Денис Волончук: "За Львів гратиму, скільки дозволить здоров’я"

01 січня 16:00
Переглядів: 149
Волончук

Голкіпера львівського «Динамо» Дениса Волончука, героя нещодавніх поєдинків галичан проти харківського «Слобожанця» за Кубок України та Суперкубок, прихильники водного поло в Україні знають, як воротаря найвищого рівня, але мало хто чув, що його перше знайомство з водою було вкрай невдалим. Ще менше людей знає про те, що дружина і діти ватерпольного голкіпера також мають чим здивувати. Про це та інші цікаві факти Денис розповів прес-службі ВК «Динамо».

– Денисе, коли ти почав займатись водним поло?

– У вісім років. Однак я не одразу обрав для себе саме цей вид спорту, якому у підсумку присвятив фактично усе своє життя. Спочатку я хотів піти займатися плаванням, але мене не прийняли. Та я все-рівно продовжував приходити в басейн і стояв… у душі. Там мене й побачила директор маріупольської ДЮСШ Валентина Олексіївна Галіченко і запитала, чого я стою, а не плаваю разом з дітьми. Я відповів, що хочу займатись плаванням, але мене вигнали. Тоді вона підвела мене до тренера з водного поло Олексія Тереніка.

– Коли не секрет, а чому тебе не зарахували до секції плавання?

– Сказали, що мене вода не тримає і я тону, як сокира (посміхається).

– А як склалося у водному поло?

– Я відразу попав до хлопців на три роки старших за мене. Зрозуміло, що спочатку я був на останніх ролях. Але дуже хотів займатися спортом, тож багато працював на тренуваннях і пізніше став воротарем. Кажуть, що навіть досить хорошим.

– Водне поло на початках було для тебе як хобі, чи ти одразу бачив себе в професійному спорті?

– Я з самого початку до занять спортом ставився серйозно. Тому водне поло з перших кроків для мене було значно більше, ніж тимчасове захоплення. Напевне, це помітили й тренери і вже у 13 років я поїхав у Ленінград (нині – Санкт-Петербург) грати на чемпіонат Радянського Союзу серед команд Першої ліги.

– Ти вже тоді грав за основний склад головної команди Маріуполя?

– Так. Тільки команда тоді називалась «Азов», а місто – Жданов.

– А як ти почав грати за Харків, а пізніше опинився у львівському «Динамо»?

– Це довга історія. Але якщо розповісти стисло, то вийшло так, що по рекомендації нинішнього тренера «Динамо» Олексія Шведова, який грав тоді за БМК, мене запросили у Харків, а я погодився. Це було у 2010 році. Зі Львовом вийшла подібна історія. Спочатку за «Динамо» покликали грати Шведова, а вже він порадив мене тренерам львівської команди. Це був 2014 рік.

– Але станом на сьогодні ти все ще живеш у Харкові. Як же ти тренуєшся і готуєшся до матчів?

– Останні чотири місяці я безвилазно тренувався у Львові. Коли ж я у Харкові, то тренуюсь там без воріт. Зазвичай приїжджаю до Львова за два тижні до змагань, щоб готуватись уже разом з командою.

– А з Харкова до Львова на постійне проживання не плануєш перебратися?

– Життя – це колесо і як воно повернеться далі, наразі не знаю, тому й на ваше питання відповіти не зможу. Але за Львів гратиму, скільки дозволить здоров’я.

– Чи є у тебе захоплення, окрім водного поло?

– Моє єдине хобі у житті – це моя сім’я. Також люблю куховарити. Останнім часом, коли є вільний час, то граємо в родині у лото. Дістаєш з мішечка барильце, називаєш цифру, і розставляєш на карточках по цифрам. В такий спосіб дружина збирає собі гроші на подарунок (сміється).

– Як ти познайомився із своєю дружиною Анжелікою?

– Відверто кажучи, це був курортний роман. Знайомство відбулось у Криму, за 20 кілометрів від Ялти. Анжеліка – двоюрідна сестра дружини гравця з моєї команди. Там ми і зустрілись за великим круглим столом. Вона також з Маріуполя.

– Чим вона займається?

– У неї є своя кіностудія, на якій знімають соціальні короткометражні фільми. До речі один з них був відзначений призом на кінофестивалі у Києві. Студія існує лише півтора року, але вже має перші успіхи. Окрім захоплення створенням кінофільмів, здебільшого вона допомагає людям підготуватись до іспитів в німецькі вузи. Анжеліка на дуже високому рівні знає німецьку мову.

– А чим займаються ваші діти?

– У цьому році молодша донька Міла перемогла у конкурсі «Міні міс світу Натхнення 2016».

– Кар’єра не заважає дев’ятирічній дівчинці у навчанні?

– Звичайно, що складно. Інколи здається, що вона більше зайнята за маму. Але ми ще хочемо знайти час для спорту, для басейну. Вона у нас плаває з чотирьох днів від народження.

– Як складаються твої стосунки з іншими членами команди?

– Якщо у команді погані стосунки між гравцями, то можна сказати, що її немає. З таким гравцем треба прощатись, або нехай він переглядає свої стосунки з іншими. У нас в команді, слава Богу, дружня атмосфера. Маємо навіть свою групу у вайбері, відкрито спілкуємось, без всякої підступності.

–  А чи впливає жорстка конкуренція львівського «Динамо» і «Слобожанця» на твої стосунки з харків`янами?

– Під час гри вони мої вороги, але після фінального свистка судді я вилажу на бортик і можу розцілувати та обняти їх. А те, що команди йдуть поруч по рівню гри, то це дуже добре, адже у спорті в тільки в самовідданій і безкомпромісній боротьбі, коли є справжня конкуренція, росте майстерність як команд загалом, так і кожного з гравців зокрема. Йде чоловіча гра між дорослими мужиками, в якій досвіду набираються як ті, хто програв, так і переможці. Так що суперництво Львова і Харкова – це однозначно рушійна сила для прогресу обох команд. Було б дуже добре, аби й інші команди нашого чемпіонату підтягувалися до лідерів. Тоді б і чемпіонат був ще цікавішим, і збірна України на міжнародній арені виступала б значно краще.

– Чи змінилось щось з приходом в «Динамо» нового тренера Олексія Шведова?

– Спочатку виглядало все так, що його кинули під танки, ще й ніхто в нього особливо не вірив. Коли я приїхав до Львова на початку вересня, то розмовляв з ним недалеко від динамівського басейну. Я сказав, що якщо він буде вірити в успіх, то все вдасться. Він сказав, що вірить. Наразі все йде не погано, а як буде в подальшому – життя покаже.

– Як на твою думку буде розвиватись водне поло в Україні?

– Треба, щоб такі фанати водного поло як я, почали поступово посувати старий колектив, щоб влити свіжу кров. Треба, щоб спортивні чиновники найвищого рангу повернулись до цього виду спорту обличчям. Тому що бажання є і достатньо великий колектив ватерполістів прагне до однієї мети. А це означає, що рано чи пізно він її досягне. Якщо ж залишити розвиток на теперішньому рівні, то за п’ять років можна досягти певних результатів, а якщо надати державну підтримку, то можна і за два роки заявити про себе на міжнародному рівні. Удвох командах я бачу як ростуть хороші міцні хлопці з вогником у очах. Хотілося б це не втратити. Бо як цей вогник спалахнув, так він може і згаснути. Звісно, багато залежить і від спонсорів, але без державної підтримки водне поло не обійдеться.

ДОВІДКА

Денис Волончук

Народився 12-го травня 1977 року у Маріуполі. Зріст – 188см, вага ­– 103 кг. Майстер спорту з водного поло, член національної збірної команди України.

Тренери: О. Теренік, Г. Баранніков, О. Обединський, Є. Безвесільний, Ю. Носік, І. Зінкевич.

Клубна кар’єра: 14-разовий чемпіон України. З1994 по2009 рр. – гравець маріупольської команди у всіх її «скликаннях» («Азов» Жданов, «Азов» Маріуполь, «Іллічівець» Маріуполь). З 2010 по 2012 рр. – воротар команди БМК Харків, яка два сезони поспіль ставала чемпіоном України. З 2012 по 2013 рр. воротар харківської команди НТУ-ХПІ (Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»). З 2013 року – гравець «Динамо» Львів, в складі якого виграв усі можливі національні титули. Кращий воротар України у сезоні-2014/2015.

Кар’єра у збірній: з1997 по 2011 рр. був незмінним основним воротарем національної збірної України, учасник єврокубкових турнірів. У 2000 р. переміг у групі «Б» Чемпіонату Європи на Мальті.

Освіта: вища – закінчив Донецький державний інститут фізичної культури (1999 рік).

Сімейний стан: одружений, разом з дружиною Анжелікою виховують доньок Ніколь та Мілу.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: