Андрій ОРЛИКОВСЬКИЙ: "Після зміни системи відбору нашу команду почало штормити"

17 листопада 08:47
Переглядів: 182
Андрій ОРЛИКОВСЬКИЙ

Старший тренер жіночої збірної України зі шпаги занепокоєний стосунками між підопічними

Новий фехтувальний сезон українські шпажистки розпочали з перемоги: “золото” першого етапу Кубка світу через чотири роки безмедальних поневірянь доріжками світу дісталося Анфісі Почкаловій. Здавалося б, підготовка триває ідеально, але старший тренер жіночої шпажної збірної України і водночас особистий наставник львівських спортсменок Андрій Орликовський мого оптимізму не поділяє.

Радіючи особистим перемогам вихованок, Андрій стурбований ситуацією у команді. Молода українська збірна, яка ще три роки тому успішно боролася за місце на п’єдесталі пошани, тепер втратила найменші медальні амбіції і змушена задовольнитися одинадцятою позицією у світовому рейтингу. Чому так? Відповідь на це запитання, переконаний Андрій Орликовський, слід шукати у нетрях жіночої психології. 

- Я радий, що Анфіса нарешті перемогла. Вона це заслужила як ніхто інший, - переконаний Андрій Орликовський. - Їй довгий час не таланило, постійно переслідували травми. Та, не озираючись на невдачі, ми продовжували сумлінно працювати. Поразки зробили Анфісу більш виваженою. У 2009-му вона, 19-річна, стала призеркою дорослого чемпіонату світу, але дорослість у її фехтуванні стала проявлятися лише тепер.

Почкалова нарешті знайшла своє фехтування і вже може розкритися на доріжці, а не лише демонструвати потенціал. Тепер готуємося на наступний кубковий етап, який 14 листопада прийматиме китайський Сучжоу. Щоправда, “готуватися” більше доводилося, збираючи на поїздку зі світу по нитці. І я, і сама Анфіса замість того, щоб зосередитися виключно на тренуваннях, блукали у пошуках спонсорів. Переліт їй пообіцяла оплатити ШВСМ. А кошти на інші витрати залежали виключно від пошукового ентузіазму Анфіси.

- А як після повернення у спорт змінилося фехтування лідера збірної – Яни Шемякіної?

- Яна переважно тренується у Києві, у свого чоловіка Олега Лопатенка. Мені не до вподоби, що вона працює на дещо іншій дистанції. Як і те, що Яна набрала вагу і відразу втратила легкість у пересуванні. Але я не переймаюся: це те, що можна легко виправити. У Шемякіної така база, на якій можна перемагати ще не один рік. Після річної перерви вона не втратила своїх позиції і залишається лідером команди, незважаючи на те, що після чергової зміни у формуванні національного рейтингу збірну відверто “штормить”. Що я маю на увазі? Команда розділилася на два табори – київський і львівський. Дівчата тримаються своїми групками і практично не спілкуються з конкурентками. Раніше такого не було. Мабуть, тому, що у практично львівській збірній фехтувала лише одна представниця Києва – Олена Кривицька. Коли команду поповнила ще одна вихованка Дмитра Рейзліна, Фейбі Бежура, киянки створили своє “угруповання”. Навіщо? Боротьба йде за місце в збірній. Питання, які не вдається вирішити на фехтувальній доріжці, переносяться за лаштунки.

- Через це українська команда втратила позиції у світовому рейтингу?

- Звичайно. Кривицька – уже досвідчена спортсменка, вона лише на рік молодша за Шемякіну. Однак за усі ці роки у лаві збірної вона не може похвалитися визначними результатами на турнірах рівня чемпіонатів світу та Європи. Бежура за останній сезон помітно підняла свій рівень фехтування. Але технічної роботи там – непочатий край. У Львові ж на місце у збірній, окрім Почкалової та Шемякіної (вона хоч і тренується у столиці, вважає себе льві­в’янкою і підтримує дружні стосунки зі давніми-доб­рими подругами по команді), претендують Ксенія Пантелєєва та Анастасія Івченко.

- Ще торік Івченко називали новим фехтувальним талантом України і навіть довірили місце у дорослій збірній. Анастасія виправдала ваші сподівання?

- Поки що ні. Їй бракує працездатності, точніше бажання працювати у фехтувальному залі на повну. Настя навчається у двох університетах. Можливо, це її виснажує. Але, як на мене, на тренуваннях вона просто лінується. Для результату світового рівня потрібно більше тренуватися. Ось і весь секрет. У Пантелєєвої також не все гладко: вона тільки-но перейшла з категорії юніорів до когорти дорослих. Серед юніорів Ксеня не показала того, на що я сподівався. Таланту їй не бракує. Але стабільності поки що не вистачає.

На чемпіонатах країни львівські дівчата - напрочуд згуртована команда. При цьому не можу сказати, що поза доріжкою вони є хорошими подругами: дається взнаки суттєва різниця у віці, а значить – і різні інтереси тощо. А от збірна України викликає смуток: кожна у команді сама по собі. Немає тієї єдності, командного духу, який навіть здатен нівелювати брак індивідуальної майстерності фехтувальниць.

- Так, ми різні. Але, коли необхідно, ми вміємо домовлятися: на доріжці у нас - спільна справа, ми працюємо на команду, - підключилася до розмови Анфіса Почкалова. - З Ксюшею Пантелєєвою, яка суттєво молодша за нас з Яною Шемякіною, на початках у нас були непрості стосунки. Але одного дня ми відверто поговорили. “Я мрію стати олімпійською чемпіонкою”, - зізналася Ксюша.

Це повністю збігається з тим, чого бажаємо ми з Яною. Та для цього потрібно забути про гулянки і розваги. Коли заробляєш свої перші гроші, хочеться спробувати всього й відразу. Але ми переконали Ксюшу, що варто зачекати. Останнім часом Пантелєєва суттєво змінилася. Тепер вона у всьому наслідує нас, старших: біжить за нами у басейн, не халтурить на кросах. Настя Івченко – людина настрою. Ми відкриті до спілкування. Але вона, так виходить, не завжди цього потребує. Особливо це проявляється, коли ми їдемо командою на міжнародні старти. Чи так, заховавшись сама у собі, вона бореться з тиском відповідальності, я не знаю. Настя поки не готова відкрити душу... Багато хто вірить у команду Шемякіна – Почкалова – Пантелєєва. Ми також. Потрібно лише довести це: забронювати у внутрішньому рейтингу провідні позиції, перемагати на всіх змаганнях.

Як тільки їдемо на міжнародні турніри фехтувати за збірну, у наших київських колег відразу виникає безліч претензій до Андрія Орликовського. Це направду гальмує роботу. У такому випадку будь-який інший тренер збірної швидко поставив би зухвалих підопічних на місце. Але наш наставник – м’яка й неконфліктна людина. Йому відверто заважають працювати. А з нами київські колеги просто уникають найменшого спілкування. Чому так? Дівчат проти усіх нас налаштовує їхній тренер Дмитро Рейзлін, з подачі якого й було запроваджено той феноменальний внутрішній рейтинг.

- Як за новою системою відбувається відбір у команду?

- Після лондонської Олімпіади в українському фехтуванні чомусь вирішили впровадити нову рейтингову систему, згідно з якою за внутрішні старти нараховували більше очок, ніж на офіційних міжнародних турнірах, - веде далі Андрій Орликовський. - Так, на етапі Кубка світу, де змагаються більше сотні найкращих фехтувальників планети, потрапивши до 1/64 фіналу, спортсмен здобував лише одне очко. А ось останнє місце на Турнірі найсильніших фехтувальників України додавало до рейтингу аж чотири пункти.

На внутрішніх змаганнях киянки виносили суперниць з доріжки. А ось на міжнародних стартах і досі ніяк не можуть потрапити до 16 найсильніших. На щастя, тепер цю “витівку” скасували, і ми повернулися до логічної системи відбору. Командний відбір на Олімпіаду та інші офіційні старти здійснюватиметься за схемою 2+2 (дві особи увійдуть до складу команди згідно з національним рейтингом, ще дві – за результатами тренерської ради), а в особистих змаганнях діятиме схема 3+1. Відбір на Ігри у Ріо-де-Жанейро стартує у квітні наступного року – на турнірах фехтувальники розпочнуть боротьбу за рейтингові олімпійські очки. 

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити