Дитячий футзал: львівська "Енергія"

20 серпня 07:12
Переглядів: 410
Костюк

В умовах українських реалій робота з дітьми завжди була важкою справою. Тип паче - в футзалі. Але все-одно знаходяться ті, хто дає можливість розвиватися підростаючому поколінню. Серед таких і спортивний клуб Енергія - багаторазовий чемпіон та володар Кубка України по футзалу. Хоча клуб доволі молодий (заснований лише в 2001 році), але вже зараз «енергетики» можуть сподіватися на власних вихованців і ставити в приклад свою школу. Саме про неї ми сьогодні і поговоримо, заручившись підтримкою заступника директора ДЮСШ Ігоря Костюка.

"ЛИШЕ В 2004-МУ В ДЮСШ З’ЯВИВСЯ ФУТЗАЛ, ПОТІСНИВШИ ВАЖКУ АТЛЕТИКУ"

 
- Пане Ігорю, Енергії всього 13 років. ДЮСШ "енергетиків" стільки ж років, чи вона значно молодша?
 
- Молодша. Лише в 2004-м році почалась співпраця Львівобленерго в обличчі СК Енергія зі спортивною школою Машинобудівник. Хоча сама школа заснована ще в 1978 році, але з того часу культивувала лише важку атлетику, боротьбу, дзюдо. Тобто ігровими видами спорту не займалися...
 
- Чому ж 2004-му ситуація змінилася?
 
- На той час в школі залишилася лише важка атлетика, і тодішній директор Василь Чубатько знайшов спільну мову з Степаном Гордим (голова профкому Львівобленерго. - прим. авт.), після чого в Машинобудівнику відкрили відділення футзалу. Правда, тут (в приміщенні школи, що знаходиться в Стрийському парку. - прим. авт.) діти почали займатися тільки через рік, тому що весь цей час знадобився для ремонту.
 
- Як швидко сформувалися групи дітей?
 
- Вже в 2004-му. Кожний тренер фактично на свій страх та ризик домовлявся про зали в школах. І тільки через рік, коли відремонтоване приміщення ДЮСШ було готове, всі групи перейшли туди.
 
- Зважаючи, що в 2004-му в школі займалися лише важкою атлетикою, напевне виникло немало проблем при створенні ігрового майданчика...
 
- Найважчим було змінити підлогу. Паркет був, але по всьому периметру залу розташовувалися прикріплені до підлоги тренувальні знаряддя. В результаті вирішили дві третини площі звільнити під майданчик, а третину - залишити для важкої атлетики. Так є і по цей день.
 
- До 2004-го року Енергія займалася дитячим футзалом?
 
- Так, для дітей був майданчик при Львівському автобусному заводі. Енергія утворилася в 2001-му році, але вже до того існувала спортивна школа ЛАЗу під керівництвом Романа Карванського. Наскільки мені відомо, ЛАЗ спочатку брав за основу волейбол. Але десь в кінці 90-х почали розвивати і футбол. Тоді до школи ЛАЗу взяли добре відомого нам Володимира Фелишина, і він почав розвивати великий футбол. Спочатку Фелишин зібрав команду хлопців 1987-го та 1988 р.н., з якими виступав на чемпіонаті області та чемпіонаті України.
 
- А як вдалося переключитися на футзал?
 
- Куди взимку тікали люди, які прагнули грати в футбол? Правильно, в зал. Бувало й таке, що грали звичайним футбольним м’ячем, "п’ятіркою", бо просто не було "четвірки" (посміхається). Таким же шляхом йшли й діти. В сезон займалися футболом, а взимку йшли тренуватися в зал. І тільки зі створенням Енергії почалася співпраця футбольного і футзального колективу. З того часу був створений і дитячий футзальний колектив, який вийшов на всеукраїнський рівень. Хоча до того діти ніколи не зустрічалися з футзалом. Але спробували раз, другий, і пішло.
 
 

"В НАС БУЛО ДВІ ГРУПИ - ХЛОПЦІ 1987-ГО ТА 1988 Р.Н. ПЕРШУ ГРУПУ ПІДТРИМУВАВ ЛЬВІВОБЛЕНЕРГО, А ДРУГУ - ЗАХІДНА ЕНЕРГОСИСТЕМА"

 
- Пам’ятаєте перший виїзд?
 
- Якщо не зраджує пам’ять, це був турнір для дітей 1987 р.н. І хлопці виступали під емблемою Енергії, хоча формально представляли ЛАЗ. Але ми їхали на змагання як суто футзальна команда, хоча були цілковитими профанами. Тоді в першу чергу хотілося подивитися що до чого, ознайомитися.
 
- Пам’ятаєте, хто з тих дітей дістався до чемпіонату України по футзалу?
 
- Володимир Сондак та Олександр Басіч зараз грають в Кардинал-Рівному. В Локомотиві була ціла плеяда: брати Сорокіни, два Дмитра - Клочко та Литвиненко, Сергій Журба. Тоді багато було талановитих хлопців.
 
- А ваші підопічні з Енергії?
 
- Із першопрохідців більшість сьогодні все-таки грає в футбол, а не в футзал. Хоча зимою вони переходять в зал і допомагають клубу в чемпіонаті області. І це дуже важливо для нас, що діти нікуди не пропали. Звичайно ж, левова частина попрощалася зі спортом, люди йшли працювати в інші галузі, а хтось навіть виїхав за кордон. Але багато залишилося в футболі, і ми старалися знайти їм місце в різних командах. Взагалі я дуже задоволений, що після футзальної ДЮСШ (я не маю на увазі лише нас) діти прагнуть займатися спортом, а не біжать курити за школу чи займатися іншими дурними речами. Заняття спортом ніколи не проходить даремно.
 
- Хто тоді фінансував ініціативу?
 
- З цим було доволі цікаво: в нас було дві групи - хлопці 1987-го та 1988 р.н. Першу групу підтримував Львівобленерго, а другу - Західна енергосистема. Така от взаємодія. Поки Енергію повністю не взяв під свою опіку Львівобленерго, то по копійці давали і Західенерго, і Енергоспецремонт, і багато інших. Тобто, все трималось на профспілках даних структур.
 
- ДЮСШ якось співпрацювала зі звичайними школами чи в пріоритеті був спорт і тільки спорт?
 
- Ні, все йшло планомірно. На базі 31-ї середньої школи були створені спецкласи для юнаків 1987-го та 1988 р.н. А пізніше підтягнулися і хлопці 1990-го року.
 
- Як діяли ці спецкласи?
 
- У дітей зранку були тренування, а потім йшли на уроки. Але вони починалися лише з 11-ї. А потім знову тренування. Загалом, пробували, намагалися найефективніше використати чужий досвід, зокрема дитячої школи Карпат.
 
- Зараз багато дитячих тренерів скаржаться, що бажаючих грати в футбол стає все менше. Мовляв, комп’ютерні технології роблять свою "темну" справу. Тоді з цим проблем не було?
 
- Проблем з набором не було, але, наприклад, групи 1992 р.н. у нас все одно не набралося. Цей вік просто випав, і хлопці 1992-го займалися з групою 1991-го. Хоча так було не тільки в нас. До речі, ситуація повторилася і з вихованцями 1994 року: вони тренувалися та грали з товаришами, що на рік старше від них. Але все йшло добре, і зараз з того покоління до першої команди взяли тренуватися Мірзаєва та Стефанківа.
 
- Стефанків - син Олександра Миколайовича?
 
- Так.
 
- Після ДЮСШ в Енергії йде відразу перша команда. Не виникає потреби в своєрідному посереднику типу колективу в першій лізі?
 
- Минулого року з ініціативи Володимира Матвіїшина - голови правління ПАТ Львівобленерго - була створена Енергія-2 якраз на базі хлопців 1993-го та 1994 р.н. Туди стягнули наших вихованців з усіх усюд, а також брали молодих гравців з першої команди, які мали недостатньо ігрової практики. Таким чином колектив формувався наступним чином: перша четвірка - з гравців головної команди, а другий квартет - з власних вихованців.
 
- Яка доля Енергії-2 в найближчому сезоні?
 
- Олександр Стефанків запевняє, що ця команда буде жити, але де вона має виступати - перша, друга, чемпіонат області - поки не відомо. І якщо все буде добре, то стоятиме мета - зібрати своїх вихованців 1995-го та 1997 р.н. Вони є, багато грають на чемпіонат області.

"ВОСЕНИ ПОЧИНАЄТЬСЯ ЖИВИЙ КОНВЕЄР: ДО ДЕСЯТОЇ ВЕЧОРА ГРУПИ ІДУТЬ ОДНА ЗА ОДНОЮ"

- Скільки дітей займається сьогодні в ДЮСШ Енергії?
 
- На сьогодні школа нараховує 218 чоловік. Але це разом з важкою атлетикою. Якщо брати конкретно футзалістів, то точного числа зараз не скажу, але у відсотковому співвідношенні це 70 на 30.
 
- Тоді приблизно 150 дітей. Скільки вікових груп сформовано на таку кількість?
 
- Є шість груп: 1995-го, 1997-го, 1999-го, 2001-го, 2002-го та 2003 р.н.
 
- Вікові категорії крім останніх перескакують через рік. Чому?
 
- Це проблема багатьох спортивних шкіл, де спарюють групи. Але іншого виходу нема, адже дітей не так багато. Тому зараз непогано працюємо по такому принципу, але якщо клуб поставить питання руба і буде вимагати команду в кожній віковій категорії, будемо думати над цим.
 
- Восени почнеться набір хлопчаків 2004 р.н.?
 
- Не зовсім. Остання група, яка номінально базується на дітях 2003 р.н., включає в себе і молодших хлопців. Тобто, всіх бажаючих беруть в цю групу. Але молодших 2006-го немає.
 
- Так спеціально зроблено, чи не вистачає дітей, наприклад, для групи 2004 р.н.?
 
- На даний момент колектив гравців 2003 року - це своєрідна група початкової підготовки, де фактично займаються всі бажаючі незалежно від своїх даних. Протягом року іде відбір, і найкращих із старших відділяють від загальної маси в свою вікову групу. Так було з хлопцями 2001-го та 2002 р.н. А зараз будемо відокремлювати і 2003-й. Чесно кажучи, вони вже грають в чемпіонаті області, але окремої групи поки ще нема.
 
- Яка наймолодша група Енергії в чемпіонаті України?
 
- Там у нас виступають команди з футзалістів 1997-го, 1999-го та 2001 р.н. Більше в нашій школі поки не набралось.
 
- Чи можуть діти з інших міст чи сіл розраховувати, що при потраплянні до ДЮСШ їм допоможуть з житлом?
 
- На жаль, матеріально школа не може нічим допомогти. В нас немає типового інтернату. Хіба що сам клуб бере таку ношу, але це стосується лише найталановитіших хлопців, з якими підписують контракт. Тому ми робимо акцент винятково на дітях зі Львова.
 
- Школа базується лише в приміщені в Стрийському парку, чи діти можуть паралельно займатися ще десь?
 
- Фактично школа має тільки один зал, який знаходиться тут, в парку. Але ми співпрацюємо з 31-ю середньою школою, де є майданчик під відкритим небом та класичний зал. Також ми контактуємо з Інтерспортом. Це мотозавод, де є два майданчика і працює наш тренер. Ще працюємо на базі 70-ї школи та стадіону Сокіл.
 
- За всі ці майданчики школа має викласти чимало грошей...
 
- На жаль, ми не маємо такої можливості, тому де тренер знайде зал і домовиться, там і працює група. Ми дуже вдячні школам, які нам просто допомагають і виділяють час в своїх залах.
 
- ... А в той час в самій ДЮСШ в Стрийському парку, напевне, і голці нема де впасти.
 
- Так, до десятої вечора тут фактично живий конвеєр. З вересня стартують тренування, заняття починаються о 15.00. Також добре, що школа знаходиться в парку, де є можливість побігати кроси. Крім того в нагоді і важкоатлетичні снаряди. Більш старших хлопців тренери потихеньку навантажують штангами, щоб працювали над фізикою. Це обов’язково.
 

"ДІТИ, ЯКІ ГРАЮТЬ В ФУТЗАЛ, НІКОЛИ НЕ ЗАГУБЛЯТЬСЯ В ВЕЛИКОМУ ФУТБОЛІ. ПОЯСНЮЄШ ЇМ ТАКТИКУ, І ГРАВЦІ БЕЗ ПРОБЛЕМ АДАПТУЮТЬСЯ ДО СТАНДАРТНОГО ПОЛЯ. А ОТ НАВПАКИ - ДАЛЕКО НЕ ФАКТ"

- Кожен тренер працює в своєму руслі, чи школа має якусь певну затверджену програму?
 
- Ні, спеціалісти діють згідно єдиної обраної програми. На даний момент ми відштовхуємось від футбольної методики. Але загалом це дуже болюче питання для нас: сьогодні в Україні немає однієї затвердженої програми по роботі в дитячому футзалі. Більше року назад ми зверталися в АФУ з приводу цього питання. Нам сказали, що така програма існує, але вона не затверджена. Але президент асоціації Сергій Владико обіцяв до вересня владнати це питання.
 
- Які тренери можуть працювати в футзальній школі?
 
- У нас працюють наставники, які самі грали і знають, які вправи давати дітям, щоб ті спеціалізувалися саме на футзалі. Хоча ми і не нехтуємо великим футболом. Адже доведено, що діти, які грають в футзал, ніколи не загубляться в великому футболі. Пояснюєш їм тактику, і гравці без проблем адаптуються до стандартного поля. А от навпаки - далеко не факт.
 
До речі, от вам і приклад. Колись ми організували збори в Скадовську, і в той час там проводили дитячий турнір по футболу. Ми також заявилися туди лише задля того, щоб підтримувати фізичну форму. При чому це все відбувалося на тлі серйозних навантажень: зранку тренування, а після обіду - гра. Але діти грали з великим задоволенням і дісталися аж півфіналу турніру. Тобто футболісти дуже легко переключилися з футзалу на футбол, не загубившись серед інших.
 
- Багато дітей приходять в ДЮСШ, після великого футболу? Якщо так, як чините з такими хлопцями?
 
- Є такі, і в більшості це діти, яких забракували в футбольних школах. Але не можна так робити! Це травма для дитини. В нас такого не має. Кожний бажаючий хлопчик починає займатися, пробує себе, набуває вражень. Ми беремо всіх і нікого не відправляємо просто так.
 
- Але з часом все-таки відбір робити треба...
 
- Так. Але до того проходить чимало часу, і дитина сама бачить свої здібності. Після того, як позаймаєшся деякий період, все чітко проявляється. І тут на перший план виходить навіть не роль тренера, а взаєморозуміння між дітьми. Якщо дитина «не тягне», то їй важко буде в колективі. Відбувається такий собі природний відбір.
 
Для того в нас і сформована група початкової підготовки, де вік гравців взагалі не обмежений. Тобто, найстарші - 2003 р.н., а далі вже як складеться. Займаються абсолютно всі, хто бажає. В результаті ця група служить ситом: якщо пройшов крізь нього, далі вже займаєшся серйозно.
 
 - А якщо виникне ситуація, коли відібрати треба 20 чоловік, а гідних претендентів, наприклад, 40?
 
- Природний відбір та наші можливості не приводять до подібних випадків. В нас максимум займаються 18-20 чоловік, бо більше не поміщається в залі. Якщо взяти більше дітей, дуже важко зробити повноцінне тренування і дати всім необхідне навантаження.
 
- Вікові групи передаються від тренера до тренера, чи кожний наставник веде своїх дітей аж до випуску?
 
- Тренер веде дітей до кінця, а потім набирає нових. Так, є різні варіанти, але поки ще ніхто не довів, який принцип є повністю правильним.
 
- Скільки тренерів зараз працює в ДЮСШ?
 
- Вісім чоловік.
 
- Що ви думаєте про тренерів воротарів? Вони треба дітям в футзальних ДЮСШ?
 
- Вони потрібні, але той самий Львівський університет фізичної культури не готує тренерів такої спеціальності. Тому навчальний процес проходить без таких спеціалістів. Хоча в нас, наприклад, є такий собі Назар Станкевич, який сам воротар. Що його навчили і що він осягнув сам, те і передає дітям. Причому Назар настільки заглиблювався в справу, що робив замальовки всіх своїх пропущених голів! Я сам бачив його записник, де все розписано по деталям. Станкевич - справжній фанат своєї справи, і з воротарями він працює опираючись лише на свій досвід.
 
Але це виняток. Тренерів, які б займалися суто з воротарями, ніхто не готує. Хоча треба подумати, де б такі спеціалісти знайшли роботу, якби їх підготували та випустили в світ?
 
- На ваш погляд, тренер має бути перш за все психологом-вихователем?
 
- Без цього нікуди. В нас фактично кожний спеціаліст має своїх дітей, тому знає специфіку. Коли команда їде в табір, я кожного разу питаю батьків: якщо дитина не слухається, чи можна брати лозину? Зазвичай батьки відповідають згодою, і діти вже більш стримані: ага, батьки дали добро, значить треба бути обережнішим. Ясно, що ми не практикуємо тілесних покарань, і лозина використовується тільки для психологічного тиску. Але треба, щоб дитина трохи боялася покарання. А інструменти у тренерів знайдуться: віджимання, присідання, прибирання, чергування по кухні. Фізіотерапію ще ніхто не відміняв (посміхається).
 
- Виїзди команди за місто - це одна із основ навчального процесу?
 
- Це потрібно, адже так діти відділяються від батьків та звичного оточення. Тоді дитина фактично змінюється і починає поводити себе інакше. Один губиться, плаче, просить батьків забрати додому. Парникова дитина є парникова дитина. А другі навпаки, проявляють лідерські якості та здібності працювати. І лідер в житті буде вести команду і на полі. Тоді видно, навколо кого можна створювати команду.

"БАТЬКІВ ПРОСИМО ДОПОМОГТИ З ОРЕНДОЮ ЗАЛІВ, А ТАКОЖ ДАТИ ГРОШІ НА ЕКІПІРОВКУ ТА ВИЇЗДИ НА МАТЧІ ЧЕМПІОНАТУ УКРАЇНИ"

- Буває таке, що батьки самі приходять до вас відстоювати інтереси дитини чи сваритися по якійсь причині?
 
- Щоб сваритися, то ні. Буває, просять якось особливо поставитись до дитини, мов, не ставте на ворота, хай побігає... Або ж благають випустити в стартовому складі на гру. Ясно, що під час офіційних матчів задіяні не всі, і бажання здобути хороший результат ще ніхто не відміняв. І якщо є ризик програти, то наставник навряд чи сміливо випустить слабших... Але ми пояснюємо батькам, що всьому свій час, є різні матчі з різними суперниками, і всі обов’язково вийдуть на поле.
 
- Доволі часто зустрічаються такі випадки, коли дитина без особливого бажання ходить в секцію, але батьки вперто бачать в них майбутніх зірок. Вам траплялися такі випадки?
 
- Дуже рідко батьки примушують дитину. Але проходить декілька місяців, максимум півроку, і тоді тренер вже мусить іти на розмову з батьками. Ми не проти, щоб діти займалися, але якщо у хлопця не виходить, навіщо його мучити? Можливо, варто послухати дитину і віддати її на той вид спорту, який хочеться їй?
 
- На батьків лягає велике фінансове навантаження?
 
- З транспортом нам допомагає Енергія, але проживання і харчування під час виїздів за рахунок батьків.
 
- Скільки коштує рік навчання в ДЮСШ?
 
- В нас навчання безкоштовно. Хоча знову ж таки є нюанси. Молодші діти займаються в самій школі, а для старших мусимо шукати інші зали. А їх треба орендувати. Тоді вже просимо батьків допомогти коштами.
 
- Чому всі не можуть займатися тут, в приміщені в Стрийському парку?
 
- Для старших юнаків тут маленький майданчик. Для малих хлопчаків ще нормально пограти 3 на 3. А от для стандартного формату з чотирма польовими треба вже застосовувати інші майданчики. Тому тренери і шукають інші зали.
 
- Які ще статті потребують батьківських грошей?
 
- Та ж сама екіпіровка. Зазвичай на початку навчального року тренери збирають батьків і організовують їх, щоб купити всім однакову форму та спортивні костюми. Батьки дають гроші, а тренер вже домовляється з продавцем. Якщо береш оптом 20 комплектів, один з яких, наприклад, коштує 1 000 грн., то вже можна розраховувати на знижку. Підходить батькам кінцева сума - займаємось далі. Ні - вибачте, примушувати ніхто не буде. Але такий вклад робиться раз в рік, і мінімум на сезон дитина забезпечена. Кожний батько розуміє, що це треба. Але платити щомісяця фіксовану суму не потрібно.
 
Також варто враховувати виїзди на чемпіонат України. Тут теж «плаваючі» тарифи. Адже в різних містах різні ціни. Коротше кажучи, основне фінансове навантаження припадає на вересень-жовтень.
 
- Які із державних та приватних структур фінансують ДЮСШ?
 
- Ми перебуваємо на забезпечені в фонді соціального страхування.
 
- А яка роль в грошовому забезпеченні самої Енергії?
 
- Клуб та Львівобленерго допомагають нам з утриманням будівлі, виділяючи кошти на ремонти та облаштування. І варто зазначити, що за ці 10 років в даному напрямі не виникало жодних проблем. Всі гроші від Енергії вкладаються в умови, в результаті чого діти мають і майданчик, і гарну роздягальню з душовими, і навіть сауну.
 
 
"РАНІШЕ ДІТИ САМІ БІГЛИ ДО СЕКЦІЇ. ЗАРАЗ ЇХ ТРЕБА ЗАПРОСИТИ"
 
- Методи набору дітей не міняються: моніторинг шкільних майданчиків та реклама завжди «на коні»?
 
- Так, все по напрацьованій схемі. Пройтися по школах і набрати групу дітей, як «Отче наш» - було, є і буде. Також в хід ідуть оголошення, маленькі візитівки. Буває таке, що тренер приходить на уроки фізкультури і кожному дає візитівку. Тобто, це все на розсуд тренера.
 
- Зараз є проблеми з набором?
 
- Сьогодні нема такого напливу, як раніше, коли діти просто бігли в секції. Зараз їх треба запросити та зацікавити чимось. Тому дуже часто тренери ДЮСШ приходять на уроки фізкультури, розказують, показують якісь фотографії чи щось таке. Загалом, проводять агітацію. Без цього ніяк, адже в нас немає такого бренду, як у Карпат. Їх ім’я вже працює на них і привертає увагу. Ми ж тільки рухаємось до цього. Хоча інформація про школу є, і дзвінків із запитаннями надходить чимало.
 
- Але в ДЮСШ немає свого сайту...
 
- Так, нажаль. Але ми регулярно даємо об’яви через офіційний сайт Енергії, також наші контакти є у Львівській федерації футболу, адже ми діємо під їх егідою. Крім цього даються контакти і в Київ, але де вони осідають і як подаються - це вже зовсім інша справа. Хоча ми стараємось бути якомога відкриті і завжди раді всім бажаючим.
 
- В багатьох футбольних клубах дивляться не тільки на прогрес дітей, а й на результат, від чого напряму залежить доля тренера...
 
- В нас перш за все ставиться лише одне питання: де наші вихованці? Раніше це питання було не таким принциповим, адже діти приходили з великого футболу, і їх доводилось перевчати. Але на сьогоднішній день ми вже налагодили всю систему, і тепер для нас показник - це підсилення команди двома-трьома вихованцями.
 
- Вдається триматися визначеного рівня?
 
- А ми нікуди не дінемося (усміхається). Ми вже маємо вихованців 1993-го та 1995 р.н. Навіть 1997-го р.н. є діти, які вже готові пробувати себе в другій та першій лізі. А далі вже керівництво клубу буде визначатися, чи можуть вони підсилити головну команду Енергії. Але для Енергії-2 вони готові, і не можна казати, що в нас нема своїх гравців.
 
- Не беручи до уваги Максима Павленка, який тільки починає свій шлях у керма Енергії, колишні головні тренери часто цікавилися справами ДЮСШ та прогресом їх вихованців?
 
- Часто ніхто не відвідував заняття в школі. Але, наприклад, той же Олександр Косенко сам грав за Енергію-2 і тренувався з нею. Тобто він, бачив тих вихованців, які підтягувались в другу команду. Станіслав Гончаренко іноді міг подивитися на заняття, але щоб був дуже зацікавлений, то не можу сказати. А от Юрій Кобзарь завжди піклувався про діяльність ДЮСШ, адже він сам пройшов спортивну школу в свій час. Ще був Микола Сич, який був безпосередньо причетний до відкриття відділення футзалу. Тому дуже цікавився, постійно ходив на матчі і був в курсі справ. Загалом, кожний тренер знав про ДЮСШ, і перед нами стояла така вимога: працювати так, як це робить перша команда.
 
- Що в першу чергу зараз потрібно ДЮСШ?
 
- Стабільне фінансування. Це завжди актуальне питання. Дякувати фонду соціального страхування, що ми маємо свою копійку для потрібної діяльності. Так, не обходиться без різних нюансів типу затримок зарплатні (а іноді тренери їздять на змагання за свій рахунок)... Але якщо фінансування буде вагомішим, можна буде організовувати збори та повністю забезпечувати дітей, щоб хлопці та їх батьки не думали, чи по кишені їм участь в чемпіонаті України. І якщо дитина та її батьки будуть впевнені в цьому плані, ми побачимо зовсім інший прогрес колективу.
 
Збори ж потрібні для того, щоб належним чином підготувати дітей до сезону. Якщо гравці матимуть належні умови, харчування, свіже повітря та нормальний зал, то результат не змусить себе довго чекати. Але що можна вимагати від дитини, коли ми не можемо їй дати потрібних фізичних навантажень в звичайному залі. Наприклад, треба пробігти 40-метрівку. В залі її також пробіжать, але з перервами, після кожних 20-ти метрів зупиняючись, видихаючи та збиваючи темп. Гравцю ж треба вдихнути і одним махом пробігти всю відстань. І тоді фізична готовність буде зовсім інша. Для того і потрібні збори, щоб добре підготувати дітей.
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити