Дмитро СОСНОВСЬКИЙ: "І надалі працюватиму у збірній"

03 вересня 12:39
Переглядів: 587
sosnovskyy

Головний тренер збірної України з боксу львів’янин Дмитро Сосновський є одним із найкращих фахівців своєї справи у світі. Під його керівництвом наші боксери досягли значних успіхів — спершу перемогли у командному заліку чемпіонату світу, а потім і на Олімпійських іграх у Лондоні.  

Дмитро Сосновський до своєї справи підходить творчо. Його тренування різнопланові та цікаві. Але це не єдиний секрет успіху. Дмитро Дмитрович у своїх підопічних розвиває не тільки м’язи та боксерські навики, він завжди намагається виховати в них особистість із власним поглядом на життя. У Дмитра Дмитровича індивідуальний підхід до кожного підопічного, а тому особисто мені його тренерський успіх не видається дуже дивним чи несподіваним.  Після повернення до рідного міста з Лондона знаний фахівець відповів на запитання журналіста «Газети».

— Дмитре Дмитровичу, у світі ще багато країн, у яких Ви не побували?

— Їздив багато. Мені простіше перерахувати країни, в яких ще не був, наприклад, у Мексиці, Аргентині, Кубі. Відвідував Китай, Таїланд, США, об’їздив майже всю Європу.

— Яка країна найбільше вразила?

— Австралія.

— Чим?

— Сподобалися тамтешні люди. Порівняю поведінку англійців під час Ігор-2012 та австралійців під час сіднейської Олімпіади 2000 року. Британці дуже гаряче вітали своїх спортсменів й освистували їхніх суперників. Вразило те, як зустріли англійці Євгена Хитрова, чемпіона світу, коли він боксував із місцевим боксером Огого. Хитров ж їм нічого поганого не зробив, а вони його зустріли лютим свистом, образливими вигуками, тупотінням. Це поведінка справжніх дикунів.

Австралійці ж зовсім інші: дуже привітні, завжди усміхаються, щиро хочуть допомогти. Атмосфера в Австралії була чудова. Та й материк їхній дуже гарний, з прекрасними краєвидами. В Австралію переїхав мій вихованець Андрій Хамула. Якось він мені розповідав, що спочатку доводилося дуже важко працювати і в нього навіть виникали думки повернутися в Україну. Але дружина Андрія наполягла на тому, аби залишитися в Австралії, бо хотіла, аби її діти виросли в цій країні. Ти ж знаєш, що я ніколи не виїду з України, зі Львова. Але з усіх країн, де я був, мені найбільше сподобалося в Австралії.

— Пригадуєте свою першу поїздку за кордон?

— Так, за кордон уперше поїхав у Польщу, торгувати кип’ятильниками, простирадлами, рушниками (сміється). Як тільки отримав закордонний паспорт, сіли в автобус і поїхали у Польщу. З нами тоді й музиканти були, не буду називати їхніх прізвищ, бо вони тепер уже знамениті артисти. Поїхали матчеву зустріч проводити, а після неї пішли своїм маленьким бізнесом займатися. Зарплати ж тоді були по 6-8 доларів на місяць: сім’ю годі було прогодувати. Ось так я вперше побував за кордоном.

А якщо говорити про серйозний виїзд із командою, то це сталося  1993 року. Ми поїхали на чемпіонат світу, на якому Україна вперше брала участь як незалежна держава. Цей турнір відбувався у фінському місті Тампере. Старшим тренером національної збірної був львів’янин Петро Андрійович Василюк. Перед чемпіонатом світу в нього виникли проблеми зі здоров’ям, а тому поїхати у Фінляндію не зміг. Петро Андрійович довірив збірну мені. У команді було вісім боксерів, зокрема двоє зі Львова — Ростислав Зауличний та Андрій Хамула. Зауличний у Фінляндії виборов «бронзу». А Хамулі до п’єдесталу не вистачило одного бою, він поступився зірці світового боксу — казахові Василю Жирову.

— Мабуть, враження від поїздки чудові?

— Зрозуміло, це ж був мій перший чемпіонат світу. Все було вдивовижу: акредитації, увесь організаційний процес. Це ж навіть не можна порівняти з чемпіонатом України чи простим міжнародним турніром. Усе на чемпіонаті світу мені видавалося дуже цікавим, і спершу навіть було важко повірити, що я тут і представляю Україну на такому знаковому заході.      

— Зараз поїздки не втомлюють? Чи це Ваш стиль життя й іншим його вже не бачите?

— Поїздка на поїздку не подібна. В одній втомлюєшся, іншу переносиш на одному подиху. Все так само, як і на турнірі. Деякі змагання пролітають дуже швидко й без особливої напруги. Інші ж навпаки — тягнуться і даються складно. Скажімо, Олександр Усик на минулорічному чемпіонаті світу переміг дуже легко, деякі мої вихованці так легко не вигравали чемпіонат області, як Усик — першість світу. А ось Олімпійські ігри Сашкові далися важко. На Іграх від нас очікували медалей. Я, як тільки міг, відмахувався від цих закидів, пояснював, що у нас є олімпійська команда, а не тільки боксери. Від того, як відбуваються змагання, залежить і враження від поїздки.

Інколи буває, що хочеться усе покинути, але це лише миттєва слабкість. Усе-таки бокс — це моє життя. Більше нічого не вмію робити, тільки тренувати боксерів. Отож, не пасує поводитися, як капризна дама. Усвідомлюю, що Бог дав мені мій хрест — і я повинен його нести, незважаючи ні на що. Недарма німці на концтаборі вивісили напис: «Кожному своє». Так само й тут.

— В Україні люди, які займаються боксом, дуже солідарні. Ви можете приїхати в будь-яке місто і знаєте, що тут є колега, який допоможе, порадить, підтримає. За кордоном ті, хто займається боксом, такі ж доброзичливі?

— Безперечно, ми контактуємо, спілкуємося. Але солідарність не така, як тут, в Україні. Наші земляки мають інший менталітет, у багатьох закладено потяг творити добро, робити це безкорисливо, це в нас у крові. Іноземці ж у всьому шукають зиск.     

— Дмитре Дмитровичу, про Ваших успішних вихованців багато відомо, усі знають їхні регалії. А були такі, що подавали надії, але їх не виправдали?

— Не можу сказати, що таких багато. Є такі, які могли б досягнути більшого. Скажімо, Юрій Золотов. За талантом я його ставив в один ряд з Андрієм Котельником. Але Юра хворобливий, має недостатній ресурс організму. А без виснажливої і безперервної праці у боксі неможливо. Хоча Золотов і так досяг немало — був призером чемпіонату світу. Тренерською роботою займаюся майже 35 років. Не всі мої вихованці стали боксерами: хтось пішов у журналістику, хтось у правоохоронні органи, в депутати чи ще кудись. Були такі, які не реалізувалися у боксі. Наприклад, Павло Ваник пішов із боксу в розквіті сил — йому потрібно було годувати сім’ю, тому закинув спорт. Пригадую групу, в якій займався Роман Джуман. Роман виділявся серед однолітків лише фізичним розвитком, але разом з ним займалися 3-4 хлопчики, яких я вважав дуже талановитими. Але так сталося, що ті талановиті у боксі не затрималися, а Джуман став класним боксером.

— Кожна людина ставить перед собою якісь цілі. Які цілі зараз переслідує Дмитро Сосновський?

— Коли тільки починав працювати тренером, думав, що було б добре підготувати переможця першості міста. Реалізувавши задумане, захотів підготувати чемпіона області, потім переможця чемпіонату України... Коли запропонували очолити національну збірну, задумав створити хорошу команду. За допомогою однодумців мені це вдалося.

Потім запланував більше. На щастя, нам вдалося перемогти в командному заліку чемпіонатів Європи, світу, Олімпіади. В особистому житті хотів мати міцну сім’ю, добре вихованих, культурних дітей. З Божою допомогою, це у мене є. Що зараз хочу?  У професійному плані хочу передати свій досвід молодим фахівцям. І надалі працюватиму у збірній, допомагатиму молодіжній, юніорській команді. У Львівському університеті спорту і фізичної культури допомагатиму в роботі над підготовкою кадрів. У своєму спортивному залі на Сихові хотілося б щось удосконалити. Ось такі плани.  

Довідка
Дмитро Дмитрович Сосновський. Народився 11 квітня 1958 року в  Норильську Красноярської області. Як боксер посів друге місце в чемпіонаті Центральної ради одного із найсильніших товариств СРСР — «Трудові резерви». Це сталося 1980 року. Тренерською роботою займається більш ніж 30 років. Розпочав роботу 1979-го у львівських «Трудових резервах». За ці роки підготував п’ять майстрів спорту міжнародного класу, з яких два — заслужені майстри спорту (Андрій Котельник та Георгій Чигаєв). Пишається такими своїми вихованцями, як Роман Джуман, Андрій Котельник, Андрій Хамула, Юрій Золотов, Георгій Чигаєв, Ярослав Мідик, Володимир Липський, Павло Ваник та іншими. Як головний тренер збірної України з боксу перемагав у командному заліку чемпіонатів Європи, світу та Олімпіади.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: