло роль, що дуже захотів повернутися додому.

Пригадую у «Рух» ти потратив через команда ФК «Артасів», якою на той час займався теперішній спортивний директор «Руху» Володимир Лапіцький.

Було це на меморіалі Ернеста Юста. Лапіцький зібрав непогану команду. Пригадую тоді за «Артасів» грали Віталій Романюк, Тарас Петрівський, Ігор Мельник, Андрій Кікоть та й інші відомі футболісти. «Рух» ми тоді обіграли з рахунком 1:0. Після цього матчу до мене підійшов Григорій Козловський, запитався як у мене справи і чи маю варіанти продовження кар’єри. Хоч і на той час у мене були варіанти з працевлаштування, але Григорій Козловський вміє переконувати добре. Він сказав, щоб ми тренувалися з «Рухом», мовляв спортивну форму нам потрібно підтримувати у будь-якому випадку. Вийшло так, що мої пропозиції зависли, а хотілося уже знати свою майбутнє. Ми дійшли порозуміння з президентом «Руху» Григорієм Козловським і я залишився у «Русі».

Не боявся того, що за «Рух» доведеться грати не на професійному, а на аматорському рівні?

Розумів, що «Рух» зі своїм складом рано чи пізно перейде у професійний футбол. Склад команди дозволяв про це говорити. Тепер уже точно можна сказати, що ці три роки, які я граю за «Рух», можу занести собі до активу. Незважаючи на те, що я грав на область, це один з кращих футбольних періодів у моєму житті. Найголовніше те, що я вдома. А з аматорським «Рухом» вдалося виграти фактично усе: чемпіонат області, Меморіал Ернеста Юста, кубок області, чемпіонат України серед аматорів. А вихід «Руху» у другу лігу мене дуже потішив.

І погодься, вигравати аматорські змагання було дуже і дуже непросто.

Звичайно. Було водночас і дуже цікаво. Ці ігри легко не давалися. Усі навчилися грати у футбол. Завдяки бажанню можна зробити божевільний результат. Це якраз і довів останній чемпіонат Європи.

Забули ми поговити про твої матчі за молодіжну збірну України. Що для тебе означали ці виклики?

Нікого не здивую, якщо скажу, що кожному гравцю хочеться вдягнути футболку національної збірної. За молодіжку отримав два виклики: один при тренеру Володимиру Мунтяну, а дургий – при Павлові Яковенкові. Товариський матч проти Німеччини не забуду ніколи. Уявіть собі склад: Нойєр, Озіл, Хейдіра та інші майбутні зірки. Ніби непогано грали, але наприкінці матчу напускали і програли з рахунком 0:4. З однієї сторони був засмучений таким результатом, а з другої – радий за такий безцінний досвід. А другий товариський матч, у якому я взяв участь, був у Гомелі проти Білорусі. Тоді зіграли в «суху» нічию 0:0.

Поговоримо нарешті про «Рух». Чи під силу команді вийти у перші лізу одразу з першого сезону?

Так. Немає нічого неможливого. Для виконання цього завдання у нас є все. Футболісти у нас в команді такого рівня, що це завдання є цілком посильним. Усе в наших руках.

Як оціниш старт команди в другій лізі?

Давайте оцінимо здобутки команді наприкінці сезону. Надіюся ми будемо на тому місці, яке нам дозволятиме вийти у першу лігу.

Як оціниш рівень другої ліги?

Усі грають завдяки бажанню. Усі навчилися грати у футбол. Для прикладу, команда «Нікополь-НПГУ». Ніби молода команда, але створила нам достатньо неприємностей. Усі матчі показали, що друга ліга має команди доволі непоганого рівня. Усі вміють нав’язати боротьбу будь-якому супернику і організовати гру в оборону.

Погодься, що на «Рух» усі команди у другій лізі налаштувуються як на останній бій.

Це помітно. Усі хочуть добре зіграти про лідера, тому налаштовуються максимально.

Відійдемо від футболу українського. Чемпіонат якої країни імпонує найбільше?

Англії. Там божевільна боротьба, ніхто не падає при першому контакті. Там божевільний рівень жорстрокості. Найбільше імпонує «Ліверпуль». Сподобалась мені ця команда після фіналу Ліги Чемпіонів проти «Мілана».

Чи мав якихось футбольних ідолів?

Ніколи. На мою думку, є футболісти, на яких потрібно звернути увагу як вони ведуть себе на футбольному полі.  

Що робиш у вільний час?

Увесь вільний час приділяю сім’ї, виховую двох дітей.  

З ким футболістів з колишніх команд підтримуєш найбільше зв’язок?

З Юрою Фуртою. Він хрещений батько моєї дитини. Наша дружба ще зі школи, як то кажуть, з першого класу разом. Окрім того, у мене на весіллі він був дружбою. Дуже зрадів, коли він грав за «Рух», а коли Юра покинув нашу команду, то поставився до цього з розумінням.

Що колекціонуєш?

Збираю футболки з команд, за яких я грав. Вони скромно знайшли своє місце у мене в шафі. Ну і окрім того, колекціоную магніти з міст і країн де я був.

Колекція велика?

На холодильнику місце ще є.

І на останок, ким бачиш себе після футболу?

Не задумувався. Можливо, тренерська діяльність. Втім, прекрасно розумію, що сьогодні ти граєш у футбол, а завтра ти можеш з ним зав’язати. І, на жаль, така думка має бути у кожного футболіста.

За матеріалами: fcruh.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити