Форварди: від найнижчого ккд до найвищого

27 січня 13:29
Переглядів: 224
мессі роналдо
Відомий український експерт аналізує зміни у функціях виконавців атаки

ХТО ТАКИЙ?

Сама назва говорить за себе: це футболіст, який атакує, від якого більше за інших залежить результат гри, бо його функція — реалізовувати загальнокомандну перевагу на полі, ставити крапку в комбінаціях, зрештою, робити те, для чого, власне, й існує футбол — забивати м’ячі.

Амплуа нападника — ключове для гри: всі зміни в тактиці футболу відбувалися, відбуваються й відбуватимуться під упливом виконавців атаки. Саме форварди найбільше змінили обличчя футболу чи, якщо конкретніше, — зіркові форварди. Так, були в історії короткі моменти, коли найяскравішими гравцями вважалися хави (Зідан), захисники (Беккенбауер) або навіть воротарі (Яшин), але загалом кожна епоха, кожне десятиліття асоціюється насамперед із «атакерами»: 1950-ті — з ді Стефано, 1960-ті — з Пеле, 1970-ті — з Кройффом (і Блохіним на сході Європи), 1980-ті — з Платіні та Марадоною, 1990-ті — з Роналдо, 2000-ні — з Роналдиньо, 2010-ті — з Мессі, Роналду та Ібрагімовичем.

Отож і виходить закономірність: з’являється яскравий форвард — з’являється зміна в тактиці. Останній приклад: поява наприкінці минулого десятиріччя пари геніальних крайніх нападників — португальця Роналду та аргентинця Мессі — привела, по-перше, до того, що поступово ледь не всі команди світу перейшли на гру з трьома форвардами (центральним і двома фланговими), по-друге, радикально змінила функції захисників-бровочників, які відтепер не підключаються в атаку, бо інакше не встигатимуть виконувати профільні обов’язки.

Повторюю: всі зміни в тактиці футболу є наслідком змін у грі нападників.

ПРО ФАКТОРИ ВПЛИВУ

На грі виконавців нападу найсуттєвіше, як на мій погляд, позначилися три фактори.

1. Наявність зіркових постатей, манера дій яких, по-перше, змушувала їхніх же наставників пристосовуватися до неї, по-друге, так само спонукала пристосовуватися тренерів команд-суперників, зобов’язаних винаходити «протиотруту». Ось, припустімо, є в тебе під руками Ібрагімович — це така постать, із якою треба не просто рахуватися, а будувати команду довкола неї. Інший приклад — Мессі: «Барселона» прилаштувалася під нього, а він — під неї, відтак користь отримали всі, натомість наставник збірної Аргентини Марадона (та і його наступники) не зумів учинити аналогічно, тож маємо різного Ліонеля «тут» і «там».

2. Зміни в правилах. Іще порівняно недавно всі матчі, навіть найвищого рівня, проходили з одним м’ячем. Нині їх, за вимогою ФІФА, має бути шість. Що це дало? Раніше, коли куля залишала межі поля, гра зупинялася на 30–40 секунд, а тепер такого немає, матч триває.

3. Удосконалення методів тренувального й ігрового процесу. Зверніть увагу — сьогодні ледь не дев’яносто відсотків стадіонів світу є суто футбольними: крім усього іншого, це так само економить час, бо м’яч, знову-таки, не вилітає далеко, за ним не треба бігти й шукати його, як це інколи відбувається на аренах із біговими доріжками. Загалом же нині, порівняно навіть із 1970-ми (я вже не кажу про давніші часи), значно зросла інтенсивність гри: повірте, футболісти не стали швидші й технічніші за своїх колег, припустімо, п’ятдесятирічної давнини — я перевіряв різноманітні цифрові дані, які це доводять, тому Блохін і сьогодні бігав би швидше за всіх. Просто вдосконалення проведення тренувань і власне матчів спровокувало підвищення інтенсивності всього того, що відбувається на полі, тому ми, дивлячись старі матчі, маємо хибне враження, ніби тоді бігали повільніше.

Можу здивувати багатьох, сказавши, що ще два-три десятиліття тому майже ніде в колишньому Союзі не було звичних нині сіток, які оточують тренувальне поле: й вони економлять час, дають змогу не бігати даремно за м’ячем. Точніше, м’ячами: сьогодні їх носять сітками на заняттях, а ще недавно займалися одним-єдиним… Іще згадаю те, що сьогодні суттєво зменшилися паузи поміж ігровими циклами — в міжсезоння, в перерві між колами, й навіть упродовж них вітчизняні клуби виїжджають за кордон, де працюють у чудових умовах, а, припустімо, ще в другій половині 1980-х «Динамо» Лобановського їхало в німецький Руйт, і то була просто межа мрій для всіх команд СРСР, хоча Німеччина має майже такий же клімат, як у нас. Також покращилася якість газонів, підігрів полів став нормою: все це сукупно сприяє підвищенню інтенсивності матчів і, як наслідок, дій гравців нападу.

ПРО ЗНАКОВИХ ПРЕДСТАВНИКІВ

Із плином часу нападники стають усе універсальнішими, нині від них вимагається не лише забивати м’ячі, а й віддати передачі, працювати на оборону, бути фізично витривалими. Раніше вважалося нормою, коли за різними цифровими показниками — кількість ТТД, рівень ККД, обсяг виконаної роботи — форварди значно поступалися гравцям середньої та задньої ліній. Сьогодні це нонсенс: візьміть, як приклад, наших Зозулю, Вороніна (принаймні дворічної давнини) чи англійця Руні й подивіться, скільки кілометрів вони набігають за матч.

На мою думку, першим по-справжньому сучасним виконавцем атаки був голландський геній Кройфф, який ідеально втілив постулати тотального футболу двох великих тренерів, із якими працював, — співвітчизника Міхелса та румуна Ковача. До нього форварди не грали в такій манері: він майже однакову кількість часу проводив у захисті й атаці. Після того чи не всі команди світу спробували взяти на озброєння цю тактику. У нас, як на мене, найближчим до Кройффа був Онищенко. Окреме питання — Блохін: абсолютно неймовірний, фантастично талановитий футболіст, він сам зізнається, що, побачивши Кройффа на ЧС-1974, радикально змінив свої уявлення про гру. Він також відтягувався назад, але діяв не стільки у відборі, скільки встигав повертатися назад, закриваючи зони, — це теж багато. Він не умів нав’язувати силову боротьбу, адже був у принципі неконтактним нападником, але, повторюю: якщо форвард устигає перекрити гравця-суперника бодай номінально, це вже корисно, бо на останнього пас уже не дадуть.

У сучасному футболі найкращими представниками цієї позиції вважаю чотирьох — Мессі, Роналду, Ібрагімовича плюс поляка Левандовскі: вони й м’ячі забивають, і паси результативні віддають, й у відборі відпрацьовують сповна.

ПРО НАШІ СПРАВИ

Висловлюю свою суб’єктивну думку: чистих нападників (у сучасному розумінні цього поняття, які стабільно грають) у нас сьогодні немає. Справді, є Зозуля, проте він на хорошому рахунку не більше 1,5 року, а для підтвердження класу потрібно, як мінімум, три сезони. Так, наявна непогана ситуація із футболістами флангів, яких, за великого бажання, можна віднести до напівфорвардів, мовиться, звичайно, про Коноплянку та Ярмоленка, проте у центрі атаки ситуація складна.

Недарма періодично виникають розмови про натуралізацію бразильця Адріано, недарма дали вітчизняний паспорт сербу Девичу. Хоча то не панацея, бо корінь проблем — трансферна політика наших ФК, які воліють купувати готових центрфорвардів з-за кордону. Й серед молоді немає яскравих талантів, нікого на підході не видно (розмови про лучанина Мемешева взагалі смішні, якщо чесно). А в першій лізі такого плану гравців пристойного рівня нараховується, може, двоє-троє.

То справді проблема: є Селезньов, який, окрім того, що в принципі володіє середніми даними, перестав прогресувати; маємо харків’янина Девича — футболіста талановитого, рвучкого, з голевим чуттям, але при цьому неконтактного, залежного від настрою, не дуже ефективного в оборонних діях і… вже немолодого.

ПРО МАЙБУТНЄ

Гадаю, вже невдовзі звичним явищем будуть форварди-диспетчери…

У першій половині минулого року я співпрацював із одним вітчизняним сайтом, аналізував для них поєдинки Ліги чемпіонів УЄФА. Із часом усвідомив, що найбільшу увагу приділяю тому ж поляку Левандовскі: його нинішня позиція на полі, виконувані функції вкладаються в поняття, що його б я назвав «високим плеймейкером». Адже зверніть увагу: попри те, що Роберт, здавалось би, центрфорвард, через нього проходить кожна друга атака «Боруссії», причому не просто проходить — він сам змінює вектор отих атак.

Майже в такому ключі діє інший феноменальний виконавець — швед Ібрагімович. Мені здається, цю тактичну новинку футбольні тренери неусвідомлено запозичили в баскетболі: там іще раніше відбулася міні-революція, коли центральні нападники перестали бути, умовно кажучи, стовпами, завдання котрих — підбирати м’яч під кошиком, тепер вони й пас несподіваний можуть віддати, й самі зробити влучний кидок. Так і в нашій улюбленій грі: центрфорвард-диспетчер небезпечний потрійно, бо не знаєш — проб’є він, зробить пас чи закриє кулю корпусом і за мить віддасть передачу.

Я би сказав, що чи не першим у світовому футболі нападником такого плану був трагічної долі росіянин Стрельцов: таких передач, як він, не робив ніхто у чемпіонатах СРСР, а особливо дивовижними були епізоди, коли Едуард, стоячи спиною до воріт, віддавав пас п’яткою на партнера й той вибігав сам на сам із голкіпером.

До речі, про виходи сам на сам: ви помітили, що у сучасному футболі їх різко поменшало? Річ у тім, що теперішні команди діють дуже щільно, крайні захисники вже нечасто переходять свою половину поля, а головне, ще раз повторюю, — зросла інтенсивність гри.

…Резюмуємо: форвард майбутнього буде різноплановим, швидким, витривалим, вільно пасуватиме на будь-яку відстань, на рівні з півзахистом і обороною братиме участь у захисній фазі матчу, не поступатиметься опонентам у силовій боротьбі, буде корисним і конструктивним гравцем.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити