Футбол на двох колесах: Снятин

05 серпня 17:19
Переглядів: 415
футол

Нещодавно прочитав статтю про українського мандрівника Володимира Вакалюка зі Снятинщини. Хто не знає: цей вже сивочолий 56-річний чоловік проїхав на велосипеді з Ліссабону до рідного села Іллінці, відвідавши при цьому 35 європейських країн. Ця історія надихнула мене на велоподорожі футбольним Прикарпаттям.

"В сідлі" я з самого дитинства, свого часу ледь не щодня їздив ровером на тренування. Потім прийшов якийсь час, коли взагалі не їздив на велосипеді, але кілька років тому придбав собі двохколісного друга і тепер майже щодня ним користуюся. Проте, чесно кажучи, далі ніж ближні від м. Коломиї села не заїжджав ніколи. А тут відновлення після липневої перерви обласного чемпіонату настало. Довго думав, куди здійснити першу подорож: в Турку на дербі Коломийщини чи в Снятин на матч лідерів - другої та третьої команд чемпіонату. Все-таки вибрав другий варіант і гадаю, що не прогадав.

Рівно о 15.00 був біля знаку Коломия при виїзді з міста в напрямку Чернівців. За моїми підрахунками в Снятині я б мав бути близько четвертої, адже, як пише Віка: "середня швидкість руху велосипедиста 40 км. за годину". Щоправда не все вийшло так, як гадалося. По-перше узбіччя наших доріг більльше схожі на відомий музичний інструмент, а по-друге я кілька разів ставав в дорозі, щоб зробити фото на пам'ять.

Врешті-решт о 16.00 доїхав лише до Заболотова, який знаходиться, як раз між Коломиєю та Снятином. Тобто можна сказати, що моя швидкість була близько 20 км. за годину. Отже є ще над чим працювати... І тут за неймовірним збігом обставин мені пощастило зустрітися з людиною, яка і надихнула на цю подрож. Узбіччям, як ні в чому небувало, спокійно прямував легендарний Володимир Вакалюк. Стали до розмови. Чоловік виявився надзвичайно простим та відкритим у бесіді. Сміючись каже, що останнім часом ледь не щодень телефонують йому журналісти, тому відуває себе, як знаменитість. Найцікавіше те, що свою подорож він здійснив ще в 2012 році, але слава прийшла героя тільки зараз. Горілки не п'є, інколи дозволяє собі трохи вина в компанії друзів. Діти вже великі, тому може приділити час собі та реалізувати свої мрії. Одна з таких - повторити подорож дворічної давнини, але вже пішки. Загалом ми б могли так стояти і говорити аже до вечора, але на годиннику була вже пів п'ята і мені потрібно було вирушати на футбол. Тому побажавши одне одному здоров'я та Божої ласки ми розпрощалися.

Далі вирішив їхати автобусом, бо по часу наврядче встиг би на початок матчу. Благо в Снятині стадіон знаходиться попри основну дорогу, тому проблеми добратися до нього не має. Глядачів на стадіоні було не дуже багато, але вони палко підтримували команди. Команди, тому що, принаймні в мене склалося таке враження, що група підтримки гостей з Тлумача, якщо не по кількості, то по якості точно, ні в чому не поступалася господарям. Також цікавим виявився момент, коли попри стадіон проїжджала колона велосипедистів з прапорами нашої держави. Двоє з них зупинилися перед воротами, кілька хвилин подивился футбол, а потім покричали "Слава Україні !!!". "Герям Слава" відповів стадіон і хлопці поїхали далі.

Щодо самого матчу, то я люблю такий футбол. Щирий, відвертий, чоловічий. Тут не має місця фальші та позірству. Тут люди не займаються грою на публіку, а борються в першу чергу за свою команду та свою честь. Так звичайно, по рівню підготовки футболістів, тактичним схемам та інфраструктурі клубів любительсикй футбол суттєво відрізняється від професійного, але скажу відверто, якщо порівнювати матч Снятин-Тлумач наприклад з грою за Суперкубок України, то за такими параметрами як видовищність, емоційність та інтрига останній нервово курить в стороні.

Моментами гра ставала справді жорсткою. Не можна сказати, що футболісти грали грубо, скоріше намагалися догравати кожен епізод до кінця, не жаліючи при цьому ні себе, ні суперника. За такої гри на перший план виходить роль арбітра. Вважаю, що в даному матчі арбітраж Анастасії Романюк не можна вважати ідеальним, проте загальної картини він не зіпсував. Зрештою особливих претензій до суддівства команди не мали, тому можна говорити про те, що арбітри справилися зі своєю роботою.

Результат матчу теж можна вважати закономірним. Господарі двічі в середині кожного з таймів виходили вперед, але Тлумачу практично відразу вдавалося відновлювати статус кво. До того, щоб забити третій м'яч, який міг стати вирішальним були близькі обидві команди, але голкіпери Євген Борсук та Василь Раковіца до кінця матчу діяли без помилок. Тому 2-2 і обидва колективи залишаються в трійці.

Проте їм на п'яти вже натупає амбітний новачок ФК "Перегінське" та й інші команди не проти обійти сьогоднішніх суперників у таблиці. Волею календаря свої наступні матчі обидві команди мали проводити з отинійською "Славією". Але остання заявила про зняття з чемпіонату, тому вони скоріш за все не відбудуться. Якщо календар змагань не буде змінено, то наближчий свій поєдинок ФК "Покуття-Євромодуль" проведе 17 серпня у Коломиї, а "Придністров'я" прийматиме тих же коломиян у себе вдома аж в останній день літа.

Після матчу вдалося поспілкуватия з головним тренером господарів Василем Васильовичем Тофаном, який розповів про ситуацію в команді та поділився враженнями від сьогоднішньої гри:

 Дивно, але вже ввечері виявилося надзвичайно складно виїхати зі Снятина. Якби не гравці цього клубу, які теж повералися до дому через Заболотів, то мабуть довелося б чекати на нічний потяг Чернівці-Львів, а наступного дня, повертататися до Заболотова за велосипедом. В Коломию приїхав вже затемна. Втомлений, але щасливий. Зараз думаю над тим, куди здійснити наступну футбольну вело-подорож...

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити