Дмитро СОСНОВСЬКИЙ: "Свого часу проводив тренування з братами Кличками і Сергієм Дзінзіруком"

01 грудня 17:33
Переглядів: 128
Default Image

Після тріумфального виступу збірної України з любительського боксу на чемпіонаті світу в Баку, де українці вибороли п’ять медалей, чотири з яких золоті та шість олімпійських ліцензій, міжнародна асоціація любительського боксу (АIBA) визнала найкращим тренером світу 2011 року наставника збірної України – львів’янина Дмитра Сосновського. Утім, Дмитро Дмитрович не вішає на себе усі заслуги. 

-Є усі підстави вважати Вас героєм Львівщини. Чи не вважаєте Ви себе героєм?
-Те, що мене визнали кращим тренером світу, це тільки моя заслуга. Це визнання усього українського боксу. За мною стоять чимало спеціалістів, які мене виховали та виростили у Львові, у Києві. Також є тренери, на яких я рівнявся. Ігор Гайдамак довірив мені цю команду, за що я йому дякую. Це також його заслуга. Також це заслуга особистих тренерів спортсменів, які підготували цих чемпіонів світу. Я не працював на те, аби мене визнали кращим тренером світу. Я працював над тим, аби створити боєздатну команду.

-Рік, що минає, мабуть, найуспішніший у Вашій тренерській кар’єрі.
-Згоден. Спортсменів та тренерів оцінюють по результату. Якщо ми програємо, це погано, якщо виграємо – добре. Ніхто ж не знав перед чемпіонам світу скільки медалей ми привеземо. Утім, усі говорили, що у нас хороша команда. Тоді, коли в Баку засудили Ломаченка, ми сиділи в роздягальні і ніхто з ким хвилин сорок взагалі не розмовляв. Що цікаво, коли справедливість з Ломаченком було відновлено, а було це вночі, наші боксери стали боксувати ще впевненіше.

-Дмитре Дмитровичу, давно цікавило, чи самі професійно боксом займалися?
-Звичайно. Почалося все у 1971 році, коли я прийшов до спортивного товариства «Трудові резерви», де боксував до 1982 року. У 1980 році виконав норматив майстра спорту Радянського Союзу. Завоював срібну медаль на чемпіонаті Центральної Ради «Трудові резерви».

-Будучи боксером, готувалися до тренерської роботи?
-Не можу сказати, що вступив в інститут фізкультури, щоб стати тренером. До тренерської діяльності мене «підштовхнув» мій тренер Давід Гріншпон, на жаль, уже покійний. Він був впевнений, що я можу бути хорошим тренером. Коли я закінчив інститут, відкривалася спецгрупа в 33-му училищі. Потрібен був тренер, і я влаштувався туди на повний оклад.

-Як стали тренером збірної?
-Завдяки своїм вихованцям цілий час був біля збірної. Мій учень і майстер спорту міжнародного класу Андрій Хамула був дуже перспективним боксером. Коли він потрапив у команду України, то я почав з ним їздити на всі збори (це ще було за часів СРСР). Я часто проводив тренування з командою. Хлопцям сподобалося. Свого часу проводив тренування з братами Кличками і Сергієм Дзінзіруком. Усі теперішні чемпіони світу - це колишня любительська команда.

-Не завжди все в тренера складається так, як хочеться. Ніколи не виникало бажання кинути цю роботу?
-Ні, бо я полюбив цю справу. Я люблю спілкуватися з людьми, а з дітьми - тим більше. У моїй тренерській праці є конкретний результат: це, зокрема, Андрій Котельник, Роман Джуман. Я задоволений, що вклав свій час, своє здоров’я у цих боксерів. Пишаюся також Юрою Золотовим, Георгієм Чигаєвим. Гордий за боксерів, які стали чемпіонами України, - це мої вихованці Ярослав Мідик, Володимир Липський, Павло Ваник. Мені вдалося виховати і підготувати п’ятьох майстрів спорту міжнародного класу, один із них - майбутній учасник Олімпіади в Пекіні Георгій Чигаєв. Котельник - заслужений майстер спорту. Не можу не згадати Олександра Усіка, який нещодавно став чемпіоном світу в Баку.

-Чим найбільше жертвували заради тренерської кар’єри?
-Тренери найбільше жертвують своєю сім’єю. Зараз, будучи головним тренером збірної України, також мало їй часу приділяю.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: