Доля так того хоче

02 березня 13:17
Переглядів: 221
Ґурський

Казімежу Ґурському, найуспішнішому тренеру польської репрезентації виповнилось би 93! А прийшов він на світ Божий 2 березня 1921 року, не де інде - тилько ві Львові.

Казіо - вихованець львівського футболу. В місті Лева на Богданівці (район заводу «Сільмаш») він народився. Почав грати у футбол за робітничий спортивний клуб (РКС) на однойменному стадіоні, який сьогоднішнім любителям футболу більше відомий під назвою «Сільмаш». Більше того у вересні 2003 року власне Казімеж Ґурський брав активну участь у втілення в реальність спільної ідеї польсько-українського варіанту щодо організації Чемпіонату Європи 2012, який відбився хорошою луною по всьому континенті.

Це була у всіх ракурсах і без перебільшення шляхетна людина. Пана Казіка усі та усюди шанували. Більше того - навіть кохали. Ґурський був всесвітнім улюбленцем, дуже справедливим і надзвичайно скромним.

Мене доля тричі зводила із цим симпатичним і добрим паном. Це було в моменти, коли він приїздив до Львова. За кожним разом я відкривав для себе цю велику і щиру людину. Зустрічі та спілкування залишились незабутніми, як і його вислови: «Немає кращого міста у світі, як наш Львів» чи «Поки м’яч у грі усе може трапитись»…

Як згадував пан Казімеж, - в молоді роки, чи це в школі, чи на подвір’ї, чи пізніше на стадіоні, він завжди ганявся з колегами за шкіряним м’ячем. У житті його найбільше цікавив футбол. А коли виріс цей спорт віддячив йому сторицею.

У футболі я провів, здається, усе своє життя, - казав пан Ґурський.

Казік був близьким до того аби дебютувати у польській державній лізі на одному львівських стадіонів. Проте його львівську спортивну кар’єру перекреслили жахливі воєнні роки. Хоча й встиг покопати «шкірянку» в часи радянсько-німецької окупації Львова. Футбол дав йому поштовх до вдосконалення і навчив боротися за перемоги.

Взимку 1944 року він записався до лав польської армії і солдатським плєцаком, в якому вмістилося більше …спогадів аніж речей, вирушив на Захід, на Варшаву, яку обрав своєю другою домівкою. У столиці Польщі продовжив свою спортивну діяльність. Грав у футбол, тренував команди і навіть працював на посаді президента Польського футбольного союзу.

На усіх рівнях пан Ґурський досягав висот. Разом зі своїми орлами здобував золоті олімпійські медалі, затримав англійських левів на славному «Уемблі» і вивів на третю світову сходинку п’єдесталу. Штампував він трофеї і на клубному рівні в Польщі та Греції. За усі свої труди був відзначений державними нагородами та отримав світове визнання від ФІФА.

До останнього свого подиху був закоханий у рідний Львів, про який згадував з радістю і великою ностальгією.

Таке враження, що він і зараз з нами львів’янами і на останні події напевно відповів би – «Доля так того хоче, але не ціною крові, які проливають українці».

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити