Чому ФК "Чайка" з Вільховець несподівано для багатьох залишив футбольний турнір

13 листопада 12:00
Переглядів: 173
Чайка

За неповних два роки команді, про яку йтиме мова, довелося в повній мірі спізнати усіх «принад» примхливої футбольної долі. На весні 2014 колектив було включено до числа учасників обласних змагань. Однак вже на початку осені амбітний новачок «Чайка» з Вільховець несподівано для багатьох і незрозуміло чому залишив турнір.

Дещо пізніше, розмовляючи з одним із керівників команди про причини відходу та, власне, аналізуючи виступ, особисто я мав слабку надію на швидке повернення «Чайки» до орбіти футбольних змагань, будь-якого рівня. Але виходить, що помилявся. Значить, це й на краще, адже цьогоріч із початком нового сезону знову побачив «Чайку» серед учасників друголігової обласної першості. У Вільхівцях, схоже, певні висновки з невдач минулого були зроблені доволі оперативно і, що найголовніше, – якісно.

Цього разу команда спочатку впевнено виконала завдання-мінімум – пробилася до головного фіналу (що в році минулому зробити не вдалося), а на вирішальній стадії турнірних перегонів сягнула п’єдесталу, зупинившись за крок від омріяної вершини. Здавалося б, «срібло» обласної першості – гідна винагорода за вдало проведений сезон і вагомий здобуток для невеличкого села, що на Городенківщині. Але коли після закінчення першості вкотре зустрівся з віце-президентом ФК «Чайка» Романом Бичаєм, щоб поговорити про минулі баталії, то очікуваного піднесення у його настрої не побачив.

Марно було переконувати співрозмовника у протилежному. Не став цього робити ще й тому, що добре знав: якраз час усе розставить по місцях і з його плином сьогоднішнє емоційне сприйняття неодмінно зміниться. І тоді не тільки пан Роман, а й інші прихильники вільхівської команди по-справжньому збагнуть і належно оцінять, що цього року «Чайці» направду вдалося добитися значного успіху, сягнути небувалої раніше висоти, досягти воістину чогось масштабного і величного… Мабуть, від того в схожому не зовсім оптимістичному настрої, як пасувало б у відповідності до масштабу події, вийшов і наш діалог.

— Пане Романе, коли підсумовувати пройдений шлях, то яким загалом бачиться вам виступ команди сьогодні, майже одразу після фінішу перегонів?
— Язик не повернеться сказати, що ми виступили погано, але і повного задоволення від досягнутого я особисто не відчуваю. Радше то є щось середнє. Знаєте, як часто говорять у спортивних колах: «Ви не виграли друге місце, а програли перше!». Так само і в нашому випадку. Коли б перед початком змагань хтось сказав, що наша команда фінішує другою, то тоді я б, звісно, радів, а ось зараз відчуття якісь неоднозначні.

— Однак за ходом першості не геть усе у «Чайки» було вже так погано…
— Це якщо послуговуватися суто турнірними показниками і здобутками. Але ж я то розумію, що могло і мало бути значно краще. Однак попри вдалий в цілому виступ команди, як це не звучатиме дивно, найперше бракувало стабільності. У нас вистачало і добрих матчів, які, однак, чергувалися з невиразними іграми. Незважаючи на те, що перший етап був для колективу успішним, але навіть тоді ми не уникнули спадів.

— Чим саме вони були викликані?
— В основному тим, що ми зібрали команду, як то кажуть, «із світу по нитці…» – з різних міст, районів, і не лише нашої області. Такий спосіб комплектування практично виключав навчально-тренувальну роботу між календарними поєдинками. Робити ставку переважно на своїх виконавців у нас сьогодні реально немає такої можливості. Зібрати команду футболістів із однієї якоїсь місцини шансів також було обмаль. Так вийшло, що ми збирали людей, котрих могли залучити на даний конкретний момент.

— Однак кадрові зміни тривали у «Чайці» упродовж сезону. Чому так?
— Шукали шляхи покращення гри і підсилення. Просто зобов’язані були це робити. Чи вдалося цього досягти однозначно стверджувати важко. Найперше, змін вимагали високі завдання. Боротьба особливо на фінальному етапі обіцяла бути серйозною, суперники були сильнішими, тому ми мусили не відставати. Звісно, не всі однаково виправдали наші сподівання. Перед вирішальними іграми насамперед намагалися поліпшити гру в обороні й особливо підсилити її на флангах.

— Чи вдалося цього досягти?
— Ми запросили у перерві двох футболістів із Кіцмані – Івана Антонюка та Андрія Гавриша, а також двох гравців із Побережжя – нападника Дмитра Третяка та лівого хава Григорія Тихонюка. Ці хлопці нас підсилили, але, як показав час, це дало лише тимчасовий ефект – основні наші ігрові проблеми нікуди не поділися.

— Початок фінальної частини між тим виявився для вашої команди багатообіцяючим…
— Вдома перемогли ямницький «Вихор» із рахунком 4:0. Три голи забив Гавриш і ще один Гурак. Виглядали наче впевнено. Потім знову в рідних стінах зіграли у нічию (0:0) із солотвинцями. І після того почалося…

— Маєте на увазі знову нічиї?
— Вони були різні, але дуже небажані. Нічия у Бурштині з «Енергією» (0:0) вважалася ніби непоганим здобутком, але якщо врахувати, що наша команда домінувала упродовж гри, а втілити перевагу в забиті м’ячі не змогла, було прикро. В Биткові все трапилося навпаки: тривалий час вели у рахунку з різницею у два м’ячі, а в заключному відрізку переваги не втримали – 2:2. В даному випадку можна було і тоді, і зараз нарікати на погані погодні умови, але кому, скажіть, від того буде легше. Так сталося, що втрата очок у тих іграх, як не прикро, стали для «Чайки» фатальними.

— Що було тому причиною? Чи знайшли вже відповідь хоча б для себе особисто?
— Як завжди буває, одне тягне за собою інше. Створюючи у кожному поєдинку достатньо моментів, ми дуже мало із них реалізовували. Особливо тоді, коли це було конче потрібно. А це, як на мене, наслідок прогалин у фізичній готовності через відсутність налагодженого тренувального процесу.

— А може, на це вплинули ще й інші чинники? Де ще могли бути упущення?
— Однозначно говорити важко. Ми все наче робили так, як треба: склад ставили той, що треба. Взагалі ситуація з кадрами у нас також була не з кращих. Ми робили ставку на одних і тих же виконавців, бо інших просто не було в наявності. Ми використали у сезоні всього 18 гравців, а в основі грали дійсно сильніші.

— Романе Андрійовичу, скажіть, вам не прикро, що доля першого місця мала вирішитися в останній грі першості та ще й у очному двобої?
— На все Божа Воля. А вирішальне побачення не міг передбачити ніхто. Так розпорядився календар. Так сталося, що нічия в останньому матчі в Ямниці «Чайку» не влаштовувала. Може, краще (чи справедливіше) було б, коли ми в заключному турі грали з ямничанами нарізно – сперечалися заочно у зустрічах з іншими суперниками. Бо лобова гра – це, звичайно, добре, але лишень для глядачів і коли там не грає твоя команда. Для тренерів і футболістів це, я вважаю, не настільки прийнятно, передусім через надмірний ажіотаж довкола, напругу, очікування, коли в рази зростає ціна помилки чи випадку. Тоді часто трапляється, що не все і не завжди залежить від тебе… Скажіть, і що сьогодні з того, що за підсумками особистих зустрічей в першості ми за м’ячами переграли Ямницю (4:0 і 0:2). Хто про це згадає принаймні завтра чи за тиждень? Пам’ятають лише імена переможців – це об’єктивна реальність.

— Чому ж, усе-таки, не вдалося досягнути звитяги в найпотрібніший момент?
— Ми були впевнені у власних силах. Надія на позитивний підсумок нас не полишала, але… швидкий гол, хочемо ми того чи ні, істотно вплинув на команду. До того ж виявився доволі курйозним. Для мене і досі залишається загадкою, яким чином наш воротар пропустив гол з-понад 40 метрів?! Це нас надломило психологічно, і до середини першого тайму ми пропустили вдруге. Ямничани ж чітко вловили зміну у нашому настрої і цим скористалися. Моментами господарі діяли проти наших гравців доволі грубо, а тому ми були здивовані, чому арбітр Олексій Лаврів дозволив господарям так діяти, не присікав свавілля футболістів «Вихора» ні зауваженнями, ні попередженнями. Це ще більше загнало в глухий кут наших хлопців.

— Звучить неначе звинувачення…
— Залишаюся при своїй думці.

— Нова формула змагань, яка у свою чергу була оцінена неоднозначно багатьма з учасників, «Чайці» на заваді не була?
— Ось вона якраз тут ні до чого. Я в ній не розчарований. В ній закладена велика доля випадку, особливо, коли вирішальні матчі починаєш без раніше здобутих очок. Що, зрештою, і підтвердив медальний розподіл. Звична двоколова, де кожен грає з кожним, бачиться більш справедливою. Але, якби не цьогорічна формула, вже не одноразово запитую сам у себе, то чи сягнула б наша «Чайка» п’єдесталу?

— А що скажете про суперників?
— За грою дуже сподобалися бурштинці й команда Солотвина.

— Як на фоні суперників виглядали ваші футболісти?
— Першість розбилася на два різних турніри. Аналогічно це було і для «Чайки». У першій частині ми виступили наче краще – виконали проміжне завдання, вдало «засвітилися» у розіграші обласного кубка. Надалі ж, коли суперники трапилися сильніші, у найвідповідальніший момент з тих чи інших причин окремі гравці не змогли проявити свої кращі якості. В цілому нам забракло стабільності. Потенційно команда повинна була виступити дещо сильніше. Так чи інакше всі наші хлопці заслуговують добрих слів і щирої похвали. А окремо виділяти когось я б не став.

— Які враження від сезону залишилися у президента команди Івана Приймака?
— Ми неодноразово спілкувалися і дійшли згоди, що сезон загалом видався вдалим. Однак, враження і в мене, і в Івана Васильовича залишилися двоякі. І справа не тільки в негативному для нас підсумку в останньому поєдинку. Повірте, упродовж чемпіонату виникало достатньо «цікавих» моментів по ставленню до «Чайки». Однак пан Приймак запевнив, що і надалі опікуватиметься командою. Залишаємося з палкою підтримкою і з боку наших уболівальників. Хотілося б щиро подякувати усім за підтримку, за віру в нашу команду. Особливі слова вдячності просто зобов’язані також висловити Петрові Приймаку, який упродовж усього сезону активно підтримував команду фінансово, а також різноманітним футбольним інвентарем.

— Як високо може злетіти «Чайка» в майбутньому?
— Наразі про це з упевненістю говорити важко. Мусимо зробити для себе серйозні висновки із сезону, що минає. І найголовніше із них – клопітке кадрове комплектування та обов’язкове запрошення тренера, який би організував тренувальну роботу. Може саме ці чинники і завадили нам у підсумку виступати краще.

— Прагнутимете підвищитися у класі?
— Коли бути до кінця відвертим, то ми на даний момент не готові до подібного кроку як кадрово, так і за інфраструктурою. Якісно новий рівень вимагатиме відповідної підготовки, а все й одразу навіть за найбільшого бажання ми не осилимо. До всього іншого зараз назріла проблема покращення домашнього газону. Тому основну увагу з найближчої весни приділимо саме цьому питанню. А ще ж будуть інші…

— Який основний висновок зробили ви для себе за підсумками сезону, що завершився?
— Головне, мати мету і наполегливо просуватися до неї, переборюючи труднощі. Виступ «Чайки» у сезоні це довів. Хто б що не говорив, але для команди це – неабияке досягнення, а для маленького села – це взагалі небачений раніше успіх. Як мовиться, все велике бачиться на відстані. Тож нехай сьогодні ми не в повній мірі усвідомлюємо масштабність нашого досягнення, але, сподіваюся, його гідно оцінять через роки і ще довго пам’ятатимуть

ПОСТФАКТУМ:

До ІФФФ надійшов лист від футбольного клубу “Чайка” (Вільхівці), в якому керівництво клубу повідомило про відмову “Чайки” грати матчі плей-оф із командою Карпати” (Болехів). Як відомо, згідно з регламентом поточних обласних змагань команда, що посідає 13-те місце в підсумковій турнірній таблиці в чемпіонаті першої ліги, мала грати два матчі зі “срібним” призером другої ліги за путівку до першого обласного дивізіону. Таким чином, команда “Карпати” (Болехів) зберігає свою прописку в першій лізі обласного чемпіонату.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити