"Чорні" перлини львівського футболу

09 вересня 08:59
Переглядів: 399
металіст - карпати

КарпатиРубіж тисячоліть в історії чемпіонатів України – період, який характеризувався кількома речами: домінацією єдиної столичної команди, першими сенсаціями та відсутністю нормальної телекартинки. Проте особливо “цікавим” наш чемпіонат виглядав у спектрі трансферної політики. Перші легіонери стали справжньою екзотикою для української публіки, яка чекали від “варягів” небувалої футбольної майстерності. Та керівникам було не до пошуку якісних футболістів, вони здебільшого за правило брали формулу повторення європейського досвіду, де саме іноземці вирішували ситуацію на полі. Ну і звісно, з рейтингової точки зору функціонерам було краще, щоб гравець був “з тридев’ять земель” – чим екзотичніше громадянство, тим цікавіше публіці. Не стояли осторонь цього процесу і львівські “Карпати”.

1. Алькалі “Семен” Соума (Гвінея)

Соума

Першим іноземцем у складі львівських “Карпат” став латвійський голкіпер Раймонд Лайзанс, який зіграв шість матчів у першому чемпіонаті незалежної України. Аж до сезону 1997/98 років львівський клуб обходився виключно зусиллями українських футболістів (місцевих чи підписаних у інших команд). Проте, за поданням тодішнього тренера “зелено-білих” Мирона Маркевича, львівську команду підсилила “гвінейська перлина”, перший африканець в історії львівських “Карпат” – Алькалі Соума. Про останнього справжні олдфаги пам’ятають і досі, тому що африканець грав для публіки, а вибагливі львівські шанувальники гри мільйонів вміють оцінювати за такі якості. До стану “зелено-білих” Соума перейшов у віці 22-х років, перебравшись з ольштанського “Стомиля” (Польща). До цього часу Алькалі захищав кольори рідної гвінейської “Хафії” та марокканської “Касабланки”, звідки і поїхав шукати футбольного щастя в Центрально-Східній Європі. У складі “Карпат” гвінеєць провів 20 матчів та забив один м’яч у ворота криворізького “Кривбасу”. Незважаючи на таку, відверто кажучи, не найбільш яскраву статистику, Алькалі став справжнім улюбленцем публіки. У будь-якому матчі на трибунах львівської “України” лунали вигуки “Семена! Семена! Семена!”. Так львівська торсида вимагала від наставників випускати на поле африканського легіонера команди. Ну і звісно, якщо таке відбувалось, то глядачі вибухали оваціями на честь героя даного підрозділу. Очевидці гри Соуми так відгукувались про гравця:

“У Соуми був «фірмовий» фінт: він отримував м’яч на фланзі, зближувався із суперником і… зупинявся! Просто стояв і дивився на захисника. Той, в свою чергу, теж завмирав і чекав наступних дій від форварда. Така німа сцена могла тривати секунд 15-20. А потім гвінеєць робив різкий ривок і відривався від опікуна! Публіка була в екстазі! Після такого шоу від легіонера не вимагали нічого, навіть голів!”

Відзначимо, що Алькалі став бронзовим призером чемпіонату України – саме в той час “Карпати” здобули бронзові медалі української першості. Окрім того, гра за львівський клуб дала змогу Соумі потрапити на олівець головного тренера збірної Гвінеї, який і викликав його у березні 1998 року на Кубок Африканських Націй. Це не виглядає несподіванкою, оскільки тоді коучем африканців був всім нам відомий Володимир Мунтян.

“Соума за характером був надзвичайно спокійним, але прижитися відразу у команді йому було важко. Ми розуміли це і намагалися не обділяти його увагою. Загалом, його в клубі любили. Алькалі намагався вчити мову, але розумів лише деякі слова. Найбільшою проблемою для нього було нерозуміння того, що потрібно відпрацьовувати у захисті. Йому це постійно товкмачили тренери та старші партнери, однак він звик грати лише на атаку і тому не міг зрозуміти, чому на нього тиснуть” – згадував тогочасний півзахисник львів’ян Роман Толочко.

Захисник “левів” Олександр Чижевський згадував, що Соума відмежовував себе від розпиття спиртних напоїв:“Алькалі сповідував іслам, тож були періоди, коли він суттєво обмежував себе у харчуванні. Запам’ятався тим, що був невисокого зросту і володів непоганою технікою – всі вони, африканці, не обділені пластикою і чудовою тілобудовою. Це в нас футболіст може бути з “животиком”, а в Африці, таке враження, сама природа формує атлетів. Соума, до речі, сумлінно дотримувався режиму, не пив горілки”.

У зв’язку з шаленою конкуренцією (за львів’ян феєрив дует Гецко-Паляниця) Соума був змушений покинути львівський клуб, перебравшись у німецьку команду “Вольфенбюттелер”. Свій німецький вояж Алькалі продовжив у складі “Гавельзе”, “Льок Альтмарк Штендаля” та команди “Берлін АК 07″, які приймали участь у німецькій Оберлізі. Подальша доля гвінейця невідома – його навіть не змогли запросити на святкування 45-ліття галицького клубу. Подейкували, що він одружився на дочці посла Гвінеї у Бельгії, але це не найшло підтвердження.

2. Генрі Мутамбіква (Зімбабве) 

Після прощання з “Семеном” у складі львівського клубу довгий час не було жодного гравця з африканського континенту. Хоч саме на початку 2000-х мода диктувала саме те, що швидконогі африканці стануть панацеєю у боротьбі за кращі позиції у своїх чемпіонатах. “Карпати” теж піддались дані тенденції і вже у сезоні 2001/2002 підписали двох африканських легіонерів – зімбабвійця Генріха Мутамбікву (перший представник Зімбабве в рамках чемпіонату України – другим був Мусавенкосі Мгуні) та Едварда Аньямке, який представляв Нігерію. Доля останніх склалась по-різному в стані львівського клубу. За “зелено-білих” в рамках першості України зімбабвієць Мутамбіква зіграв лише один матч, вийшовши на заміну у матчі проти запорізького “Металурга” (замінив він Аньямке). За короткий відрізок часу, який провів Генріх на футбольному полі, він зумів лише двічі доторкнутись до м’яча. Саме після цього матчу на африканцеві тренери “Карпат” поставили хрест і перевели його на складу “Карпати-2″, які виступали у Першій Лізі. Незважаючи на те, що партнерами африканця стали Тлумак, Платон, Тимчишин, Кабанов та інші – команда у першому турі програла “Прикарпаттю” з принизливим рахунком 0:4. Провівши ще один матч у складі другої команди “Карпат” (проти “Нафтовика-Охтирки” – 1:1) Мутамбіква покинув лави “зелено-білих” і перебрався до Польщі, де захищав кольори жешувської “Сталі”. Цікаво, що з логікою Генрі явно не дружив – у Польщі він винайняв помешкання в районі, де проживали фанати ворожої “Ресовії”, які часто атакували будівлю Мутамбікви перед очними зустрічами. Завершив футбольну кар’єру в Малаві – був гравцем команди “Телеком Вондерерс”.

Роман Толочко, згадуючи постать Генрі Мутамбікви, був небагатослівним: “Мутамбіква мені запам’ятався хіба за прізвищем. То був якраз період зародження професії футбольного аґента і до нас привозили багатьох таких, як Генрі. Рівень цих гравців часто був низьким до неймовірного і тренери відсіювали потенційних новачків після першого ж перегляду. Такі були часи.”

3. Едвард Аньямке (Нігерія)

Аньямке

Нігерійський форвард, як ми згадували, прийшов у команду разом з Мутамбіквою. Проте даний трансфер дійсно виглядав бажаним – “Карпати” не пошкодували за гравця близько півмільйона “вічнозелених”. У стан “зелено-білих” Едвард перейшов з “Шерифу”. Нігерієць золотими буквами вписав своє ім’я в історії тираспольського клубу, оскільки був автором першого забитого м’яча “Шерифа” у рамках розіграшу чемпіонату Молдови. Взагалі постать Аньямке була досить цікавою – в юному віці ним цікавився французький “Бордо”, він став срібним призером юнацького чемпіонату Африки, захищаючи знамена нігерійських “орлів” тощо. Проте, кар’єра у львівському клубі в нього відверто не склалась. Причини можна шукати як і в психологічному плані, так і у фізичному. Не відзначався високою швидкістю, яка була притаманна африканським футболістам, був “дерев’яним”: “Мав він проблеми з технікою. Про що говорити, якщо нам доводилося вчити Аньямке виконувати удар з підйому. Взагалі, то був типовий нападник таранного типу. Він біг, ліз до кінця, боровся й іноді завдяки цій наполегливості навіть забивав”. У своїх інтерв’ю Аньямке неодноразово наголошував,що в Україні він зіткнувся з расизмом та з неповагою і дискримінацією у команді. Проте, згадки про нього таким не відзначаються, чи не так?

Годвін

“Людям це було цікаво і попервах публіка реагувала на Аньямке пожвавлено. Однак цей ажіотаж навколо його особи трохи вибивав Аньямке з рівноваги. Він відчував, що публіка чекає від нього більшого, однак ліпше грати не міг. За складом свого характеру Едвард вибуховий. Але, часто наробивши на полі галасу кількома епізодами, так само швидко Аньямке вгасав. Поза полем Едвард навпаки запам’ятався виваженістю. Він ніколи не сперечався ні з тренерами, ні з гравцями”.

Врешті-решт у 2004 році клуб вирішив відмовитись від послуг нігерійського форварда. Сам Петро Петрович Димінський заявляв, що “готовий на плечах через кордон” перенести легіонера – а це вже про що свідчить. У складі “Карпат”, “Карпат-2″ та “Галичини-Карпати” Едвард зіграв 68 матчів та забив всього лиш 4 м’ячі у ворота суперників. По закінченню українського етапу своєї футбольної кар’єри нігерієць вирішив спробувати свої сили у Скандинавії. Спершу він виступав за шведську “Ландскрону”, але там він так і не зміг затриматися і подався до сусідньої Фінляндії, де змінив декілька нижчолігових напівлюбительських клубів (“КуПС”, “Сепсі-78″, “Кемі Кінгз”), а 2011-го у 32-річному віці завершив кар’єру у клубі “Атлантіс”. Має дочку, яка народилась саме в Україні. Відзначався і екстравагантною зовнішністю.

4. Самсон Годвін (Нігерія)

Годвін

“Ґодвін до нас перебрався 17-річним. Здебільшого усі африканці приїжджають у Європу юними, а потім виявляється, що їх справжній вік трохи інший. Зрештою, я документів Самсона не бачив, тому судити не беруся. Ґодвінові на адаптацію в Львові знадобився час. Не маючи добре поставленого удару і шедеврального пасу, Самсон брав своє працелюбністю і дисципліною. Стабільний гравець, який зазвичай не псував гри команди, але й не робив нічого видатного. Сумлінний, відповідальний – завдяки цим рисам він з роками став у команді своїм”.

Саме такими рисами охарактеризували нігерійця партнери по команді. Самсон на початку 2002 року прибув до “Карпат” і практично одразу був відданий на “перевиховання” у другу команду “зелено-білих”. Найкращим другом Самсона став його співвітчизник Аньямке, який взяв шефство над “молодим” нігерійцем: “Ми з ним постійно разом і ходили. Жили близько, весь час спілкувалися. До нас тоді ще перекладача приставили , ми ж мови не знали. Він весь час з нами був, так що в побуті було неважко”.

Розписувати постать Годвіна сенсу немає, практично всі його пам’ятають. Тим більше, що #СамсонНаш! Нігерієць працює в структурі “Карпат”. Краще просто нагадаємо кілька його вибриків на футбольному полі та поза його межами:

1. Сутичка з Кірільчиком на підгрунті расизму

2. Погнув капот новенької іномарки, яку Димінський подарував подружжю Худоб’яків на футбольному матчі (за що йому соромно до сих пір)

3. Двіжував з місцевими даішниками

P.S.: у новітній історії за “левів” бігали ще Лакі Ідахор, Тоні Алегбе та прибулець з школи “Барселони” – Арман Кен Елла. Проте, це вже зовсім інша історія

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити