Дмитро Семочко: "В Росії багато наших заробітчан. Що мені робити в Україні, якщо я не маю роботи?"

14 квітня 09:11
Переглядів: 400
Семочко

Представляємо першу частину інтерв’ю з екс-гравцем "Карпат", "Дніпра", "Металіста" та багатьох російських клубів Дмитром Семочком.

Він майже непомітно завершив кар’єру, яка видалася багатою на події. Не про всі Дмитро готовий говорити відкрито, однак завісу таємничості таки частково відчиняє. Що сказав йому Мізін після аномально швидкого вилучення, для чого Ілюмжинов запросив у футбольний клуб звіздаря і чому тренування у Реваза Дзодзуашвілі могли тривати до заходу сонця.

Львів’янин, який більшість футбольного життя провів у Росії. Географія його виступів вражає: Львів – Донецьк – Еліста – Ярославль – Владивосток. Футболіст, якого вистачило рівно на один матч у Кварцяного та Гамули. Людина, що ламала щиток Анатолію Тимощуку і потрапляла через це у немилість до кумира пітерських фанатів. Наймолодший гравець космічних "Карпат" Мирона Маркевича кінця 90-их. Футболіст, який не знайшов спільної мови з Бишовцем і Протасовим, забивав у ворота молодого Рожеріо Сені, танцював у пелюстках троянд в "Луч-Енергії", отримував дві жовті картки і не покидав поле, а ще на власні очі бачив неповторний "Дніпро" Кучеревського та стежив за першими кроками новітнього "Металіста".

"Бандерівець? На таке не ображаюся"

– Дмитре, у січні вам виповнилося 38. Офіційної звістки про завершення кар’єри не було. У якому статусі зараз перебуваєте?

– Так, останні півтори роки я знаходжуся поза футболом. Живу на два міста – часто їжджу зі Львова до Києва. У столиці в мене сім’я. Періодично граю у футбол з друзями, однак це більше заняття для душі. Закінчував активні виступи спонтанно – грав до останнього часу за "Луч-Енергію", але в клубі відбулися певні зміни. Прийшли нові керівники, змінився тренер... До 40 років міг спокійно грати.

– Серед тих друзів, з якими граєте зараз у футбол, є колишні футболісти?

– У Львові бігаємо на полях поруч зі стадіоном "Україна". Андрій Тлумак грає, взимку Юра Паньків приходив, Микола Лапко.

– Які у вас подальші плани?

– Поки важко сказати. Хочу отримати тренерську ліцензію. Але для цього потрібно розпочати з роботи у тренерському штабі. Футболіст – це одне, а для того, щоб стати наставником, потрібно подивитися, як фахівці працюють. Зараз непростий період – 20 років займаєшся чимось одним, а тут раптово опиняєшся в ситуації, яку я б назвав "у пошуках".

– У вас дуже масштабна футбольна географія – від Ужгорода до Владивостока. Якби негайно обирали, куди вирушити, то яка позначка на карті була б першою?

– У мене справді багато друзів. Так склалося життя, що більшість з них живе у Росії. Постійно підтримую з ними зв’язок.

– Яка ваша думка з того приводу, що відбувається на сході України?

– Я не є політиком. Дивлюся новини і не розумію. Мені здається, там дуже багато брехні. Я сам не знаю, що відбувається на Донбасі – АТО чи війна.

– Якби зараз надійшла пропозиція з Росії, ви б поїхали туди?

– А чому ні? Поїхав би. Я ж їду працювати. Що мені, наприклад, робити в Україні, якщо я не маю роботи? У мене сім’я, діти. В Росії багато наших заробітчан. Незважаючи на війну, вони продовжують жити на дві країни.

– Ви, як львів’янин, відчували особливе ставлення від росіян за ті роки, які провели у державі, що межує з Україною?

– Ні, там завжди добре ставилися. Мікроклімат в командах взагалі був кращим, ніж в українських колективах. Бандера? Ніколи так не називали. Можливо, були якісь жарти, коли у карти грали.

– Для мене "бандерівець" – це комплімент. Для вас як?

– Я ніколи б на таке не ображався.

– Ви кажете, що могли б грати до 40 років. Нещодавно щось схоже заявив В’ячеслав Шевчук, який тільки-но закінчив кар’єру, і є молодшим за вас на чотири місяці. Це особливість фізіології чи професійне ставлення до свого організму протягом всієї кар’єри?

– Я не назву себе зразковим "режимником". Напевно, без хорошої фізіології не обійшлося. Але я не гуляв понад міру, пиво перед матчами не пив. Завжди пам’ятав про своє здоров’я. Сам бачиш, скільки людей передчасно закінчили. Відпочивати можна лише раз на тиждень – відразу після гри.

"Подавав м’ячі за воротами, куди "Таврія" забила золотий гол"

– Ви народилися у Жовківському районі на Львівщині. Футболом розпочали займатися ще у селі?

– Я переїхав до Львова у 5-річному віці. Батьки мої зараз живуть на Сихові. Я закінчив карпатівську школу під керівництвом Валерія Горячого. Згодом вступив до інфізу.

– Однак першою професійною командою став ФК "Львів".

– Мені пощастило, що я потрапив до Степана Юрчишина. Вважаю, що він не повністю розкрився як тренер. Не знаю, чому у нього не склалося. З тієї команди вийшло багато класних гравців – ті ж Олег Гарас, Юрій Вірт, Микола Лапко, Ігор Лагойда. Велика заслуга у цьому і Андрія Карімова, який допомагав Юрчишину. Для молоді – це неоціненний фахівець. Карімов залишався з нами після тренувань і з часом ми давали результат. ФК "Львів" продавав своїх футболістів доволі вигідно.

– У дитинстві ви були частим гостем на стадіоні "Дружба"?

– Батько неодноразово мене приводив на ігри "Карпат". Що найбільше запам’яталося? Штрафні Юрчишина. Він вже завершував кар’єру, однак його гра вражала. Пригадую ще один матч. У 1992-му вже на "Україні" "Динамо" і "Таврія" визначали першого чемпіона.

– За кого вболівали?

– Напевно, більше за киян. Я подавав м’ячі на тій грі. Перебував якраз за воротами, куди Сергій Шевченко забив переможний гол.

– У червні 1997-го, коли вам було лише 18, у матчі першої ліги з алчевською "Сталлю" (3:0) ви оформлюєте хет-трик. Як це сприйняла команда?

– Наступного дня хлопці жартували, але я сам факт сприйняв спокійно. За голи не проставлявся – грошей великих не отримував (сміється).

– У ФК "Львів" в першій лізі було чимало дальніх виїздів, наприклад, у Ровеньки чи Сєвєродонецьк. Не складно було?

– Автобуси у нас, звичайно, не вважалися особливо комфортними, але молодь це переносила легко – скрутився, ліг на два крісла і їдеш. Старшим хлопцям було складніше. Нічого страшного, зупинялися, кілька хвилин "розходжувалися" і далі їхали.

– Ви були одним з лідерів ФК "Львів", який виступав у першій лізі, тому не дивно, що дуже скоро стали гравцем вищолігових "Карпат". Які враження від роботи з Мироном Маркевичем?

– Він запам’ятався мені своїм спокоєм. Інколи навіть міг промовчати у певних ситуаціях. Були випадки, коли Богданович міг своїм поглядом більше висловити... Мене все влаштовувало. Через багато років я працював з ним у "Металісті". Якщо Маркевич кричав, то ставалося це раз на 10 чи 20 матчів.

– "Карпати" вашої юності – команда зірок. Ви без проблем адаптувалися в колективі з Шараном, Паляницею, Стронціцьким, Гецком?

– Я просто працював і не звертав уваги. Кожен з гравців був самодостатнім, і я навіть не можу виділити когось одного. Скажу про власні відчуття – проблем у мене не виникало. Протистоянь між місцевими і приїжджими не було. Мабуть, тому, що обидва "табори" були дуже впливовими. Наприклад, Андрій Покладок – заслужена людина, однак не пригадую, щоб він колись хоч на одному тренуванні просто стояв осторонь і не викладався. Думаю, в тій команді не можна було інакше, коли бачиш такий приклад. Не було такого, щоб команди Покладка програвали на тренуваннях.

– Як гравець атакувального плану, крім Покладка, ви мали ще один прекрасний приклад Івана Гецка.

– Зараз про нього лише в інтернеті читаю – цікавлюся експертними думками. Я часто спостерігав за Гецком і навчався – як він з м’ячем працює, як б’є, як звільняється від опіки.

"Бишовець – дуже складна людина"

– Останню гру за "Карпати" ви, мабуть, запам’ятали назавжди. У вересні 1999-го у виїзному поєдинку з "Кривбасом" ви з’явилися на полі на 75-й, а через чотири хвилини були вилучені з поля. Молода гаряча кров?

– У нас була серйозна боротьба з криворіжцями за третє місце. Я себе занадто накрутив ще до матчу. Вийшов на заміну, сфолив, суддя показав жовту картку. Розумів, що це та гра, де арбітр шукатиме схожого моменту. Я не стримався, вилаявся і отримав ще одне попередження, тому відразу пішов відпочивати.

– У підсумку "Карпати" програли 1:2.

– Не дивно, адже команди переграли 6 чи 7 хвилин. Затримок було ну максимум на 3 хвилини. Пропустила команда на 7-ій компенсованій. Маркевич доволі спокійно сприйняв мій "вибрик". Пригадую, як Сергій Мізін підійшов після гри: "Нічого страшного, буває. Я опинявся у схожій ситуації. Лобановський зі мною по-чоловічому після такого розмовляв".

– Ще один особливий поєдинок у вашому житті – дебют в єврокубках проти "Хельсінборга". На реконструйованій "Україні" "Карпати" врятувалися від поразки на 90-й хвилині, а потім в серії пенальті поступилися шведам. Було образливо до сліз.

– Я вийшов на заміну і міг вирішувати долю гри. Хтось запустив мене у прорив, але мені не вистачило досвіду. Захисник смикнув за футболку і пригальмував мене. Звичайно, що суддя не помітив. Я просто не мав досвіду, втратив швидкість і загубив момент.

– Пробивати пенальті ви, напевно, не планували.

– Мене навіть не запитували. У нас було достатньо гравців, які могли виконувати удари з позначки. Всі хлопці старалися, але в лотереї виявилися слабшими.

– Ще один доленосний матч – півфінал Кубка України 1999-го проти "Шахтаря". У першому екстратаймі ви вийшли на заміну, а на 111-й хвилині виконали кутовий, після якого "Карпати" забили рятівний гол. Той результативний удар Мізіна вивів команду не лише до фіналу турніру, а й до наступного розіграшу Кубка УЄФА.

– Я не відчував тягаря відповідальності. Підійшов до кутового прапорця, виконав навіс, а Мізін перехитрив Шуткова. Хоч ми і програли, але завдяки голу на виїзді пройшли "Шахтар".

– Інтерес "гірників" до вашої персони з’явився не після цього матчу?

– Уявлення не маю. Менеджер, який займався цим трансфером, швидко поїхав з України і у той момент я навіть не запитував. Я вирушив з "Шахтарем" на збори і там познайомився з Анатолієм Бишовцем.

– Про його роботу у "Шахтарі" кажуть різне...

– У мене вже зараз є певна сформована думка щодо цього фахівця. Я спілкувався з багатьма гравцями, які працювали під його керівництвом. Можу сказати, що Бишовець є дуже складною людиною. Можливо, через це у Донецьку я не затримався.

– Однак збори ви пройшли...

– Доволі успішно, голи забивав, тренер був задоволений. Але потім розпочалися незрозумілі речі з фінансами. Я сказав Анатолію Федоровичу: "Так ми не домовлялися". Розвернувся і поїхав з розташування команди.

– Відносин з футболістами "Шахтаря" не підтримуєте?

– В Росії згодом грав з Ігорем Стрєлковим.

– Його переїзд у Донецьк залишився загадкою – лише 4 поєдинки за "Шахтар". Хоча до цього у російській "Ладі" в нижчих лігах він забивав чимало.

– Ігор – домашня людина. Не любить грати далеко від дому, від сім’ї. Відразу настрій зникає... Може, проблема у цьому.

"Ілюмжинов сказав: "З командою працюватиме звіздар"

– З "Шахтарем" у вас не склалося і ви поїхали в "Уралан". Чому саме Калмикія?

– В Елісті хотіли оцінити мої можливості, і я поїхав на збори. Зарекомендував себе добре і підписав контракт. Інших варіантів на той момент у мене не було.

– Олег Мочуляк, екс-гравець тернопільської "Ниви" і "Чорноморця", який теж грав за "Уралан", розповідав, що передусім на згадку про Елісту приходять три речі: готель, ринок і спека. Вам не було нудно?

– Спека була нереальна – кругом степи. Влітку свої матчі проводили у 8-9 вечора. Про всі умови дізнався пізніше. Не дивився на карту і не шукав, де знаходиться Еліста. Приїхав на місце і зрозумів, що загалом інфраструктура там хороша. Президент клубу і шахової федерації ФІДЕ Кірсан Ілюмжинов збудував шахове містечко до якогось турніру. Якщо раптом ставало нудно, то їхали у найближчі великі міста. До Волгограда, наприклад, 200 кілометрів, недалеко і Астрахань. В Елісті функціонував ресторан, поруч Каспійське море. Чорну ікру їли щодня (посміхається). Часто додому возив. Це тепер встановили обмеження на її вивезення, а тоді усі мої друзі за межами Калмикії ласували нею.

– На зборах в Бразилії вам вдалося переконати керівництво клубу, і з вами підписали контракт. Пишуть, що ви дуже ефектно зіграли проти "Сан-Паулу" на одному з турнірів. "Уралан" поступився 1:5, ви забили гол, а у відповідь відзначалися майбутній гравець "Барселони" Едмілсон, легенда "ПСЖ" Раі, футболіст "Байєра" Франса і, головне, воротар-бомбардир Рожеріо Сені.

– Не знаю, яким чином, але нас запросили у Сан-Паулу на турнір. Свого голу у ворота Рожеріо Сені я не пам’ятаю. Якщо чесно, то і його штрафного не пригадую. Він тоді лише розпочав свій шлях голеадора і для нього то був один з перших забитих голів у кар’єрі ("Уралан" – єдиний європейський клуб, якому забивав Рожеріо Сені, а у воротах елістинців стояв українець Тарас Луценко. Більше того, у офіційний реєстр, що складає 131 забитий гол, той м’яч, забитий команді Семочка, не враховується).

– У тому ж році ви стали учасником незвичного епізоду. У матчі з "Факелом" арбітр ФІФА Микола Іванов нагородив вас двома жовтими картками, однак з поля вилучити забув.

– В одному з моментів у центрі поля відбувалася боротьба, яка завершилася жовтою карткою. Чи точно суддя показав її мені, я не знаю. Виглядало так, начебто мені. Прізвищ на футболках не було, може, він не запам’ятав. Наприкінці другого тайму Іванов знову показує мені жовту. Але червоної не дістає. З поля вирішив не йти. Я подумав, що попередження у першому таймі отримав не я.

– Воронезька преса писала, що саме ви. Крім того, гравці "Факела" почали атакувати суддю і вимагати червону для вас.

– У всякому разі я жодної гри не пропускав. Після матчу поцікавився, і мені сказали, що у мене немає червоної. Здається, в рапорті суддя вказав, що у Семочка лише попередження на останніх хвилинах.

– Про президента "Уралана" і ФІДЕ Ілюмжинова ми вже згадували. Всі сходяться на думці – людина він незвична. Тут і розповідь про те, як його інопланетяни забирали, а ще історії про його щедрі дарунки. Ви не один рік грали у клубі Кірсана Миколайовича і знаєте його дуже добре.

– Абсолютно адекватна людина. Був, щоправда, один момент, коли в команду прийшов наставник Сергій Павлов. Він запросив з собою лідера "Локомотива" Ігоря Чугайнова, воротаря Олександра Філімонова, однак справи у нас йшли не дуже. Тоді Ілюмжинов запропонував: "З командою працюватиме звіздар". Можливо, він по житті нашому президенту допомагав і той вирішив запросити його в клуб.

– Якою була реакція Павлова?

– Спочатку сприйняв нормально, але все змінилося, коли той чоловік зайшов до роздягальні і з серйозним обличчям почав промову: "Завтра у воротах має стояти не цей футболіст, а ось цей. У нападі випустимо цього..." Павлов рознервувався: "Що ти мені розказуєш? Я у збірній працював, досвід маю і я – головний тренер". Звіздаря відправили в невідомому напрямку.

– Ілюмжинова вважали щедрим президентом...

– Всі виплати були вчасними, ніяких заборгованостей. Коли "Уралан" з Павлом Яковенком виходив у "вишку", то Ілюмжинов подарував кожному машину. Але мене ще в клубі не було, не знаю всіх деталей.

– У шахи президент не вчив грати футболістів?

– Я грав, але без жодних вказівок Ілюмжинова. У нас був лікар з Воронежа, який дуже любив цю справу. Я завжди зранку прокидався і він також. Робили собі каву і по кілька годин змагалися.

За матеріалами: football24.ua
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити