Екс-футболіст "Карпат": "У Львові мене жодного разу не назвали москалем"

12 лютого 09:17
Переглядів: 925
Амілехін

Життя Сергія Амілехіна умовно можна розділити на дві складові. Одна з них повністю пов’язана з Росією, інша – з Україною... У Росії він народився, робив перші футбольні кроки, там він зараз мешкає. У нашу державу Амілехін приїхав у юному віці, але саме тут він провів десяток років і сформувався як футболіст. 

Нині Сергій живе в російському місті Орлі. Усе, що пов’язує Амілехіна та його другу Батьківщину – це періодичні відвідини різних дитячих футбольних турнірів. Екс-футболіст молодіжної збірної України, охтирського «Нафтовика», полтавської «Ворскли», львівських «Карпат» і київського «Динамо» поділився спогадами про найкращі часи своєї футбольної кар’єри, успіх у Львові, труднощі в Києві та жалем за хибно ухваленими рішеннями.


«АНДРІЙ БІБА ДОВІРЯВ МЕНІЯК СИНУ»

– Сергію, з Україною вас розділяє не одна сотня кілометрів. Як часто вдається навідуватися в країну, де пройшли найкращі роки вашої футбольної кар’єри?
– Справді, відстань немала. Проте завдяки тому, що я працюю дитячим тренером ДЮСШ-3 міста Орла, часто доводиться подорожувати зі своїми підопічними. Зовсім недавно були в Маріуполі на дитячому турнірі. Я треную дітлахів 2003 року народження. Їздимо російськими містами, були в білоруському Гомелі. Брали участь у турнірі у Харкові.

– Чому вирішили тренувати дітей? Можливо, варто було спробувати себе в професійному дорослому футболі...
– У нашому місті із футболом біда. Команда майстрів зовсім слабка. Виступає в другій лізі. Більшість футболістів – приїжджі. Мені би хотілося, щоб у нашій команді виступали місцеві вихованці. Намагаюся допомогти місцевим хлопчакам потрапити в провідну команду нашої області.

– Ви маєте можливість порівняти тренерський хліб, і знаєте, як воно бути футболістом. Яка праця важча?
– Головна відмінність в тому, що заробіток професійного футболіста в рази більший. Про що думає футболіст? Виходиш на поле і граєш. А дитячий тренер – дуже відповідальна професія. Я щасливий, що займаюся цим ремеслом. Постійно аналізуєш, робиш висновки, професійно розвиваєшся.

– Любов до футболу вам привив батько, Володимир Амілехін, досить відомий футболіст вашого регіону...
– Він був моїм першим тренером. Саме завдяки йому після закінчення школи я поїхав у Казахстан. Пізніше разом із ним вирушив до України.

– 1991 року вирішили поїхати з рідного Орла в далеке казахстанське місто Хромтау, де виступали за місцевий клуб «Гірник». Чому вирішили так кардинально змінити своє життя?
– Після закінчення школи саме роздумував над тим, який шлях обирати. Мої знайомі хлопці грали в Казахстані. Одного разу вони приїхали в Орел і запропонували мені спробувати себе за кордоном. Я погодився і відіграв у Хромтау півроку. Там познайомився зі Стасом Берниковим, екс-гравцем харківського «Металіста». Він якраз у «Гірнику» завершував кар’єру.

– Берников відомий українським уболівальникам виступами не лише в «Металісті», а й у «Шахтарі». А ще ім’я Берникова пов’язане зі скандалом, після якого Російський футбольний союз позбавив його пожиттєво тренерської ліцензії. Яку роль у вашому житті відіграв Станіслав Васильович?
– Завдяки йому вперше спробував сили в Україні. Берников запросив мене в «Металіст». Скажу чесно, в мене там не склалося, тому мій повноцінний дебют в Україні відбувся у сусідній області – Сумській, у складі охтирського «Нафтовика».

– Символічно, що Охтирку й Орел поєднує собор Охтирської Ікони Божої Матері, що знаходиться у вашому рідному місті.
– Цікаво, навіть не знав. Тепер обов’язково відвідаю храм.

– В Охтирці вам довелося працювати під керівництвом легендарного Андрія Біби...
– Завдяки Андрію Андрійовичу отримував ігрову практику, відчув упевненість. До мене й Володимира Мусолітіна Біба ставився, як до синів. Найперше, він довіряв нам. Одверто можу сказати, що він – «мій» тренер.


«ПІСЛЯ ТРЕНУВАНЬ У «КАРПАТАХ» НОГИ БУЛИ ЗБИТІ ДО КРОВІ»

– Після випробування першою лігою ви опинилися у вищолігових «Карпатах». Яким чином відбувся ваш трансфер?
– Заслуга в моєму підвищенні повністю лежить на плечах Андрія Біби. Одного разу він підійшов до мене і сказав: «Тобою у Львові цікавляться. Раджу тобі їхати». Я так і зробив.

– Львів зустрів вас гостинно?
– О, мені дуже сподобалося місто. Центральна частина Львова – це щось неймовірне. Це справжня краса. Зараз там, напевне, в рази гарніше. Дуже шкодую, що залишив «Карпати». Я тоді отримав запрошення з Києва, тож миттєво вирішив, що треба їхати. «Динамо», як і «Спартак», двічі не запрошує.

– У складі «Карпат» ви дебютували у Харкові проти добре знайомого вам «Металіста»...
– Ми тоді перемогли з рахунком 1:0. Із того матчу розпочалася наша серія – ми перемагали всіх, хто поставав у нас на шляху.



– У «Карпатах» ви працювали під орудою Мирона Маркевича. Що скажете про роботу під його керівництвом?

– Спогади лише найкращі. У нас були прекрасні стосунки. Я йому дуже вдячний за довіру. Він не лише часто випускав мене у стартовому складі, а й навіть дозволяв брати ініціативу на себе. Казав, щоб я не боявся тягнути ковдру на себе. На той час я був молодим хлопцем, який приїхав з іншої країни. Мирон Богданович у паспорт не заглядав – він не дивився ні на мій вік, ні на моє громадянство.

– Ставлення Маркевича вам подобалося. А як ставилися до вас львів’яни у повсякденному житті?
– Відповім одверто – за весь час, проведений у Львові, жодного разу мене не обізвали москалем. Абсолютно ніяких неприязних поглядів. Прикро, коли зараз деякі люди спекулюють цими проблемами. До мене добре ставилися не лише у Львові, а й у інших містах, де я виступав: Охтирці, Полтаві, Києві, Івано-Франківську.

– Вам удалося вивчити українську мову?
– Фактично ні. Розумію все дуже добре, але висловитися не зможу. Ось, наприклад, у Маріуполі був на турнірі. Чув українську, розумів її, але сказати навіть кілька слів не можу.

– Що скажете про колектив «Карпат» початку 1990-х, частиною якого ви були?
– Кожен із хлопців був харизматичною особистістю. Пригадую Андрія Шулятицького, Андрія Покладка, Олександра Чижевського, Юрія Мокрицького. Вони до мене дуже добре ставилися. Не раз допомагав мені в побуті Олександр Євтушок, за що я йому дуже вдячний. Жодного разу не відчував зверхності чи підлості. Зате після тренувань ноги були збиті до крові. Шалена самовіддача!


«У «ДИНАМО» БУВ М’ЯКИМСКРОМНИМДАРЕМНО...»

– Ваша гра не залишилася непоміченою, тож ви отримали запрошення з «Динамо». Як відбувся ваш переїзд у найкращу команду країни?
– Спершу мною зацікавилися в Дніпропетровську. Керівництво «Дніпра» запропонувало квартиру. Але на той момент я дуже добре почувався у Львові. У мене тут також була квартира, яку мені організував Мирон Маркевич із допомогою керівників клубу. Я вирішив, що залишати Львів, у якому почувався дуже комфортно й відчував довіру оточуючих, не варто. Ще одна пропозиція прийшла з Києва. Селекціонери взялися переконувати мене: «Пакуй речі, їдь у столицю». А я «повівся» на гучну назву.

– Якби можна було повернутися в ті часи, своє рішення змінили б?
– Ех, якби можна було... Я однозначно залишився б у Маркевича, в «Карпатах».

– За основну команду київського «Динамо» ви не зіграли жодного матчу. Тодішнім головним тренером столичного клубу був Йожеф Сабо. Він дав вам бодай якийсь шанс закріпитися в основі?
– Я їздив на збори з першою командою, тренувався. Але щойно ми поверталися додому, мене відправляли в «Динамо-2». Матчі за «Динамо-2» чергувалися з орендами. Приємного було мало. На той час у Києві кожен був сам за себе. Хто сильніший, той і переможе. Для того, щоби затриматися в «Динамо», треба було бути собакою. Дисципліна, жорсткість... Я намагався бути м’яким, поводився скромно. Можливо, помилявся.



– У складі «Динамо-2» ви грали із футболістами, котрі з часом стали основою легендарної команди Валерія Лобановського: Юрієм Дмитруліним, Олександром Головком, Андрієм Гусіним, Андрієм Шевченком...

– Найтісніше спілкувався з Гусіним. Ми порозумілися, знайшли спільну мову. Із іншими хлопцями підтримував нормальні робочі стосунки.

– 1994 року ви отримали запрошення до лав молодіжної збірної України. Хто запропонував вам, громадянину Росії, одягнути синьо-жовту футболку?
– Зміна громадянства була ініціативою Григорія Суркіса. Він організував мені військовий квиток і видачу українського паспорта. Ледь переїхав до Києва, й одразу отримав запрошення в молодіжну збірну.

– Думок про зраду вітчизні не було?
– Ні, про таке не думав. Я прикипів душею до України, відчував себе своїм. Думок про повернення в Росію навіть не виникало. Хотів тут залишитися після завершення кар’єри.

– За молодіжну збірну України ви зіграли лише один матч. Разом із Олександром Шовковським, Владиславом Ващуком, Валерієм Кривенцовим під керівництвом Володимира Мунтяна ваша команда не змогла здолати опір ровесників із Словаччини...
– У тій збірній панувала хороша атмосфера, проте особливо здружитися ми не встигли. Стосунки між футболістами в «молодіжці» нагадували мені атмосферу в київському «Динамо». У столиці я товаришував із Олегом Лужним, який, як і я, приїхав зі Львова, а також, як уже згадував, із ще одним львів’янином Андрієм Гусіним.


«ПУТІВКА В ТУРЕЧЧИНУ ПІСЛЯ ГРИ З «ШАХТАРЕМ»

– Виступаючи за «Динамо-2», ви кілька разів вирушали в оренду. Черговим випробуванням для вас стала поїздка в івано-франківське «Прикарпаття». На той час у Івано-Франківську вистачало сильних футболістів: Павло Іричук, Ярослав Ватаманюк, Роман Максим’юк, Андрій Хомин. Які спогади у вас про ті часи?
– Про «Прикарпаття» згадую з приємністю. Ігор Юрченко довіряв мені, постійно ставив у склад. Саме в Івано-Франківську я почав забивати. Один із забитих м’ячів мені особливо пам’ятний. На жаль, не пригадую, кому саме я забив, але той гол уважаю одним із найкрасивіших у своїй кар’єрі. Я втік од суперників у центрі поля, пройшов із м’ячем і пробив.

– Зовсім мало часу ви провели в київському ЦСКА...
– На жаль, тоді це був так званий перевалочний пункт. Плутанина з документами, якісь проблеми. У складі армійської команди я провів лише кілька матчів.

– У вашій футбольній біографії присутній певний період, пов’язаний з виступами у складі кіровоградської «Зірки». Напевне, добре пам’ятаєте матч проти «Шахтаря». «Зірка» програла з рахунком 3:2, але ви забили м’яч у ворота донеччан...
– Добре пам’ятаю той матч, бо після нього керівництво клубу мені вручило путівку на відпочинок у Туреччину. Шкода, що не полетів. Не мав потрібних документів і не встиг їх оформити. У Кіровограді мені пощастило з тренером. Олександр Довбій був не лише хорошим фахівцем, а й доброю людиною. Ми познайомилися ще в Охтирці, тому Олександр Петрович довіряв мені.

– Після десятилітнього перебування в Україні вирішили повернутися в Росію. Читав, що намагалися закріпитися у сочинській «Жемчужині», в Анатолія Байдачного. Чому вирішили залишити Україну?
– За часів перебування в «Динамо» мене відправили в оренду у саратовський «Сокіл». Пізніше я провів місяць у «Жемчужині», але далі оглядин справа не пішла.

– Про український період кар’єри часто згадуєте?
– Фактично в Україні я провів все своє футбольне життя. Тут було дуже багато приємних моментів. До негативу віднесу тільки своє перебування в «Динамо». Шкодую, що не повернувся до Львова. Міг з’їздити бодай в оренду. Але це – життя, без помилок не буває.

– За станом справ в українському футболі слідкуєте?
– Постійно тримаю руку на пульсі. Звичайно, найперше, вболіваю за ті команди, в яких виступав. Підтримую «Карпати», «Динамо», «Ворсклу». Трохи гірша справа з першою лігою, де виступає охтирський «Нафтовик», але намагаюся й за ним слідкувати.


ДОВІДКА

АМІЛЕХІН Сергій Володимирович

  • Народився 12 червня 1974-го року у місті Орел (Росія). Вихованець орловського футболу. Амплуа – півзахисник.
  • Кар’єра в «Карпатах»: 1994-1995 рр. Дебютував у матчі проти харківського «Металіста» 6-го березня 1994-го року. Загалом в Чемпіонатах України зіграв за «зелено-білих» 31 матч.
  • Викликався до молодіжної збірної України (1 матч).
  • Окрім «Карпат», грав за команди: «Спартак» (Орел, Росія), «Гірник» (Хромтау, Казахстан), «Ворскла» (Полтава), «Нафтовик» (Охтирка), «Динамо» (Київ). «Прикарпаття» (Івано-Франківськ), ЦСКА (Київ), «Зірка-НІБАС» (Кіровоград), «Сокіл» (Саратов, Росія), «Електрон» (Ромни).
  • Нині живе у російському місті Орел. Працює дитячим тренером у ДЮСШ-3 Орел.
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити