Андрій Тлумак: "Молодих гравців треба вчити і грати в футбол, і перемагати"

03 січня 21:06
Переглядів: 146
Андрій Тлумак

Юніорська команда «Карпат» U-19 на зимові канікули пішла, займаючи у турнірній таблиці третє місце. Причому позиція «зелено-білих» у трійці лідерів не викликає жодних питань. Адже найближчі переслідувачі, однолітки луганської «Зорі», які наразі йдуть четвертими, відстають він наших хлопців доволі суттєво – на сім пунктів. Втім, могло бути ще краще. В останній грі 2017 року «Карпати» на своєму полі приймали «Динамо» і якби «леви» в ній виграли, то вийшли б на друге місце, обійшовши киян, і до того ж скоротили б відставання від одноосібного лідера донецького «Шахтаря» до чотирьох пунктів. Але кінцівка року вийшла для карпатівців, що називається, дещо змазаною – на полі стадіону «Локомотив» у Раві-Руській вони зазнали розгромної поразки від динамівців з рахунком 1:5. Саме зі спогадів про цей поєдинок і розпочалася розмова кореспондента Інформаційного центру ФК «Карпати» з старшим тренером нашої команди Андрієм Тлумаком.  

– Одразу після закінчення того матчу я давав коментар і сказав, що, незважаючи на поразку з таким великим рахунком, в цілому грою команди я задоволений. І знаєте, зараз, коли вже пройшов майже місяць, моя оцінка гри команди в тому поєдинку не змінилася. Я декілька разів переглядав відео гри з «Динамо» від першої до останньої хвилини і твердо переконаний, що програли ми киянам тільки в одному – у рахунку. Коли ж абстрагуватися від тих злощасних цифр, то ми як мінімум ні в чому не поступалися супернику, а в деяких компонентах навіть мали перевагу. Зокрема, у нас був кращим контроль м’яча, ми діяли більш агресивно і грали з величезним бажанням та стовідсотковою самовіддачею. За кількістю створених гольових моментів ми так само не поступилися «Динамо», це точно, а от з реалізацією була майже повна катастрофа.  

– Вибачте, що перебиваю, але можливо, саме якраз надмірне бажання в очному протистоянні перемогти прямого конкурента та на мажорній ноті піти на зимову перерву й стало на заваді вашим підопічним?
– Не виключаю, що так воно й було та зараз говорити можна дуже багато, тим паче про психологічні моменти. Але фактом є те, що ми примудрялися не забивати навіть в ситуаціях, коли значно легше було забити, ніж змарнувати момент. Натомість динамівці забивали з легкістю, немов граючись – що не удар, то гол... Втім, у тому матчі був і позитивний момент: навіть програючи в три м’ячі, команда не розсипалася, а хлопці рук не опускали – навпаки, йшли вперед з ще більшою спортивною злістю. Але показовим у сенсі того, що це був не наш день, став той факт, що уже на останній хвилині другого тайму ми змарнували черговий стовідсотковий момент, а суперник тут же нас покарав, забивши гол, як то кажуть, з нічого – складалося враження, що хтось чи щось просто знущається над нами.

До речі, у виграних нами матчах на своєму полі зі стрийською «Скалою» та полтавською «Ворсклою» ми виглядали в атаці значно менш конструктивно, ніж з «Динамо», але це не завадило в обох випадках нам перемогти, забивши тільки по одному голу. Причому з полтавчанами єдиний у грі м’яч ми провели в чисельній меншості. Скажу більше, навіть у матчі проти «Маріуполя», коли ми виграли 4:0, гольових моментів ми створили значно менше, ніж в матчі проти «Динамо». 

– Про поєдинок з іншим вашим конкурентом, донецьким «Шахтарем» у вас також, напевне, спогади не найкращі. 
– Звісно, адже програвати, тим більше з рахунком 0:3, завжди прикро. Думаю, вболівальники, а тим більше фахівці футболу добре пам’ятають знамениту цитату легендарного українського тренера Віктора Прокопенка «не треба шукати логіки у футболі – її у ньому немає в принципі». Так от, наш матч проти «Шахтаря», так само, як і вищезгаданий з «Динамо», став стовідсотковим підтвердженням цієї цитати. Причому з донеччанами, ми по грі виглядали ще краще, ніж з динамівцями. І це попри те, що грали на їхньому полі. Перші хвилин 10–12 наш суперник, що називається, берега не бачив – м’яч увесь час був під нашим контролем і ми з кожною хвилиною посилювали тиск. Але як часто буває у футболі, самі ми в дебюті не забили, а перший же удар суперника по наших воротах призвів до голу. Та ми на нього ніяк не відреагували і продовжували грати у свій футбол. Однак відігратися у нас не виходило, а сумнівний пенальті в наші ворота наприкінці тайму нас десь трохи надломив і за хвилину ми ще й пропустили після подачі з кутового. 

Програвати 0:3 після першого тайму в грі, коли ти «возиш» суперника – це дуже сильний психологічний удар. Але під час перерви ми спокійно поговорили, внесли корективи, а головне, попросили хлопців забути про рахунок. І в принципі другим таймом я залишився задоволений і якби у нас краще складалося із реалізацією створених моментів, то ми цілком могли й повернутися в гру. Однак того дня у нас був повний нефарт і не лише в першій половині зустрічі. Ми так і не змогли забити жодного м’яча, хоча по перерві мали для цього щонайменше чотири моменти, а можливо, і п’ять чи шість, бо зараз уже точно не згадаю.

– Вибачайте, але ще одне питання про негативні моменти. У першій частині сезону ви зазнали трьох невдач. Про дві з них, в іграх проти лідерів, ми вже згадали. Але ви на своєму полі поступилися й «Зірці» з Кропивницького, аутсайдеру першості. Мала місце недооцінка сили суперника?
– Проти «Зірки» ми грали одразу в наступному турі після програшу «Шахтарю», тож виходили, зрозуміло, з бажанням тільки виграти. Одразу скажу, що жодної недооцінки з нашої сторони по відношенню до суперника не було. І тренери, і гравці чудово розуміли, що легкої прогулянки в цій грі у нас не буде, бо проти команд з нижньої частини турнірної таблиці дуже часто грати навіть складніше, ніж проти лідерів. Адже останні грають у футбол самі і зазвичай дають грати супернику. Натомість аутсайдери з самого початку закриваються на своїй половині поля і фактично усією командою намагаються відстояти нічию. Та й діють вони дуже відчайдушно в обороні і чіпляються за найменший шанс взяти очки. Саме так й грала проти нас «Зірка» і їй вдалося досягти максимуму – як кажуть у таких випадках, команда стрибнула вище своєї голови. Але я не можу в плані бажання та самовіддачі ні в чому дорікнути і своїм гравцям. Однак у мене було дуже багато претензій до своїх хлопців по грі. Не буду вдаватися в деталі, але скажу, що проблеми виникли через те, що фактично усі гравці діяли з точністю до навпаки в порівнянні з тим, що вони мали робити на полі згідно з установкою. Ну й знову не обійшлося без фарту: вони три рази центр поля перейшли і двічі забили. А ми... 

– Зрозуміло. Давайте поговоримо тепер про приємні спогади, тим більше, що позитиву все ж було більше, ніж негативу. Зокрема, команда розпочала сезон з чотирьох перемог поспіль, чого мало хто очікував. Як вам вдалося так швидко налагодити командну гру і що в цьому процесі було найскладніше? 
– Проблема юніорської команди, маю на увазі не лише «Карпати», а загалом усіх учасників першості U-19, в дуже великій плинності кадрів. Адже, по-перше, кожен гравець через вікові обмеження може в ній затриматися максимум на два сезони. І то це за умови, що його упродовж цих двох років не заберуть у молодіжний склад, або, якщо себе добре проявить, в основну команду клубу. А звідси народжується друга проблема: необхідно перед кожним сезоном фактично формувати нову команду, бо склад влітку змінюється щонайменше на половину, а то й на дві третини. А часу на це обмаль, бо фінальна частина першості Дитячо-юнацької футбольної ліги України, з команд якої і приходить поповнення, зазвичай завершується в першій декаді липня, а вже в середині серпня, а бувало й на початку, стартує чемпіонат U-19. А хлопцям треба ж дати ще й відпустку хоча б з тиждень щонайменше. От і виходить, на безпосередню підготовку до перших матчів першості залишається приблизно три тижні. А треба ж не тільки збалансувати склад, а ще й налагодити командні дії, а також сформувати колектив однодумців. Останнє чи не найскладніше, бо коли ти навіть маєш у своєму розпорядженні дуже талановитих футболістів, але вони кожен сам по собі, то толку не буде. Футбол – гра командна, а тому виграють у ньому значно частіше ті, хто має справжній колектив, а не просто набір гравців, навіть коли вони й досить високої кваліфікації.  

– Але вам, виходячи з результатів перших ігор, це вдалося зробити. За рахунок чого, коли не секрет?
– Дуже позитивну роль в цьому плані зіграв літній десятиденний тренувальний збір, який ми провели у Польщі, в містечку Водзіслав-Шльонський. Завдяки керівництву клубу, яке в такий непростий час знайшло можливість нас відправити на закордонний збір, ми мали відмінні умови для дворазових тренувань та зіграли три контрольних матчі проти хороших суперників. Та дуже важливо, що перебуваючи на базі усією командою цілодобово, ми зуміли сформувати колектив. Зараз я можу стверджувати, що до Польщі ми привезли три групи гравців: одна – це хлопці 1999 року народження, які залишилися з попереднього сезону, а ще дві – це цьогорічні випускники (2000 рік народження) клубних школи і Академії. Причому останні дві групи чотири роки поспіль грали одні проти інших в першості ДЮФЛ. І хоча вони були усі в одному клубі, але провели між собою чимало матчів, які для них були чи не найбільш принциповими, бо дербі – це завжди дербі і з цим ніхто нічого зробити не може. А коли ми поверталися з Водзіслава-Шльонського до Львова, то було помітно, що це вже не три різні групи гравців, а одна футбольна команда. 

– Цікаво, що саме ви робили і про що говорили з хлопцями, формуючи колектив?
– З першого дня ми з ними домовилися, що в нас у команді немає гравців ні клубної школи, ні Академії, а всі ми – юніорська команда «Карпат». Також ми не втомлюємося весь час наголошувати на тому, що тільки працюючи в команді і на команду, кожен з гравців буде прогресувати і розвиватися, як футбольна особистість. Також акцентуємо увагу на тому, що здорова конкуренція обов’язково повинна бути в команді на кожну позицію, бо відчуття, що тобі немає альтернативи, ще жодному футболісту в світі не пішло на користь. І от вам приклад в нашій команді. З самого початку на фланзі в передній лінії себе добре зарекомендував Артур Діма, але так сталося, що він захворів, а повернувшись, трохи здав, що цілком логічно. Шанс себе проявити отримав Ростислав Лях і скористався ним досить успішно. Тепер уже Дімі треба буде відвойовувати місце в основі. Те саме скажу, про Тараса Пецківа, який дуже помітно прибавив і тепер складає серйозну конкуренцію Олегу Косу. І так практично на кожній позиції. 

– Коли абстрагуватися від результатів та місця в турнірній таблиці, чи відчуваєте ви, як тренер, що команда прогресує? 
– Я ніколи не розумів і не розумію тренерів, які, працюючи з молоддю, кажуть, що їх не цікавить результат. Зрештою, гра в футбол – це спорт і якби ти добре не грав, коли немає результату, то це не може приносити задоволення нікому – ні гравцям і тренерам, ні вболівальникам команди, ні керівництву клубу. Завдання вигравати повинно стояти завжди – навіть у товариських іграх. Так само, як і боротьба за найвищі місця в турнірній таблиці. От ми, наприклад, зараз займаємо третє місце – ніби, як не погано. Але ми хочемо піднятися вище – на друге, а потім і на перше. Футболіста необхідно з дитинства привчати боротися за результат, адже не можна спочатку навчити його грати у футбол, а потім виховувати у нього дух переможця. Інша справа, що не можна молодих футболістів вчити вигравати будь-як. Звісно, треба їх і навчати й грати, саме грати в футбол, а не тільки битися на полі. Саме тому ми і на тренуваннях, і в іграх випробовуємо і вчимося діяти за різними схемами. Зокрема, ми в один в іграх граємо з чотирма захисниками, а в інших – з трьома. Підготовка молодих гравців – процес складний і в ході навчання юні футболісти повинні випробувати і навчитися якомога більше елементів і техніки, і тактики. Адже сучасний футболіст повинен вміти на полі практично усе, що є в футболі. Тому результат нашої роботи – це не тільки місце в турнірній таблиці, набрані очки та забиті і пропущені голи. Це також і те, скільки гравців переходить в молодіжну команду, а потім і в основний склад. Тому дуже радий за Богдана Куртяка, який був у заявці першої команди на гру Прем’єр-ліги проти «Олімпіка». Так само було приємно дізнатися, що Олега Веремієнка взяли на гостьовий поєдинок до Олександрії. І нехай він не потрапив у заявку, але вже той факт, що він їздив на офіційну гру з першою командою, це дуже серйозна мотивація як для нього, так і для інших гравців юніорської команди. Вони наочно бачать, що за ними слідкують і на них розраховують. Ми постійно їм на цьому наголошуємо і кажемо: «Ваша футбольна доля у ваших руках. Тренери можуть вам підказати, допомогти. Але тільки від вашої щоденної роботи на тренуваннях та від рівня гри в матчах незалежно за яку команду (юніорську чи молодіжну) залежить, чи отримаєте ви свій шанс в Прем’єр-лізі».

За матеріалами: fckarpaty.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: