Андрій КОТЕЛЬНИК: "Не хотів йти у політику, але мені сказали:"Спробуй, все життя боксувати не будеш"

20 червня 07:12
Переглядів: 509
котельник

Срібний призер Олімпіади-2000 і екс-чемпіон WBA розповів, як потрапив до облради по списку «Свободи», пояснив, чому Володимир Кличко не входить в топ-10 боксерів світу і чому Ломаченку варто змінити тренера.

Виталий Кличко, Владимир Кличко, Александр Поветкин, Андрей Котельник, Дон Кинг, Девон Александер, Роман Джуман, Василий Ломаченко, Анатолий Ломаченко, WSB, Арена Львов, Владимир Продивус, Евромайдан

Завершення кар’єри, весілля, прощальний бій

- Ви де зараз постійно живете?

– Постійно, звісно, у Львові. А так – часто подорожую. Тільки-но відпочивав у США – я одружився 3 травня, і це у мене була весільна подорож. Зустрічався там з Доном Кінгом. Ми з ним залишилися приятелями. Спілкуємося, дружимо.

Думаю, ще буду у ринзі. Можливо, ще з’являться якісь пропозиції провести поєдинок. Вирішив, що останній бій проведу у Львові, якщо все залагодиться. Ситуація в країні не дуже стабільна, але цей бій хочу провести в вересні-жовтні цього року. Це вже точно буде завершальний.

- Під час поїздки в США на вечорах боксу були?

– Ні, я виключно відпочивав, плюс був в офісі Кінга. Я ж в першу чергу їхав відпочивати.

- За чотири роки після останнього бою з Девоном Александером чи було відчуття, що ви вже закінчили з боксом?

– Пропозиції були, але час йде швидко. Я не дуже хотів ризикувати, хотів отримати кращий контракт, ніж пропонували. Час йшов, йшов – і пропозиції зовсім перестали надходити. А рік тому в мене закінчився контракт. Ще й вік піджимає.

Я для себе остаточно вирішив, що великий бокс для мене закінчився. Вважаю, що професійно я максимально спорту віддавався, хоча як спортсмен я себе не вичерпав і міг набагато більшого досягти. Але є те, що є. Підбив підсумок і вирішив, що мушу закінчити професійну кар’єру, тому що треба себе реалізовувати в чомусь іншому. Рано чи пізно бокс все рівно закінчується. Це остаточне рішення. Зараз хочу приділити більше часу сім’ї. Буду займатись розвитком клубу, трохи бізнес налагоджую.

- Що стало основною причиною – форма, травми?

– Та вже і травми, і все одразу. І психологічно, і фізично важко – не боксувати, а готуватися. Важко сконцентровуватися на поєдинках, на тренуваннях. А саме боксувати – не проблема. Тому треба починати займатись чимось іншим. Всьому є кінець. Поки виступав, думав, що воно так завжди і буде. Але, на жаль, так не буває.

- То яка ймовірність того, що завершальний бій буде?

– 50 на 50.

- Де саме?

– Львів, інших варіантів немає. Тут мене знають, люблять. Якщо навіть поєдинку не відбудеться – бо все зараз впирається в гроші, – то я би хотів провести прощальний вечір боксу. Або щось схоже придумати на прощання.

- «Арена Львів»?

– Ні, вже не «Арена Львів». Зараз тільки зал. Людям не до боксу. В країні війна – складно щось організувати, когось залучити. Ситуація має стабілізуватися, але це рік-два.

- Якщо підводити підсумки кар’єри, що вважаєте більшим досягненням – срібло Олімпіади в Сіднеї чи пояс чемпіона світу в професійному боксі?

– Я не буду порівнювати, не можу одну від одної відділити. Медаль мені дала поштовх стати професіоналом і потім – чемпіоном світу. І сама вона мені теж дуже дорога – я дуже довго до неї йшов.

Любителі vs. профі

- Останнім часом керівництво AIBA намагається зменшити різницю між любительським і професійним боксом. Знімають шоломи, організували серію WSB.

– Це комерційний проект. Для боксерів це добре, бо вони заробляють гроші. Але чи добре це для любителів? А травми? Треба визначатися: чи ти боксуєш в професіоналах, чи у WSB, чи в національній збірній. В обох одразу важкувато.

Ну от шоломи вони знімають. Але в професіоналах ти проводиш один бій, а потім маєш можливість відновитися, травму залікувати. А в любителях ти приїжджаєш на турнір, і тобі треба провести 5-6 боїв. В першому поєдинку розсікли око чи брову – що далі робити? А тобі ж треба боксувати далі.

WSB – видовищна серія, я згоден. Залучають глядача, картинка на телебаченні краща. Але чи воно добре для самого спортсмена – оце питання. Професійний бокс є професійний бокс. Любительський є любительський. А намагатись поєднати – це мені не зрозуміло. Вже наче і не аматори, але ще не професіонали.

- Якби ви опікувались перспективними молодими спортсменами, що б їм для розвитку радили? Любителі, любителі з прицілом на WSB чи одразу намагатись в професійний бокс?

– Розумієте, хлопці туди йдуть, бо вони не впевнені в завтрашньому дні. Є можливість заробити – вони й заробляють. Ніхто ж не гарантує їм, що завтра вони будуть членами національної збірної чи їх кудись візьмуть. Вони й самі не знають, скільки будуть виступати. Тому треба розставляти пріоритети. Зараз в спортсменів інші потреби, ніж були раніше. Колись виступали за костюм національної збірної. Зараз таких немає.

- Як в Україні вдалось після невеликого затишшя підготувати потужне покоління любителів?

– Без допомоги боксери ніколи не стають хорошими боксерами. Сильний боксер – не значить хороший. Проштовхувати його до серйозних перемог – це окрема складна робота. Це штати тренерів, персональні тренери, федерація боксу. Зараз великий внесок зробив президент ФБУ Продивус. Він вкладав в цих хлопців великі гроші, він возив їх на змагання, щоб вони стали чемпіонами.

Ломаченко, Усик, Кличко

- Крім Ломаченка, у кого з цього покоління найбільше шансів досягти успіхів у профі?

– Найбільше шансів у Усика, але він боксує в Україні. В Америці ж все набагато швидше проходить – за рік часу. А от інші наші боксери, які стартують в профібоксі в США, мають реальні шанси за такий термін досягти чогось серйозного. Там же швидко ведуть боксера.

- Як ви ставитесь до рішення Ломаченка стартувати в професійному боксі з таких ризикований поєдинків?

– Я б на його місці такого не робив. Але то Вася. Час покаже, чи він був правий.

- Це була в першу чергу його ідея чи батькова?

– Мабуть, спільна. Дивіться: всі відомі сильні боксери проводили рейтингові поєдинки. Я б на його місці рік побоксував в рейтингових поєдинках – нічого б з ним не сталося. Три-чотири рази для власного досвіду, бо це треба відчути. А тепер вже ясно, що якщо в любителях Ломаченко від всіх відрізнявся, то у професіоналах вже не так.

Салідо? А що Салідо? Я вважаю, що він чемпіон трохи вище середнього рівня. Салідо не з топ-десятки чемпіонів. Але він вже готовий професіонал, а Вася – ще не сформований профі, яким би він сильним не був.

Найближчий бій проти Рассела буде ще складнішим. Рассел – панчер плюс технар. В американця набагато більше поєдинків, жодної поразки. Ще й бій в США, і вечір боксу організовує компанія Рассела.

- Чи потрібно Ломаченку міняти тренера в професійному боксі?

– Йому потрібен американський тренер. Коли я виступав в Німечині, в мене був один тренер, коли переїхав в США – інший. Щоб боксувати в Америці, треба тренуватись в Америці.

- Перед боєм Кличко – Повєткін ви сказали, що це буде, як протистояння «Барселони» проти «Карпат».

– А що там було передбачувати? Що таке Повєткін? Він роздута фігура, надутий шарік. З ким він боксував, в кого вигравав? Більш-менш нормальним боксерам він програвав. В Хука виграв? У Чарра трохи виграв – і що? Кличко з такими боксерами розбирається набагато швидше, ніж Повєткін.

- Хто з братів Кличків сильніший?

– Як боксер – Володя. Він від початку був боксером. Що стосується духу, в плані «справжнього мужика» – тоді Віталій.

- Хто міг би зараз скласти конкуренцію Володимиру Кличку на ринзі?

- Той, хто не буде його боятися. Це від самих боксерів залежить.

- Чи входить Володимир в топ-3 найкращих боксерів світу незалежно від вагової категорії?

– Ні. Але у той же час він володіє майже всіма поясами і вже дуже довго.

- Хто тоді найкращий боксер світу зараз?

– Мейвезер, що тут казати.

- А топ-3?

– Кличко в топ-3 не попадає – це моя точка зору. Мейвезер, Пакьяо, Котто, Мартінес до останнього поєдинку, Хопкінс. Думаю, Володимир не попадає навіть в топ-10. Це я ще багатьох не дивився, але, наприклад, той же кубинець Рігондо – він вже по двох версіях чемпіон світу, теж красень.

По чому судити? По тому, хто має титули, – чи по тому, хто як боксує? Треба оцінювати по тому, що людина робить в ринзі. А Кличко нічого неймовірного в ринзі не робить. В нього все банально. Проблема лише в тому, що з його боксом нічого зробити не можуть, – ось і все.

Поразки, гроші, Дон Кінг

- У вас в кар’єрі на профіринзі чотири поразки. Яка з них найбільш неприємна?

– Всі чотири – це не мої поразки, це поразки моїх промоутерів. Я вважаю, що в тих боях не програвав. Це збіг обставин, я був на чужій території. Про це всі знають, всі бачили, всі писали. Навіть остання поразка в Америці, в бою проти Александера. Я сам розумів, що якщо не нокаутую, то виграти по очках буде важко. Так і сталось.

Ніхто не любить програвати, кожна поразка була по-своєму важка. Але я знаю, що до сьогоднішнього дня в мене ще ніхто чесно не виграв. Це моя особиста позиція. Зі всіх українських чемпіонів, що в нас були, я єдиний, хто не програвав достроково і не був в нокдаунах.

- Вам досить часто доводилось виходити на поєдинки на чужій території. Чи складніше налаштовуватись на такі бої?

– Я виходив в ринг і виконував свою роботу, я ж професіонал. А думати – дадуть чи не дадуть перемогу... Я розраховував тільки на себе, на суддю не ніколи. Виходив і знав, що маю виграти. Дома ж так само треба налаштовуватись, дома теж ніхто не подарує перемогу.

- Чи були моменти, коли було страшно виходити на поєдинок?

– Страху не було. Єдине що – боявся програти. Таке бувало. Але ж людина хвилюється коли екзамени, коли щось важливе на роботі. Нічого зайвого – просто робота і відповідальність.

- Про складну підготовку до поєдинків відомо – важкі тренування. А що ви робили після поєдинків?

– Відпочивав – і після одного, і після другого. Життя продовжується, незважаючи на результат. Коли виграв в Різа – нагороджували, всюди запрошували. Я завжди форму підтримував, грав у футбол. Не те щоб закритись вдома і відпочивати.

- Режим порушували?

– Ніколи. Ані до, ані після поєдинків.

- Коли бокс став приносити хороші гроші?

– Якось не зауважував на це. Коли був в національній збірній, у мене вже була стипендія, трохи заробляв. Був в спортивному товаристві «Динамо», паралельно служив. Я цим займався, тому що отримував задоволення. Я не виступав за гроші. То потім вже стало моєю роботою. Звісно, що без грошей важно обійтися, але за ними я ніколи не бігав. Для мене титул завжди був важливішим.

- Який найбільший гонорар ви отримували?

– В поєдинку проти Девона Александера.

- Незважаючи на те, що цей бій був після поразки?

– Але перед тим я був діючим чемпіоном світу. Я сказав Дону Кінгу свої умови, на ці умови погодились.

- Взагалі у вас хороші стосунки з Доном Кінгом?

– Я можу показати свої стосунки, в мене відео є (Кінг розповідає генеральному консулу США в Україні про Котельника і запитується, чи безпечно зараз їхати в Україну – прим. Tribuna.com). Під час оцієї останньої поїздки був в нього в офісі зі своєю дружиною. Взагалі, в кожного по-різному. Відносини залежать від того, як з ним домовляться. В мене з цим все нормально.

Джаміль МакКлайн і Андрій Котельник з дружиною

 

- Чи доводилось користуватись навичками боксера поза рингом?

– Колись давно. З того часу пройшло сім років. Я намагаюсь не використовувати. Краще промовчати, обійти стороною. І намагаюсь не ходити там, де є неадекватні і ненормальні люди. Не дай Бог вдариш, заб’єш чи інвалідом зробиш. Тому краще промовчати, пройти повз і не звертати уваги. Треба виходити в ринг і доказувати, а що на вулиці? Хоча є багато спортсменів, які люблять свою силу показати.

- Хто?

– Хоча б Майк Тайсон.

- А з українців?

– Не знаю. Ті, з ким я близький, всі нормальні. Я продовжую спілкуватись тісно з Сергієм Дзиндзируком, з Олександром Дмитренком, з Романом Джуманом.

Політика, «Свобода», Донбас

- Хто вас покликав у депутати?

– Товариш попросив. Я казав, що не хочу нічого мати ніяких справ у політиці, але він сказав: «Давай, спробуй, все життя боксувати не будеш. Так, для досвіду. Якщо не захочеш, можеш потім мандат віддати». От я по списку «Свободи» став депутатом в Рівненській обласній раді.

- Реалізовуєте себе в депутатській роботі?

– Якщо чесно, то на повну, звісно, не реалізовую. Часу не вистачає. Я там заступник голови комісії з питань молоді, спорту та туризму. Якби це було у Львові, я б міг більше зробити. Зараз ми тут розвиваємо український, львівський бокс. Маємо тут свою школу. А у Рівному так, як би того хотіли місцеві мешканці, не виходить. Але я вчуся, це для мене нове. Коли я спочатку приїжджав, взагалі не розумів, куди я потрапив! Тепер вже трохи підтягнувся. Цікаво.

- Ви пройшли по списку «Свободи». Це означає, що ви підтримуєте програму партії?

– Я безпартійний, просто став депутатом по їх списку. А чи чи підтримую повністю, то я не настільки політик, щоб робити якісь висновки. Цікавлюсь політикою, але глибоко в ній не розуміюсь. Скажу лиш одне – вибори президента все показали. Значить, люди розчарувалися в чомусь.

- Багато людей ставляться до політичної сили, від якої ви пройшли, неоднозначно. Не раз доводилось чути від жителів Східної Україні, від кримчан, що «Свобода» – це фашисти, нацисти.

– Розумієте, ті люди, які там живуть – не хочу їх ображати, – але вони не є свідомими. Вони самі не знають, хто вони. Люди прожили 20 років в незалежній Україні, а тільки зараз взнають, що означає «Слава Україні! Героям Слава!». Вони кажуть, що ми бандерівці, але зараз, коли там війна, всі приїхали сюди, на Західну Україну. То вже не такі ми бандерівці для них? Значить тут все нормально?

От хтось колись придумав, що Бандера – то антигерой. Так само можна ще будь-кого і почати говорити про нього погано. Для когось Бандера – хороший, для когось – поганий. Скільки людей – стільки думок. Я читав про нього, але не можу сказати, хороший він чи поганий. В ті часи всіх вбивали – і своїх, і чужих. Не можна націю судити по тому, що було колись. Це історія. І Ленін це історія, і Горбачов – це історія, і Путін буде колись в історії. Для когось він буде хорошим, для когось – поганим. І Янукович для когось теж буде хорошим. А хтось буде казати, що він був гіршим за Гітлера або порівнювати його з бен Ладеном.

- Що робити для того, щоб заспокоїти ту ситуацію, що склалась зараз в Україні? Як заспокоїти людей?

– Ніяк. Ці люди сидять там зі зброєю від того, що держава загнала їх в тупик. І сепаратисти, і «тітушки» – це люди, які вже не вірять Україні. Вони не мають роботи, заробітку. Їм дають гроші, і вони готові продати своїх рідних, близьких, свою країну – тому і воюють.

Шлях до перемир’я? Я не знаю. В тій ситуації що зараз склалась… Одні кричать, що хочуть в ДНР, інші – в Росію. Якщо вони визначаться, що хочуть кудись іти, то хай собі йдуть з Богом. Навіщо їм нав’язувати, що вони українці? Хочуть бути росіянами – хай собі будуть. Які проблеми?

- Це можна вирішити демократичним шляхом?

– Демократичним шляхом? Ви спаковуєтесь – і їдете в Росію! І все. А не так: «Вы хотите жить на украинской земле, но чтобы тут была народная республика?». Такого на українській землі бути не може. Ми ж не можемо зараз на російській землі зробити Українську Народну Республіку?

- Тобто Україна має бути унітарна, і державна мова одна?

– Я спілкуватись можу будь-якою мовою, але українська – тільки одна державна. Чому німці не прийняли другою англійську? Чому росіяни українську другою не приймають? А ми маємо все приймати? Хай вчать. Вони де живуть? Чого ми маємо приймати другу державну мову? Ми що, Росія? Багато російськомовних? Так в цьому нема жодних проблем – будьте собі, розмовляйте російською, ніхто вам не забороняє. Але державна має бути одна. Що то буде за держава, що не має мови, традицій? То вже не держава.

Натуралізація, власна школа

- Останнім часом українські спортсмени все частіше приймають громадянство інших країн. Ваше ставлення до цього?

– А що наша держава робить для спортсменів? Вони всі бюджети пообрізали, грошей немає. На що йдуть гроші, ніхто не знає.

- Чи можна звинувачувати таких спортсменів?

– Вони так виживають. Це особиста позиція кожного, і судити когось я не маю права. Шлях спортсмена дуже короткий. Сьогодні ти травмувався – завтра тебе копнули в дупу, і ти нікому не потрібний. Після цього біля тебе нікого не буде, ніхто тобою не буде опікуватись. Спортсмени хочуть жити так само, як і інші люди. Чому біжать в депутати Верховної Ради? Вони хочуть там заробляти і лобіювати свій бізнес. Спортсмени хочуть заробляти теж, бо вони все життя не будуть займатись спортом. Якщо вже хтось приймає інше громадянство, значить, держава отак про своїх спортсменів піклується.

- Як давно ви заснували боксерську школу і промоутерську компанію?

– Боксерська школа – це була моя мрія. Давно хотів після завершення кар’єри від свого імені відкрити боксерський клуб. Зробив це завдяки Петру Писарчуку (львівському підприємцю і донедавна депутату ВР від Партії регіонів – прим. Tribuna.com), він допоміг мені відкрити не те, що клуб, а одну із найбільш серйозних шкіл в Україні. Думаю, наш зал найкращий в Західній Україні і входить в десятку в Україні. Я навіть не мріяв мати такий.

- Як давно він працює?

– Перший рік, відкрились у вересні. Тренують Роман Джуман і Юрій Нога. Займаються діти безкоштовно.

- Яка частина ваших грошей вкладена в зал?

– Це заслуга багатьох. Тут є і мої особисті гроші, і допомога Писарчука, який дав приміщення і допоміг зробити ремонт. Це не комерційна структура, а соціальний проект, зроблений для того, щоб в майбутньому виховати олімпійського чемпіона чи чемпіона світу. Львівська міська і облрада сприяють. Кожного року проводимо турнір на мої призи, який вже став всеукраїнським. З одинадцяти турнірів, які ми провели, три рази він визнавався кращим в Україні. Вихованці нашого клубу нещодавно посіли кілька перших місць і взяли перше командне на турнірі в Польщі серед французів, англійців, німців. Намагаємось, щоб хлопці їздили на змагання. Якщо спортсмена не возити на змагання і не збори, він ніколи не виросте.


Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити