Антон Дукач: "У збірній Росії є затяті індивідууми, з якими взагалі не спілкуюся"

15 березня 12:25
Переглядів: 112
санний спорт Дукач

"Бронза" 19-річного Антона Дукача на юніорському етапі Кубку світу з санного виду спорту, може, і не є несподіваною, проте його успіх – це однозначно виняток з реалій українського спорту

Україна – така загадкова і незрозуміла країна, що дуже часто просто не можна знайти логічного пояснення деяким явищам. Наприклад, санний вид спорту. Взагалі майже екзотичний для нас вид спорту – траси немає, фінансування – на межі. А от спортсмени примудряються здобувати медалі, обганяючи забезпечених іноземних конкурентів.

Практично два десятиліття обличчям українських саней була Наталія Якушенко – вона єдина могла розбавити тріо-німкень на п’єдесталі пошани найпрестижніших змагань. І в 2009-му їй вдалося історичне досягнення – "бронза" чемпіонату світу, а після Олімпіади-2010 киянка завершила кар’єру.

І ось тепер ми маємо ще більш аномальний випадок – львів’янин, який, на відміну від Якушенко, не мав радянської системи підготовки, яка всім забезпечувала. Антон – вихованець незалежної України, яка не може дати йому навіть просто нормальні умови тренувань, проте чекає від нього успіхів і досягнень.

- Раділи "бронзі" етапу Кубку світу чи все-таки були засмучені, що після рекорду траси у другому заїзді втратили лідируючу позицію?

- Відчуття були двоякі. Звичайно, був задоволений, що потрапив до призової трійки. Проте емоції не були настільки радісними, як хотілося б, адже в третьому заїзді мав проблеми з проходження траси. Вони були незначні, та цього вистачило, щоб німці на рідній для себе трасі обігнали мене. Та незважаючи ні на що, я розцінив свій виступ як досягнення. Адже останнього разу нагороди на міжнародній арені здобував серед молодшої групи юніорів – три роки тому. За цей час встиг засумувати за медалями. Цього року на юніорському чемпіонаті світу теж міг поборотися за "бронзу", та перед фінішем припустився помилки і показав шостий результат.

- Якою була реакція німців на те, що ви одразу в першому заїзді побили рекорд їхньої траси?

- Я ще не встиг виїхати з фінішної прямої, протяжність якої метрів 400, як до мене вже підбігли з повідомленням про рекорд. Попереднє досягнення трималося років зо три і належало срібному призеру Олімпіади у Ванкувері-2010 Давіду Мюллеру. За логікою, організатори мали б вручити мені символічний диплом чи металеву тарілку з відповідним написом про рекорд. Та німці, мабуть, поскупилися. Можливо, вони просто не очікували такого високого результату на своїй трасі, яка, до речі, була дуже якісно підготовлена.

- Обіграти німців на їхній же трасі – це особливі емоції?

- Це надзвичайно круто! Адже в нас, в Україні, немає ніякої траси міжнародного рівня – лише дерев’яний жолоб в Кременці Тернопільської області. Ми там тренуємося, але вона все-таки більше підходить для підростаючого покоління – 15-16-річних спортсменів. Вони тільки вчаться їздити на санях, і там можна відпрацьовувати положення. Для високих досягнень потрібні зовсім інші умови. Тому ми тренуємося лише за кордоном.

- В літній період санкарі тренуються на роликових санях. Наскільки це цікаво і наскільки відрізняється від реальних умов заїздів на льодовому покритті?

- Все максимально оптимізовано до зимових умов. Вся техніка залишається без змін, крім полозів – прикручуємо металеві шини і прикріплюємо до них ролики. Ми їздимо у Кременці по деревяному жолобу, а за кордоном – бетонне покриття. На роликах набагато легше, ніж взимку. Бо на льоду ми боремося за тисячні секунди і кожен контакт з льодом складний. Адже один неточний рух – і сани може понести боком, адже слизько. А роликами легше керувати. Крім того, швидкість на льоду набагато вища: 150 км/год, тоді як на роликових санях – 100-110. Загалом же наше завдання на літній період – підняти загально фізичну підготовку.

- Полюбляєте швидкість?

- Звичайно, під час проходження траси це просто нереальні відчуття. Коли після цього їдеш в авто 160-180 км/год, майже не відчуваєш швидкості. А їхати 200 км – це вже досить небезпечно. Хоча санний спорт теж небезпечний вид спорту. Та мені це подобається – такого екстріму ніде не відчував.

- Рветеся в дорослу збірну України чи поки що вам вистачає юніорських змагань?

- Два роки паралельно зі стартами своєї вікової категорії я виступав і на Кубках світу серед дорослих. Відбирався на Олімпіаду в Сочі-2014, але через брак досвіду – адже це був мій перший сезон (2013/2014) серед дорослих – не вдалося цього зробити. Зазначу, що дорослі стартують з вищої точки, ніж юніори – на їхній дистанції на чотири повороти більше. Нинішній сезон був завершальним для мене у юніорській збірній. З наступного змагатимуся тільки серед дорослих

- Законодавцями моди в санному виді спорту є німці. Чи вдається разом з ними потренуватися, придивитися до їхніх саней?

- Санний спорт – це спорт технологій. І кожна країна ретельно зберігає таємницю розробки саней. Запчастини до інвентарю продаються, а його збирання виконують наші тренери. Метал дошліфуємо самі.

- На вашу думку, що найважливіше в санному виді спорту?

- Технічне оснащення. Воно особливо в Німеччині та Росії на високому рівні. Ми від них значно відстаємо. Крім цього, потрібне налаштування. Перед самими заїздами буває складно налаштуватися. Мене таке спіткало минулого сезону – я відчував мандраж, неготовність, недосвідченість. Це важко перебороти. В такій ситуації забуваєш навіть проходження траси. Треба максимально розслабитися і почуватися в тандемі з санями. Мінімально неправильний рух – і інвентар починає не слухатися, несе куди-завгодно. Вважаю, від самого спортсмена багато залежить. Якщо він професіонал, то й на повільних санях покаже високий результат – можливо, не найкращий час, але все ж таки.

- Малюєте собі цю ідеальну траєкторію з найменшою затратою часу чи це все на рівні відчуттів?

- Обов’язково перед кожним спуском ми повинні уявно декілька разів пройти трасу – від розгону до самого фінішу. М’язова пам'ять запам’ятовує всі повороти. Тренер може допомогти в цьому поясненнями основних аспектів, особливо, коли траса нова. Він стоїть на проблемних точках дистанції, візуально бачить помилки. Адже на високій швидкості навіть можна не відчути якийсь зайвий рух. А їх має бути якнайменше.

- Ви молодий, перспективний спортсмен. Чи не переманюють вас інші країни під свої знамена?

- Спокусливе запитання. Особисто до мене ніхто не підходив з подібними заявами. В санному спорті, до речі, таке мало практикується, хоча такі випадки є. Та якщо вже змінювати громадянство, має бути серйозна підстава. У країнах, які мають здобутки, надзвичайно висока конкуренція – там дуже жорсткий відбір. Та мені хотілося б прославити неньку-Україну. Можливо, тоді б з’явилося покращення в українському спорті.

- А як вважаєте, якби ви мали ті умови, які є у німців чи росіян – та хоча б просто власна траса, уже були б чемпіоном світу серед юніорів?

- Звичайно, це було б набагато легше. Була б можливість протестувати якісь запчастини, інші сани – не одні. Інвентар у нас дорогий, середня ціна становить близько 5 тис. євро. Все упирається у фінанси. От поляки теж не мають траси, проте вони співпрацюють з німцями, які постачають їм сани. Звісно, не найкращі, проте поляки на них виступають досить успішно – в Топ-15 входять. Словом, можна знайти шляхи допомоги від інших країн і завдяки цьому покращити результат.

- Яка траса є улюбленою?

- Такою можна вважати трасу в австрійському Іннсбруку, де я виступав на Юнацьких Олімпійських іграх-2012. І там я фінішував четвертим. Було дуже прикро, адже програв бронзовому призеру дві сотих секунди. Такого високого результату я сам не очікував, бо був одним з наймолодших учасників. А взагалі мені до вподоби більшість жолобів, траса не може не подобатися. Просто деколи може не виходити на ній проїхати.

- Кажуть, що найобразливішим для спортсмена є 4-е місце. Погоджуєтеся?

- Я мав тоді два надзвичайно класні заїзди. Мені сподобалося, але до медалі не дотягнув. Коли після першого спуску обійшов німця і перебував на третій позиції, він був шокований і не міг повірити, як так могло статися. Я розцінив це 4-е місце як прикру поразку. Хоча для України це було досить високе досягнення. Це оцінили тренери і спортсмени з інших країн, а також шеф місії нашої делегації Ганна Сорокіна, яка подякувала мені і тренерському штабу. Після цього я став багато спілкуватися зі спортсменами з інших країн, ділимося емоціями під час змагань і після них.

- Частенько даєте німцям такі своєрідні ляпаси?

- Минулий сезон, коли я виступав серед дорослих, у мене не все вийшло. А от нинішнього на кожному етапі Кубку світу демонстрував непоганий результат. У канадському Вістлері був 7-м, обігнавши декількох німців. Звідти ми переїхали в Калгарі на дорослий Кубок світу, де я фінішував 20-м. Це для мене високий результат, адже змагався зі світовою елітою санного спорту. До речі, виграв у чинного чемпіона світу і Європи росіянина Семена Павліченка. Хоча він припустився помилок, та мені було все одно приємно випередити його. Тепер це 20-е місце буде для мене орієнтиром на наступний сезон.

- Ваш улюблений предмет в школі чи інституті?

- Гріх буде не сказати, що в школі любив фізкультуру. Також математика – але саме алгебра, а не геометрія. Нині мені дуже легко даються розрахунки. А зараз в університеті подобається моя спеціальність – вивчаю інформаційну безпеку. Дуже цікаві предмети національна безпека, забезпечення національної безпеки держави, основи національної безпеки. Зараз вони актуальні. Всі ті норми, яких повинні дотримуватися, на Донбасі зараз порушуються. 

- Схильність до логічно-математичного мислення, вочевидь, допомагає вам і в спорті?

- Звичайно, адже я роблю різні розрахунки. У кожного атлета є  спортивний щоденник, в якому ми записуємо кожне проходження траси, малюємо профіль жолоба, щоб потім, приїхавши на цю трасу знову, освіжити пам'ять, заглянувши до записів.

- На міжнародній арені перетинаєтесь зі своїми російськими колегами. Зараз стало складніше з ними спілкуватися, ніж раніше?

- Звісно, в збірній Росії є індивідууми, які мають свою затяту позицію, а вона мені неприємна. Я з ними взагалі не спілкуюся. Але з половиною росіян продовжую товаришувати. Ми стараємося не згадувати політичну ситуацію і ті події, що відбуваються на Сході нашої країни. Спорт мало з цим пов'язаний. Жодних провокацій немає.

- У вашому виді спорту помилки коштують дуже дорого, інколи – навіть життя. Чи не відмовляють вас рідні після чергової подібної звістки залишити цю небезпечну справу?

- Батьки бояться і переживають. Після кожних змагань зідзвонюємося і я повідомляю, що все добре. Вони не раз мене відмовляли від цього виду спорту. Але він мені страшенно подобається. І я бачу себе саме саночником.

- Є екстремалом поза санною трасою?

- Ні, я не розумію стрибків з мосту. Бачив багато трагічних випадків. З друзями чи одногрупниками люблю грати в футбол. Але нічого екстремального.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити