Андрій Павелко: "У футболі не повинно бути ані панібратства, ані війни"

06 березня 08:20
Переглядів: 77
Павелко

Кандидат на посаду президента Федерації футболу України Андрій Павелко розповів про майбутні вибори очільника ФФУ. 

Вийти на зв`язок з головним конкурентом Павелка у боротьбі за крісло президента ФФУ – Ігорем Коломойським – за останні три тижні нам так і не вдалося...

– Менше ніж за кілька днів вибори президента ФФУ. Ви говорили про можливий підкуп членів Конгресу. Зараз більш конкретні факти відомі?
– Сьогодні, думаю, найголовніше, щоб ті переговорники окремих персон, які виходять у даному процесі, не переходили від слів до справи. А друге, у цих виборах дуже важлива чистота процесу. Досить довго футбол був постійним предметом розмов про корупцію, тіньові рішення і так далі.

Сьогодні всі, хто намагається комусь допомогти у переговорному процесі, повинні розуміти, що вони тим самим не допомагають, а шкодять. Як тим, для кого вони намагаються вести переговори, так і для самого футболу. Сьогодні якщо не побороти старі звинувачення, схеми, тіньові ігри, закулісні розмови (хто кого знімає, хто кого підкуповує), то ми рано чи пізно втратимо весь футбол. Так що у цьому найголовніше завдання – не шукати провокації чи теми про зняття, підкупи, а максимально говорити про приклади.

Той, хто має приклади, повинен його навести. Лубківський, Харченко, чи там Іванов, Петров, Сідоров, Волинська, Полтавська федерація, чи якась інша повинні виходити та чітко говорити: «Так, мене намагалися підкупити, подзвонили, погрожували, і після цього я вирішив зняти свою кандидатуру». Такі приклади можуть показати тиск, як це можна було уявити собі раніше, коли були підкупи, шантажі.

Жити по-новому – це раз і назавжди позбавитися погроз, тиску та підкупу. Дві речі, які раніше спрацьовували, повинні, після тих подій, що мали місце у нас у країні, раз і назавжди піти у минуле.

– Ваша позиція на виборах президента ФФУ – об'єднати український футбол. Ви справді вірите, що зможете бути зв'язуючою ланкою між Коломойським, Суркісом та Ахметовим?
– Я думаю, найголовніше, що ніхто з цих людей не може сказати, що він буде мною керувати, мати на мене певний вплив, або ж я маю з ними якісь бізнес-інтереси, чи колись повинен буду щось відпрацювати. У нинішній ситуації менеджер, який керуватиме українським футболом, має бути рівновіддаленим, але в той же час і бути знайомим з цими людьми.

З ними, а також з іншими власниками клубів, я особисто знайомий. Це стосується і всіх інших питань, розвитку футболу не тільки у професійній лізі. Для того, щоб виховати гравця, потрібно, щоб він пройшов цілий ряд дитячих і юнацьких змагань. Академії клубів зобов'язані грати на районному, обласному, всеукраїнському рівнях, а для цього мають бути ДЮСШ інших клубів, дитячо-юнацькі школи, які не є єдиним цілим від професійних футбольних клубів.

Наша країна проходила різні рівні розвитку футболу, але постійна робота всіх дитячо-юнацьких шкіл, коли не було Прем'єр-ліги, коли не було прописано, що кожен клуб має мати власну школу, давала підживлення і національній збірній, і професійним клубам, які були їхніми вихованцями.

А те, що сьогодні у чемпіонатах області, міст бере участь велика кількість дітей, які, змагаючись між собою, якраз і дають можливість виростити майбутніх Шевченків, Ярмоленків, Коноплянок. Вони всі вийшли з нашого футболу, з чемпіонатів районів, міст, областей. Вони не були з першого дня вихованцями академій професійних клубів. Це ще один приклад, що Прем'єр-ліга – це те, для чого вболівальники ходять на трибуни, для чого взагалі існує футбол. Але і не треба забувати, що в Україні вже були приклади, коли відчутний вплив легіонерів давав ризики для втрати наших дітей, шкіл, майбутнього покоління.

Так що сьогодні одні клуби зникають, інші з'являються. Але дитячі школи як працювали, так і працюють. У тому ж Арсеналі, Кривбасі, вінницькій Ниві. Футбол багатогранний, не варто його прирівнювати тільки до професійних клубів, а навпаки – клуби повинні бути єдиним цілим усіх процесів у нашому футболі. І ми бачимо різні перипетії у Прем'єр-лізі, там самі власники мають знаходити розуміння, як їм розвиватися, як будувати роботу, якою має бути форма управління, як вона має виглядати. Це все власники клубів, які вкласти частинку своєї душі у футбол, мають право контролювати процеси, які дали б можливість клубам не зникати, а з'являтися.

– До речі, які відносини у Вас з Вашим головним суперником – Ігорем Коломойським?
– Робочі відносини. Я вважаю, що вони і мають бути такими, я на цьому наполягаю. У нашому футболі ні панібратства, ні війни не повинно бути, бо інакше будуть перекоси як в одну, так і в іншу сторони.

З одного боку, війни у нашому футболі відійшли у минуле, бо навіть ультрас показали, як важливо об'єднуватися навколо країни та футболу, забути всі старі образи, а не допустити у наш час, коли йде війна, внутрішніх розколів у футболі.

– Все-таки, більшість вважає, що Коломойський має, чи мав вплив на Вас. Принаймні, так можна судити з телефонної розмови між вами?
– По-перше, я кажу, що це «фейк». Розмова – «фейк», а такі розмови я не коментую.

– Добре,  чи мали Ви розмову з Рінатом Ахметовим щодо того, яке майбутнє в українського футболу?
– З учасниками нашого футболу намагаюся знаходити спільну мову. Якщо не напряму, то через їхніх представників. Знаю думку та бачення розвитку футболу у нашій країні, так що необов'язково спілкуватися напряму.

Якщо знадобиться зустріч, я завжди заради футболу готовий на контакт з будь-яким власником клубу. І нехай це буде провідний клуб, або ж той, який бореться за те, щоб залишитися у Прем'єр-лізі.

– До речі, генеральний директор Шахтаря Сергій Палкін каже, що ФФУ у нинішньому вигляді з «фейковими» колективними членами – це пережитки минулого, і він не вірить у зміни після виборів президента ФФУ.
– Не я будував структуру, статути, внутрішню систему. Але я думаю, що і в Шахтарі, коли його генеральним диктором став  Палкін, було багато плюсів і мінусів, які необхідно було допрацьовувати.

Я вважаю, що є свої плюси, напрацьовані у минулому, так і навпаки – мінуси, які були пов'язані з різними подіями, у різний час різними групами впливу. Звичайно, потрібно підводити все до загальноєвропейських стандартів.

Так, треба реформувати, треба, щоб усередині Федерації футболу всі працювали, як швейцарський годинник, щоби розвиток футболу не залежав від політичної ситуації у країні, ні від груп впливу. Щоб увесь цей негатив залишився у минулому.

– Які зміни очікують на ФФУ, якщо Ви виграєте вибори?
– Великі зміни. Велику роль отримає факт відкритості та доступності до будь-якої інформації усередині Федерації. Багато можливостей відкриється перед журналістами та вболівальниками. Відкритість, доступність і повернення довіри – найголовніше, що наразі необхідно для футболу. Щоб люди сприймали реформи.

 Ще півроку тому ми всі обговорювали три варіанти проведення чемпіонату у Прем'єр-лізі. Зупинилися на 14 клубах, хоча півроку тому говорили про 10. Такі різкі зміни повинні проводитися в умовах максимальної довіри до учасників, які приймають рішення.

У прийнятті відкритих рішень, думаю, полягає головний сенс. Часи можуть бути дуже важкі. Розумію, що футбол – дзеркало життя країни, але будь-яке рішення у житті футболу чи країни має прийматися на тлі максимальної довіри.

– Що стосується довіри. Вам закидають, що Ви бажаєте повернути у футбол людей Григорія Суркіса – того ж Бандурка. Довіри до них немає у громадськості. Як Ви це можете пояснити?
– Я би не хотів переходити на особистості. У цьому сенсі рішення про особистий склад керівництва буде приймати, по-перше, Конгрес. А по-друге, по завершенню переговорів з усіма обласними федераціями, хто таки має право на довіру.

Я вважаю, що найкраща формула успіху – виховання нових менеджерів і впровадження у Федерацію футболу нової молодої команди, молодих менеджерів, які володіють мовами і зможуть спілкуватися с представниками УЄФА без допомоги перекладачів, мають можливості проводити нові маркетингові ходи, залучати спонсорів, ефективно працювати для розвитку наших регіональних федерацій.

Але не можна і без досвіду більш старшого покоління, яке, до речі, впровадило хороші й корисні програми. Можемо згадати «Урок футболу», дитячо-юнацькі майданчики зі штучним покриттям, програму, яка призвела до проведення Євро-2012 у нашій країні. Так що, я думаю, досвід найкращих представників старшого покоління та завзяття молодого покоління разом зможуть вирішити складне стратегічне завдання і змінити ситуацію на краще.

– А що стосується суддівства? Колліна потрібен українському футболу?
– Я би не хотів свою особисту думку нав'язувати членам Виконкому. Відповідне рішення буде прийнято, коли закінчиться контракт, через півроку, тоді у Виконкому буде можливість проаналізувати роботу Колліни. Я думаю, що сам П'єрлуїджі зможе представити звіт про те, що відбувалося: на якому етапі він прийняв суддівський корпус, на якому він про нього може відзвітувати. І якщо у нього буде бажання залишатися у нашому футболі, то він має буде докладно і аргументовано представити свою програму членам Виконкому: що має бути далі, який все-таки підсумок, яке відбулося професіональне зростання нашого суддівського корпусу, менеджерів у Комітеті арбітрів. Остаточне рішення буде залежати тільки від членів Виконкому.

– Вас називають людиною президента України Петра Порошенка. Звичайно, у нього нині інші проблеми. Але яка його позиція щодо виборів президента ФФУ, де Ви конкуруєте з губернатором Дніпропетровської області Коломойським?
– Мені невідома позиція Петра Олексійовича з цього приводу. Я не запитував у нього, не уточнював. Точно знаю, що Петро Олексійович за чесну конкуренцію. Ми всі бачили, що під час Революції гідності саме футбольні фанати, і загалом футбол, стали дзеркалом того, як треба об'єднувати країну та жити по-новому. Так що я впевнений, що й у даному випадку думка всіх наших державних персон співпадає – потрібно допомагати футболу, що було раніше негативне у футболі, має піти у минуле, і ці вибори зобов'язані відкрити нову сторінку у нашому футболі.

– Вас підтримали 42 колективні члени ФФУ, але на самих виборах все може змінитися. Такого розвитку подій Ви не виключаєте?
– З одного боку, ніколи не варто виключати такий перебіг. З іншого – спілкування з моїми колегами, напевне, вселяє у мене впевненість, що я не впав з неба, мене не нав'язали у моє коло колег, з якими я виріс, спілкуюся однією мовою про проблеми аматорського, юнацького футболу, футболу інвалідів, ветеранів, жіночого та студентського футболу, футзалу.

У нашому колі ми знаємо всі проблеми, які накопичилися у футболі. Я приймав своє рішення з огляду на загальну підтримку. Був період, коли я сумнівався, але спілкування з колегами переконало мене балотуватися  на посаду президента Федерації.

Я всередині себе дуже спокійний за своїх колег, адже ми вирішували це все разом. Наскільки я пам'ятаю, на той момент Лубківський навіть не висувався. Його тільки обговорювали, й потім одна з федерації його висунула. Він тоді сказав, що ще не прийняв для себе рішення, не писав заяв, не казав, що він точно йде. Коли я його зустрів, він не знав, що на той момент уже 32 федерації для себе визначилися, і він не зміг переконати інших колег – його не підтримали.

Згодом він зрозумів, що більшість федерацій сприймають мою кандидатуру як природний вибір. Маркіян – хороша людина. І його публічна робота в СБУ примушувала його вагатися – залишитися на нинішній роботі чи йти на ризик.

Із Серієм Харченком ми зустрілися та поговорили про всі проблеми пляжного футболу. Знайшли спільну мову та домовилися працювати в одній команді. І він навіть не подавав свою заяву. Коли ми поспілкувалися, він прийняв для себе рішення. У нас однакові підходи до розвитку футболу, однакові погляди. І це не є сьогодні причиною того, щоби йому висуватися та не бачити у мені партнера, а бачити конкурента чи ворога. Після цього спілкування він прийняв рішення, і Виконком пляжного футболу підтримав мене як єдиного кандидата.

Тому жодних натяків, що у нашому футболі могли бути інтриги, не було. Інтриги були б, якби людина була нова, нав'язана, надісланий «парашутист» з неба, який не займався дитячо-юнацьким футболом, аматорським, для регіональних федерацій був би чужим. Ось тоді б довелося їх вмовляти, підкуповувати.

Сьогодні цей процес дуже природний, і невисування кандидатів це показало. Наголошую, невисування, а не зняття. З тим же Маркіяном я розмовляв і сказав, що вже є підтримка регіональних федерацій. Кажу: «Давай разом подумаємо. Які твої думки?» Він сказав, що ще у роздумах і не прийняв остаточне рішення йти, але якщо є вже підтримка – це аргумент. Отака розмова була з Маркіяном, і з Харченком була така сама. Справді, це все відбувалося тільки у процесі обговорення – йти чи не йти у президенти.

Я у грудні для себе не приймав рішення йти у президенти. Тільки після Нового року ми зібралися та почали обговорювати, кого підтримуємо, як готуємося до позачергового Конгресу. І лише після цього спілкування ми прийняли для себе рішення. 

Ми прийняли рішення про перезавантаження, а вже інші кандидати приймали свої рішення пізніше.

Грисьо є для мене товаришем, колегою. Його рішення було прийняте на своєму Виконкомі. І чому ми повинні були на нього впливати, тиснути, залякувати чи підкуповувати? Я не розумію. Хоча я чув, що у них була розмова з Маркіяном Лубківським, але однак Львівська федерації приймала рішення, що саме Грисьо має йти на вибори. Маркіяну, який родом зі Львова, не вдалося заручитися підтримкою в рідній області, скажімо так.

Однак я впевнений, що найкращі досвіди Лубківського, Харченка, Грисьа ми обов'язково застосуємо у Федерації. У жодному разі не можна допустити, щоб після проведення Конгресу хтось став для нас ворогом, розкольником Федерації. Кожен знайде свій об'єм роботи на благо нашого футболу. Моє завдання – не бути начальником або босом футболу, а бути менеджером, який дасть можливість усім бажаючим працювати задля вітчизняного футболу.

– Ви самі родом з Дніпропетровська. Симпатій до Дніпра не буде?
– Звичайно, симпатія є. У мого сина, у мене, у моїх батьків. Але це у жодному випадку не буде переростати в особисту допомогу, бо і сам Дніпро – самодостатній клуб. Йому не потрібна підтримка, йому, як і всім нашим клубам, потрібна об'єктивний підхід, щоб справедливість і фейр-плей були на першому місці. Упевнений, що моя робота буде корисною для всіх клубів, незважаючи на та, що у мене, наприклад, є симпатії і до Динамо, і до Шахтаря, де є гравці збірної України.

Коли Андрій Шевченко грав у Мілані, у мене симпатії були до цього клубу. Коли грав за Челсі, так само. Коли Ребров грав за Тоттенхем, я слідкував за тим, як наш земляк грає за цей клуб. Коли Лужний грав за Арсенал, із задоволенням спостерігав за його діями в Англії. А найголовніша любов кожного українця – збірна. Саме ця команда головною у всьому моєму житті. Щоб усе краще, що може бути в українському футболі, відображалося в іграх збірної.

– Кажуть, що Ви кум зіркового Андрія Шевченка. Він Вас підтримує у Вашому бажанні балотуватися на посаду президента ФФУ?
– Я б не хотів це коментувати, але, з іншого боку, він мій друг. У нас було кілька розмов, і я знаю точно, що його досвід, футбольне ім'я, слава, яку він приніс Україні у світі, обов'язково будуть затребувані для максимальної допомоги національній збірній, Федерації, нашим клубам. Після того, як пройде Конгрес, ми з Андрієм поговоримо. Він мене підтримує у цьому рішенні, але знову ж таки треба буде радитися і з членами Виконкому, і з самим Андрієм. Ми запропонуємо, або ж сам Шевченко висловить бажання, у якій якості він хоче міг би бути найбільш корисним для нашої країни, збірної, клубів у такий важкий період. Корисним для футболу, в якому пройшли його найкращі роки.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити