"Будівельники" з Малоросії, або Чому бідні

29 жовтня 19:20
Переглядів: 404
budivelnyk

Складається враження, що більшість баскетбольних клубів України не бажають ідентифікувати себе українськими.

 "...саме "Будівельник", а не "Строитель", оскільки указ про переіменування був на російській мові" - то витяг з програмки до матчу української баскетбольної Суперліги між найтитулованішою українською командою проти "Дніпропетровського "Дніпра". Стаття, з якої взята ця цитата, розповідає про історію БК "Будівельник" й сповіщає про перейменування команди в 1962 році.

 Зрештою, на тому спроби київського клубу ідентифікувати себе українським вичерпуються. Сама програмка написана на доволі неграмотній російській. Ті самі люди і теж на "общєпонятном" наповнюють офіційний сайт семиразових України. Обіцянка президента клубу Богдана Гулямова подбати про створення української версії сторінки "будівельників" так обіцянкою й залишається. Замість україномовного ринг-анонсера з нового сезону домашні матчі киян озвучує російськомовний хлопчина.

 Перед стартом чемпіонату-2012/13 під куполом Палацу спорту підняли майки двох клубних легенд – Анатолія Поливоди і Олександра Білостінного. Їхні прізвища теж написані російською. Втім, такий крок, що й казати, гідний, аби його наслідували в інших містах. Ось лишень не зрозуміло, чому "дев’ятка" під прізвищем Поливоди і "14-ка" Білостінного не закріплені за цими гравцями навічно. Кажуть, мовляв, регламент Суперліги таких речей не передбачає. Проте, по-перше, він не передбачає й зворотнього, тобто, обов’язкового використання того чи іншого номера. Оскільки ж традиція підіймати майки легенд взята з НБА, то й інший невід’ємний ритуал теж вартувало б перейняти.

 В Національній баскетбольній асоціації ці речі взагалі виведені до рангу культу. Пригадується, великий Майкл Джордан, повернувшись у баскетбол після річної перерви, спершу не міг грати під знаменитим 23-м номером. Лише через те, що після рішення спортсмена залишити спорт керівники клубу "Чикаго Буллз" вирішили здійняти майку з прізвищем Jordan під стелею "Степлз Центру". Довести, що він має право використовувати свій же номер, Майклові вдалося лише після сезону виступів в майці з числом "45".

 Повертаючись же до мовного питання, зазначимо, що з 14-ти клубів української Суперліги повноцінні українські версії сайтів мають лише три – львівська "Галичина", івано-франківська "Говерла" і "Черкаські мавпи". Сторінка запорізького "Ферро-ЗНТУ" рівномірно наповнюється українськими й російськими матеріалами. Решта десять клубів, зокрема, два столичних (крім "Будівельника", БК "Київ") державну мову відверто ігнорують.

 Взагалі, ще під час проживання в серці Західної України Тернополі, де процент україномовних громадян найвищий серед усіх обласних центрів України, склалося стійке враження, наче при входженні в баскетбольне середовище не по-російськи розмовляти не можна. Навіть місцеві колишні й чинні гравці місцевого БК "Тернопіль", ті, хто в повсякденному житті розмовляє українською, заходячи в зал в якості глядачів, часто відразу переходили на "великий і могутній". Щось схоже відбувається й в Івано-Франківську навколо клубу "Говерли". Цікаво, що в разі перемог команди Євгена Мурзіна в залі після фінальної сирени вмикають "Дєнь Побєди" Лева Лещенка.

 Власне, раз така ситуація склалася, раз гравці й тренери на найнижчих рівнях забувають про своє українське єство й майже ніхто тих патріотичних почуттів баскетболістам не прививає, то чи можемо ми дивуватися, що чимало провідних гравців впродовж усієї незалежної історії з причинами й без них відмовлялися приїжджати до лав національної збірної? Так поступав на зорі незалежності нинішній президент ФБУ Олександр Волков, потім його приклад наслідували Потапенко, Медведенко, Дроздов, Фесенко, Лень. Та хіба таких мало?

 Перебуваючи нещодавно в Кишиневі на матчі футбольних збірних Молдови й України, мовчки поаплодував висловлюванню наставника господарів Іона Караса напередодні післяматчевої прес-конференції. "Вибачте, що переходжу на російську, але це, щоб було зручніше спілкуватися з вашими українськими колегами", - сказав тренер представникам місцевих ЗМІ. Можете собі уявити щось схоже у нас? Радше навпаки – журналіста можуть в хамському тоні пожурити, що він мав необережність звернутися на "нєпонятном хахляцком".

 Зважаючи на всі ці тенденції, дивуватися, що "Будівельник", який в совєцькі часи був візитівкою баскетбольної України, а нині перетворився в щось, що з Батьківщиною майже непоєднуване, не варто. Зізнатися, відверто соромно, коли до Києва на матч Єдиної ліги ВТБ приїздить естонський "Калєв" чи литовський "Жальґіріс", а мовлення в залі – виключно російськомовне. То за умови, що згідно міжнародних спортивних норм офіційними на матчах є мови тих країн, які в тій грі виступають. Існує й універсальний варіант – оголошення й надписи англійською. Проте в "Будівельнику", як і в більшості українських баскетбольних клубів, цей нюанс воліють ігнорувати. Забуваючи при цьому, що представляють ці клуби не себе чи своїх власників, а державу Україна, яка в очах одних постає "совком" без роду й племені, інші ж її сприймають банальною Малоросією, де мова й традиції запозичені, а єдині цінності – то горілка, сало й шаровари...

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: