Джон "Вождь" Буцик - львів'янин в залі хокейної слави НХЛ

07 січня 15:53
Переглядів: 244
ховард

"Ми і по життю - то дружили міцно. Дивились разом телевізор, спілкувалися, проводили більшу частину вільного часу. На майданчику ж наша взаємодія було доведено до автоматизму. В ігрових ситуаціях ми іноді могли вставити якесь українське слівце, мовляв, йди ліворуч, а я в центрі відкриюся. Суперники все одно нічого зрозуміти не могли".

Вік Стасюк - Бронко Хорват - Джон Буцик. Знамениту бостонську трійку нападу, що наводила жах на опонентів, об'єднувало не тільки ідеальне взаєморозуміння і дружба, а й спільні корені. Саме завдяки українському походженню, з подачі відомого хокейного оглядача Лео Монехена, до хлопців приклеїлося прізвисько Uke Line. І це одна з найбільш чудових історій про роль наших земляків у НХЛ.

Найдосвідченішим з легендарних "Uke's" був Віктор Стасюк. Вік починав грати в хокей ще в 40-х роках в рідній Альберті, але вже досить скоро транзитом через Канзас його запросили Чорні Яструби з Чикаго. Проте ні там, ні в Детройті молодий лівий вінгер особливою результативністю не відрізнявся і за шість сезонів у НХЛ настріляв всього лише 63 очки, час від часу вирушаючи на заслання в "мінорні" ліги. Все змінилося тільки в 1955 році, коли Стасюк підписався за Бостон Брюінс.

Тут необхідно уточнити, що взагалі-то, "українська ланка" фактично сформувалося ще в WHL, і трійка Стасюк - Хорват - Буцик знатно запалила в сезоні 1954/55 у складі Едмонтон Флайерс. Якщо вже зовсім точно, то в основному запалювали більш молоді Хорват і Буцик, набравши на пару майже 200 очок, в той час, як Стасюк активно бігав за Детройт і лише зрідка "опускався" до фарм. Проте, потенціал саме такого поєднання гравців був очевидний, і головне, що його зуміли розгледіти боси Бостона.

Як би не було, офіційний дебют "ланки українців" в НХЛ стався в 1957 році. На той момент, до Вікв, нарешті по-справжньому загравшого в Лізі саме у складі Брюінс, додалися Бронко і Джонні, які не особливо яскраво проявили себе, виступаючи за Рейнджерс і Ред Уінгз відповідно. Але менеджмент Брюінс, зробивши ставку на зіграність хлопців, м'яко кажучи, абсолютно не прогадав.

Спільне коріння і схожий менталітет зблизили хлопців і дали можливість розкрити повною мірою свої хокейні таланти. Мало того, мабуть, тільки в такому поєднанні всі троє представляли із себе грізну силу. Адже, як не дивно, тільки Джон Буцик зумів продовжити виступи на найвищому рівні і після розпаду Uke Line, ставши легендою бостонських Мишек. Бронко Хорват, чиї батьки народилися на території, де нині знаходиться Закарпаття, провів всього лише один хороший сезон в Чикаго, а потім якось загубився на півдорозі між НХЛ і АХЛ. Те ж, в принципі, стосується, і Віка Стасюка, який після Бостона провів ще кілька невиразних сезонів в Місті Моторів, а потім більше проявив себе в якості тренера. Проте, коли всі троє опинилися в одній ланці Бостона - суперникам мало не здавалося.

Вже в першому сезоні (1957/58) трійка Юков набрала спільно під 200 очок, ставши першою ланкою в історії НХЛ, в якому кожен з форвардів забив не менше 20 шайб. Ланка відрізнялося, як говорилося вище, фантастичною зіграністю, розумінням на клітинному рівні, фізичною міццю. Одне "але": незважаючи на яскраву і результативну гру Uke Line в клубному музеї Брюінс трофеїв не додавалося. Це дало привід дозвільним акулам пера злорадно розмірковувати на тему ефективності та корисності для команди ланки українців. У хокейних колах подейкували, що, мовляв, частенько вони перетягують на себе ковдру, не повною мірою відпрацьовують в обороні, користуються своїм особливим статусом і взагалі, приносять більше шкоди, ніж користі.

Як би не було, "життя" такої ланки було не особливо довгим. Першою ластівкою, яка залишила Бостон, став вже досить віковий Віктор Стасюк, який, нагадаємо, перебрався в штат Мічіган в сезоні 1960/61. Через пару місяців з клубу пішов Бронко Хорват, і з трьох мушкетерів залишився тільки Джонні Буцик...

Джону "Вождю" Буцику було призначено залишити глибокий слід в історії Бостона. Син напівзлиденних переселенців з Львівської області на довгі роки став справжнім лідером і символом команди. Після відходу товаришів Джонні успішно звалив на свої плечі лідерський тягар і до кінця 70-х став тим наріжним каменем, на якому базувалися всі успіхи (або не дуже) клубу з Массачусетсу.

Навіть якщо не заглиблюватися в усі досягнення Вождя (The Chief - саме таке прізвисько за лідерські якості та зовнішню схожість з індіанським старійшиною закріпилося за Джонні на все життя), то два Кубка Стенлі, трофей Леді Бінг, 21 ігровий сезон в Бостоні і включення в зал хокейної слави в 1981 році говорять самі за себе. Етнічний українець отримав гідне місце в пантеоні Бостон Брюінс і в історії Національної Хокейної Ліги. Але як би не було, становлення великого Буцики і паростки хокейної слави українських емігрантів припали на той час, коли під склепінням Бостон Гардена розносилися крики радісною натовпу: "Go, Uke's, go!"

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити