Богдан Павлюк: "Наші нові успіхи ще попереду"

06 серпня 15:08
Переглядів: 132
гол

Осінь 2013-го. Після низки невдач тлумацьке «Придністров’я» залишається без тренера. До завершення турнірного марафону команда просто дограє. Без наставника взагалі і особливої мотивації, без завдань та азарту...

Однак напередодні старту нових перегонів тлумачани таки отримують керманича. Ним призначають одного із когорти тамтешніх футболістів - Богдана Павлюка. Його поява на тренерському містку команди не була такою вже несподіванкою, принаймні у футбольних колах краю, а ось для самого Богдана, як з’ясувалося, стала неочікуваним сюрпризом. За Павлюка, природно, говорив його великий ігровий досвід на професійному рівні, його гравецькі і передусім бомбардирські якості та тривале служіння тлумацькій команді . Відповідь на те, яким стане Павлюк тренером мав дати поточний сезон. Очікувань було багато. І приємно, що вони справджувалися ледь не одразу. Хоча припускаємо, давалися ці перші кроки і команді і молодому коучу нелегко. Зізнаємося, спокуса «розговорити» тренера-початківця одразу після стартових турів, коли у його команди пішла гра, була надзвичайно високою. Але Богдан взяв паузу і свідомо відкладав цю мить. І ось тепер, коли перша половина дистанції подолана, емоції вляглися, можна неквапливо проаналізувати пройдене, здобуте і втрачене, ми із нашим співбесідником таки приступаємо до діалогу.

- Пане Богдане, а пригадайте-но, як відбувалося ваше признеачення? 

- Особисто для мене подібний поворот став повною несподіванкою. Наш президент Петро Радовець і начальник команди Василь Двояк звернулися з пропозицією. І на роздуми дали менше днів аніж я на це зважувався. 

- Мали побоювання чи інші якісь чинники заважали? 

- Не сказав би, що це було побоювання. Хоча не без того. Це мав бути мій перший тренерський досвід. 

- Вибір Ваших очільників був не випадковим... 

- Мої керівники прагнули бачити біля керма колективу місцевого вихованця. Я ж родом із Королівки. До того ж в тлумацькій команді перебуваю з невеликими перервами з середини 2000-х. Дійсно я знаю цей колектив до дрібниць. Сьогодні тут є з чого будувати хорошу боєздатну дружину. 

- Що стало вирішальним при прийнятті Вами такого важливого вибору?

- Не лукавитиму, ще хотів просто пограти у футбол. Але зваживши всі «за» і «проти» вирішив погодитися. Адже рано чи пізно на подібний крок потрібно було зважитися - іншого вибору у футболіста нема. Був певен у підтримці керівників і хлопців.

Як Вам вдається долати той незримий бар’єр між вчорашніми партнерами і нинішними підлеглими. Наскільки непростим виявився цей шлях від просто Богдна до Богдана Мирославовича? 

- Поваги від партнерів не бракувало в пору коли разом виходили на поле. Зараз хлопці чудово розуміють: є дистанція, є субординація. Тож у цьому питанні жодних непорозумінь. 

- Ще вчора Ви були гравцем, а нині вже тренер... 

- Чому був. Я і сьогодні ще діючий футболіст. За потреби вихожу на поле. З керівництвом я не обговорював питання одночасного виступу, але позаяк ще цього прагнув, то заперечувати ніхто не став. Справа у тому, що коли надійшла пропозиція про тренерство, я був травмований і про ігрову кар’єру на той час мови не заходило. 

- Богдане Мирославовичу, дякувати Богові все владналося і ви знову в строю, допомагаєте команді. Скажіть, вносити корективи, бачити недоліки краще з технічної зони чи перебуваючи безпосередьо на полі? 

- Від лави запасних, звісно, видно краще. Але і будучи на полі можу щось скоригувати. Щоправда перебуваючи у вирі гри робити це складніше, бо сконцентрований зовсім на іншому. Але зрозумійте мене правильно, пограти ще хочеться... 

- Втім повернімося до Вашого призначення. Пригадуєте, що сказли футболістам при представленні? 

- Найперше всі вони мене привітали. Гадаю було це щиро. Вони розуміли, що це мій тренерський початок, тому самі прагнули допомогти. І досі - не підводять. 

- Вже сьогодні Ви можете стверджувати, що «Придністров’я» - Ваша команда?

 - Безумовно, бо з часу, коли я завершив професійну кар’єру, я одразу отримав запрошення від Василя Двояка спільними зусиллями відродити команду обласного рівня. Розпочали з другої ліги. І за короткий час досягли небаченого. До цього свого часу доклали зусиль не тільки я і Василь Миколайович, а також Роман Шуляр, Василь Яцурак.

 - «Придністров’я» ще тривалий час асоціюватимуть з Василем Гуменяком... 

- Його заслуги, здобутки та роль у долі команди направду важко переоцінити. Я був гравцем очолюваної ним команди... 

- Тлумацькій команді як гравець Ви віддали багато. А чи були інші запрошення? 

- Свого часу кілька разів кликав до яремчанських «Карпат» Сергій Турянський. Спочатку я через травму не зважився на перехід, а згодом «Карпат» не стало. Був ще перехід у 2013-му у «Тепловик». Просто так в ту пору склалася у Тлумачі ситуація, що я змушений був піти.

 - Тлумацька команда, яку будуєте вже самі - вона вже цілком Ваша, за грою, за баченням?

- Хотілося б у це вірити. Ми ще нічого не виграли, нічого суттєвого не досягли. Тому стверджувати про подібне однозначно навряд чи варто. Вірю, наші спільні успіхи ще попереду. Дійно, я прийшов і розпочинав не з нуля. Основа у нас, звісно, була. Я запросив до наших лав Борсука, Сем’янчука, Р.Борисевича, Кокорудза, Трухана. Повернувся сам, повернув Гуменяка, довго домовлявся із Свиридовим. І таки вмовив його... Чи моя це команда? Однозначно так. Нехай я сьогодні чекаю від неї кращої гри і результату, але вона вже давно була моєю і залишится нею. А результат - прийде, адже ніщо не робиться і не досягається одразу. 

- Хто є лідерами тлумацької команди зразка 2014 року?

- Таких направду кілька. Незаперечним авторитетом є найстарший з-поміж нас - Дмитро Гуменяк. Його вплив і у роздягальні і на полі, у формуванні колективу. Є й інші - Роман Шифир, Руслан Уграк, Василь Синишин, Микола Свірідов. Навколо цих виконавців я наразі намагаюся бдувати, як ви зауважили, «свою» команду. 

- Схоже, це Вам непогано вдається. Інакше якими чинниками поясните цьогорічний вдалий виступ у чемпіонаті?

- Основа у нас все ж збереглася. Непоганим виявилося поповнення. А найголовніше, вдалося створити належний мікроклімат. Ця доброзичлива і водночас робоча атмосфера і сприяє вдалому виступу. У нас конкуренція між гравцями по справжньому здорова. 

- Перед колективом поставлені якісь конкретні завдання? 

- Ні, але для себе, як для початківця, я визначив за орієнтир потрапляння до чільної п’ятірки. Обнадіює, що на сьогодні з цим завданням справляємося.

 - Які із зіграних матчів можете виділити? 

- Усі вони були важливими. І кожен наступний наче був важчий за попередній. Більшість із них ми буквально «витягували», часто просто-таки рятували ігри. Закарбувалася, безумовно, стартова гра проти Отинії, бо це був початок для усіх нас, для мене, як тренера. Поступаючись за ходом гри нам все ж вдалося перемогти. Потім була важка нічия у Коломиї і перемога над галичанами. 

- Чому не вдалося продовжити вдалу серію? 

- Після трьох вдалих ігор і кубкового успіху хлопці десь переоцінили власні сили і недооцінили суперника. До очного протистояння калушани не мали в активі жодного очка. Це і зіграло з нашою командою злий жарт.

 - «Ніку» у кубковому двобої також недооцінили? 

- Це дійсно був ляпас. Та і у матчі чемпіонату мали з ними проблеми. Заледве відіграли два м’ячі. Але там хоча маємо пояснення - у нас не було на полі найсильніших гравців.

 - Втім без своїх провідних виконавців тлумачани надалі вивезли нічию з Турки і перемогли лідера... 

- Проти Турки нам гралося чомусь легше аніж будь з ким до цього. Хоча там і хороша команда, але, переконаний, ми мали вивезти звідти три повноцінні очки. На брошнівців особливо налаштовуватися не довелося. Якось так сталося, що хлопці самі все розуміли. Їх настрій відчувався ще напередодні - за тиждень до гри - у розмовах, на тренуваннях. Їхня самовіддача у матчі десь здивувала і мене. Мабуть тривалі пусті розмови довокла про нашу гру з Перегінськом добряче усім нам набридли. І хлопці вирішили довести, що чогось таки варті. Пригадую, у роздягальні перед виходом на поле хтось сказав: «Ми переможемо сьогодні!» 

- Поєдинок проти Перегінського нам таки не оминути... 

- Багато списів було зламано після цієї гри, а ще більше говорено про мою команду справедливого і не надто. Вже сьогодні першопричина того, з чого все почалося, кудись поділася. Можливо мої підопічні були у чомусь не праві, може суперники, чи їхні глядачі... Не виправдовуючи вчинки своїх футболістів я все ж завжди стоятиму за них горою. Тому скажу прямо: «Пенальті, з якого все і розпочалося та яке заперечували мої хлопці, не було. Арбітр призначив його помилково. Це пізніше визнала експертна комісія й інші фахівці федерації. Значить... Шкода, що залишилися без очка. Спершу нам запропонували варіант із дограванням, але не погодилися суперники. Бо для них каменем спотикання знову ж таки став той пенльті. А так, обидвоє залишилися ні з чим».

- Як Вам в цілому перебіг чемпіонату? 

- Доволі цікавий. Всі учасники приблизно рівні за силою. Немає відвертих аутсайдерів, як це було раніше, немає і прохідних поєдинків. 

- На який результат, які здобутки «Придністров’я» може розраховувати після перерви? 

- Якщо і надалі будемо йти за графіком першої половини, то цілком можемо розраховувати на потрапляння до призової трійки. Але для цього необхідно дещо підсилити склад трьома-чотирма виконавцями, яких уже маю на олівці. 

- Нещодавно Ви отримали тренерський диплом категорії «С». Кілька слів про це.

 - Навчання було цікавим і корисним для мене особисто. Хорошим також був і рівень викладання. Та і група у нас підібралася потужна - в основному колишні футболісти, які достатньо пограли, молоді, амбітні, сповнені бажання про себе заявити на тренерському містку. Ми і раніше знали один одного, але навчання ще більше зблизило нас, згуртувало і здружило. 

- Сьогодні багато думок про новостворену збірну області. Що скажете із цього приводу? 

- Гордий із того, що туди запрошують моїх хлопців. Особисто рекомендував наставникам Сем’янчука і Щербину. Останнім, за відгуками, задоволені. Василь поступово розкриває свої можливості у нашій команді. Ця збірна - це шанс для молоді заявити про себе, шанс для усіх нас на відродження у краї Великого футболу. Прикро, що ми поволі починаємо забувати ті часи, а нове покоління їх і не пам’ятає. Тільки з цієї причини ми повинні робити все задля змін на краще. 

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити