Андрій Покладок: "У всьому треба мати міру"

06 листопада 09:30
Переглядів: 294
Покладок

Представляти цього футболіста українським вболівальникам футболу зайве. Його прізвище знане не тільки на Львівщині чи у столичному Києві, але й у Донецьку та інших містах України. Визнання Андрій заслужив завдяки своїм голам та яскравою і непоступливою грою.

Глядач вимагає від футболістів видовища

- Стадіон, як театр. Обидва мають сцени, а розпочинаються із роздягальні…
- Бачу цікава розмова розпочинається. Однак, я красиво цього не опишу, бо на театральній сцені мені не довелося виступати. Щоправда на спортивних стадіонах трохи набігався. І, як засвідчують факти, не найгірше виконував свою роботу. Щодо роздягалень. Тут кожен має своє місце. У багатьох власні звичаї, з якими не варто ділитися. Але мені ніхто не заважав. Хоча для сторонніх роздягальня команди це - своєрідне табу. Тож не варто туди …пхатися. Особливо «весело» було після поразок. Коли ж команда перемагала, траплялося, що люди проникали у цю заборонену зону.

- Незважаючи на ваш запальний характер, ви залишались улюбленим гравцем для вболівальника, а разом із цим судді за вами постійно чатували…
- У спорті без характеру нічого робити. Це перше. А справою глядача, який, купляючи квиток на матч, залишається вимагати від футболістів видовища. Так, як я діяв на передовій, то мені й діставалося більше від уболівальників. Але не менше отримував і від суперників та …тренерів. З роками зрозумів, що правда не завжди була на моєму боці. На мою думку, я часом, на емоціях, дозволяв собі більше, аніж вимагала цього ситуація. Хоча, згадуючи окремі епізоди, то коли мене били, судді не завжди це бачили, зате мої проколи у них були ніби на долоні. Та я швидко про це забував.

- Хто був найприскіпливішим арбітром?
- Мабуть ті, що з поля вилучали. Та й «жовтих» багато хто не шкодував… Для мене вони усі однакові.

- Що відчували, коли стадіон скандував ваше ім’я?
- Тоді набирався додаткової впевненості. Гордості теж знаходилось місце, але вона мене не переповнювала. Не буду хвалитися, але у футболі завжди відпрацьовував на всі сто. До того ж, я ніколи нікого не боявся. Про овації швидко забував. Розумів, що футбол любить рішучих, а ще усвідомлював, що біля перемог завжди крутиться поразка… І тоді настав інший відлік часу.

«Грай як Мюллер»

- М'ячів, які ви забили вистачило на карпатський рекорд у національних змаганнях. А, які голи найпам'ятніші?
- Свого щастя шукав у межах штрафного майданчика. Маркевич часто повторював: «Грай як Мюллер». Але коли славнозвісний Ґерд грав у футбол, я вчився …ходити. Відповідно на бачив німецького бомбардира у ділі, а ознайомити мене з його манерою гри було нікому. Тільки слова. Та для мене кожен гол цінний по-своєму. На особливе визнання заслуговують два м'ячі у Чернівцях. Тоді я оформив свій перший дубль. Однак ми пропустили у два рази більше. Двічі забивав В'ячеславу Кернозенко. За першим разом «Карпати» перемогли «Динамо» - 2:0, а за другим до 20-ї хвилини вели з таким же результатом. Щоправда, мій гол виявився не з традиційних, я відправив м'яча у сітку дальнім ударом метрів 17-18. Однак на фініші гри ми пропустили більше і поступились – 2:3. Були цікаві м'ячі також у поєдинках за кубок України. Пригадую переможний гол у ворота тернопільської «Ниви» у додатковий час.

- Автором першої результативної передачі у чемпіонаті був Андрій Гусін…
- Так воно і було. Тоді Андрій діяв на позиції форварда, але м'ячами він умів ділитися. Віддав, а я не промахнувся.

- Принагідно, які почуття у вас викликала остання подія пов'язана із проведенням матчу-пам'яті Гусіна?
- У вічність відійшла людина у розквіті сил. Шкода. Тепер розумієш, що у житті необхідно цінувати кожну мить і дорожити тим що є. Як на мене, такі матчі нікому радості не дарують. Але добре, що відбулась ця гра і, сподіваюсь, що ми розділили з родиною Андрія той сімейний біль…

Не буде ударів, не буде голів

- Повертаючись до голів, вони нікому легко не давались…
- Навіть покійний Броварський казав, що обов'язком форварда залишається відправляти м'яча у сітку воріт суперника. - Не буде ударів, не буде голів, - наполягав тренер. Хоча, як засвідчує статистика на моєму рахунку 62 м'ячі у чемпіонатах України і 19 у кубковому турнірі. Це можливо і не багато, але все ж краще, як нічого.

- Був період, що гранди українського футболу, особливо, на фініші сезону стимулювали команди, які грали проти «Динамо», чи проти «Шахтаря»…
- І що тут цікавого?

- Мене цікавить спортивний принцип…
- Гаразд. Але ми справ до так званих «здач» не доводили. Проте, коли вдавалося відібрати очки у конкурента за золото, задоволення мало своє місце. Футбол це гра для глядачів, а радіють вони більше голам і очкам свої команди. А ще, хто краще грав, той і заробляв. Гріха у цьому не було. Кожен боровся за колективну перемогу.

- Роль лідера команди утримати непросто…
- Все залежало від того, хто був поруч у колективі. Довгий час я перебував на провідних ролях і навіть з капітанською пов'язкою вів партнерів в атаки. А траплялося, що до Львова запрошували ще кращих. Зокрема, той же Гецко чи Паляниця, Ковалець або Мізін. У спорті роль лідера не просто вибороти, але втратити її дуже легко.

- До Львова дійсно їхали різні гравці, але команда вражаючих результатів так і не досягла. Що стояло на заваді?
- А я вважаю інакше. Були у тої команди фінал кубка України, бронзові медалі і купа вдалих матчів. До того «Карпати» не завжди у фінансовому плані належали до передовиків. Але у футболі гроші спроможні «робити» результат.

- Разом із цим ваші партнери по командах досі про вас відкликаються завжди похвально і називають ласкаво Пока...
- Це псевдо «приклеїлось» до мене з інфізу. 1990 року наш колектив виборов першість республіки серед вузівських команд. Тренували нас Валентин Ходукін і Йосип Фалес. Та й команда підібралась хороша.

- Як Андрієві Покладку вдалося «перестрибнути» рівень дитячого футбол?
- Дуже просто. Бо його, як такого, у мене фактично не було. Хоча і займався у рідному Яворові. Мої перші наставники Станіслав Миколайович Петровський і Зеновій Іванович Телегей.

Порушником дисципліни я не був

- В «Карпатах» вас доля тричі зводила і розводила. Чиїх примх було більше?
- (Сміючись). Надто багато говорив. Тоді чимало речей мені не подобалось. Але з теперішньої позиції, будь я тренером, то поступив би з футболістом Покладком …ідентично. Порушником дисципліни я не був, але, коли народився син, затримався вдома на 2-3 дні і нікого про це не попередив.

- Пригадуючи рік 1993, коли «зелено-білі» дорвалися фіналу кубка України, досі не зрозумію, чому вас, форварда-індивідуаліста відправили до …Стрия. Невже ви не вписувались у стиль команди, якою керував Маркевич?
- Це якраз цей перший раз, коли мені сказали, що я відрахований з команди. Це був виховний момент. Другий епізод - було за що, але обійдемось без коментарів. Хоча тоді я і забивав за сезон 15-16 голів. Втретє і востаннє «відзначився» на зборах, коли відстоював свою правду. Усі спірні моменти, як на мене, по-ділу. Отакі вони вердикти на не мою користь. Але ще раз наголошую, я до нікого окрім себе не маю претензій.

- Якось так повелося, що в «Карпатах» керівники футбольного клубу не надто цінували гравців, які репрезентували клуб. Зокрема, той же Мокрицький, Леськів і Кардаш бігали на землі обітованій, Козак і Сич подалися до Польщі, Чабан з Толочко опинилися в Угорщині, Забранський у Миколаєві, а Бойчишин і Гусін опинились не з власного бажання на …лікарняних ліжках.
- Можливо? Однак, на скільки себе пам'ятаю, я ніколи не був серед керівництва клубу і не тренував цієї команди. Так, що питання не до мене. Тоді здорово грав Руслан. Просто красень, але і він не ліз у кишеню за словом. Мабуть, не кожен із перерахованих футболістів вписувався у тренерські концепції. Проте я свої голи забивав, чим і допомагав команді. Розказувати можна багато, але після всього не варто цього робити.

- До речі, у цьому клубі тренерів також не пестили…
- Коли я грав, то тренери не так часто змінювались. Хоча той же Маркевич теж пережив потрійний …візит до штабу нашої «зелено-білої» команди. Керували командою, і не найгірше, ще Володимир Журавчак та Лев Броварський.

- До речі, восени 2000 року за Броварського «Карпати» йшли на рекорд. У 7 домашніх матчах здобули 7 перемог із різницею м'ячів – 20:2…
- Це приємний спогад для нас, футболістів, але прості цифри для статистики. Все решта пішло у забуття. Бо весною ця команда у семи матчах зазнала поразок.

- Вам доводилось грати під керівництвом кількох тренерів. Які вони були?
- Усі різні, але з дуже високими вимогами.

- Ще на початку вашої кар'єри, вас у своїй команді хотів бачити тренер Роман Покора…
- І навіть з Луцька приїздив за мною у Яворів, але тоді наші дороги розминулись. Щойно через десять років ми опинились в одному колективі, про що неодноразово згадували, коли я виступав за Олександрію під керівництвом Романа Михайловича.

Фантастичний матч

- «Ваші» «Карпати» двічі стартували у матчах за єврокубки, але невдало. Невже суперники з Ірландії чи Швеції були кращими у цих іграх.
- Якщо вони пройшли нас, то так. Проте шведам ми поступились у рівній грі. Будь влучнішими у серії післяматчевих пенальті перемога була б за нами… Мабуть, щастило сильнішим.

- У матчах з «Чорноморцем» вам доводилось бути суддею і адвокатом. Тобто карали голами і прощали …одеситів.
- Склад одеситів був нашпигований такими зірками як Букель, Ґусєв, Нікіфоров, Сак, Суслов, Цимбалар… Вони заслужено вели у рахунку - 3:1. Але на другий тайм ми вийшли, закусивши зуби, і з новим воротарем. Гра наладилась і ми спромоглися на три голи. А Стронціцький залишив суперника на сухому пайку. Я «замкнув» передачу на 4:3 для «Карпат». Тоді це був фантастичний матч.
Інший поєдинок це було щось із районного масштабу, де бракувало командам професіоналізму. Тодішній тренер «Чорноморця» Буряк, не погоджуючись з рішенням судді, …вивів свою команду з поля. Коли пристрасті вляглися я підійшов до «точки» і …промахнувся.

- Дебютний матч у великому футболу, мабуть, пригадаєте?
- Грали ми в Костянтинівці, де перемогли «Шахтар-2». Тоді я вийшов на 2-й тайм замість Кардаша. «Скала» перемогла без моїх голів - 3:2.

- Чи траплялись матчі після яких хотілося повісити бутси на цвяшок?
- Безперечно. Але у важких тренуваннях поборював ці нездорові думки.

- Футбольні сни снились?
- Живу без фантазій і маю здоровий сон.

- За вашою спиною львівський інфіз, а на тренерській лаві вас не видно.
- З цього вузу виходять сотні спеціалістів, але, як ви кажете, на тренерській лаві, місця на всіх не вистачає. Проте й мені довелося попрацювати на такій посаді у Кам'янці-Бузькій. А для дитячого футболу, мабуть, потрібні нерви зі сталі. Я таким багатством не володію.

- Ви не частий гість і на львівських стадіонах. Невже маєте досить футболу?
- Якщо чесно, то гра цієї команди мене не приваблює. Тому не йду на стадіон.

- Був час, коли казали, що легіонери забирають українським футболістам хліб. Зараз чужинців все менше, але вітчизняні таланти не пробиваються у світ футбольної моди. У чому причина чи хто винен?
- Скарги, на мою думку, безпідставні. Я у цьому питанні дотримуюсь кращої думки. Грають сильніші та кращі. А для прикладу, малий Швед блиснув і уже в Іспанії.

- Кілька років тому голосно було про футболіста Покладка-молодшого. Як воно тепер?
- Юра виступав за дубль «Карпат». У «синьо-жовтій» команді грав на молодіжному рівні проти італійців, французів. Усіх і не перелічити. Але після перелому ключиці ситуація змінилась не на його користь. Зараз бігає на першість області. Таке воно життя. Я ж не мав такого вдалого старту, але м'ячів трохи наколотив.

Удар нижче пояса

- З «Карпат» вас …попросили і ви влаштувались у Донецьку.
- Знову непорозуміння. Але …завдяки львівській стороні я залишався без футболу на пів року. Для мене це був удар нижче пояса.

- Донбас через надуману проблему …«рускава міра» другий рік потерпає від воєнних дій. Гинуть люди по обидві сторони. Невже ці мешканці настільки віддалені від України?
- Я не політолог, але там дійсно проживає народ України. Часто із викривленим поняттям про державність до території яку заселяють. Ще, коли я там грав за «Металург», траплялось у магазинах нас сприймали, як чужинців. Але хто хотів з нами спілкуватися – розмовляв. Однак, на мою думку, Донбас до цього конфлікту наближався давно.

- Ваше ім’я …допомагає вам у житті зараз?
- Так, але найбільше у всіх питаннях я сам собі раджу і ніколи не очікую на чиюсь ласку. Я дуже гордий. У всьому треба знати міру.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити