Гандболістці "Галичанки" Наталії Савчин – двадцять!

18 січня 17:15
Переглядів: 384
Наталія Савчин

18 січня виповнюється 20 років Наталії Савчин – одній з найталановитіших та найвродливіших українських гандболісток. Сьогодні Наталка приймає вітання  не тільки від рідних і друзів, а й від гандбольних колективів збірної команди України і львівської  «Галичанки», гравчинею яких вона є. А оскільки без гандболу життя свого не уявляє, тому і в такий урочистий день, тренування не пропускає.  Там і спілкувалися про сьогоднішні подарунки, гандбол, «бальон», хлопців та цікаве Наталчине хобі.

1

Наталю, як святкуватимеш свої двадцять?

- Тренувань ніхто не відміняв, у нас їх два, тож cьогодні святкувати не буду. Тільки трішки з командою. У нас є традиція: іменниниця після тренування в роздягальні пригощає тортиком. І трішки шампанського -  за здоров’я. А вже на вихідних щось придумаю.

Які подарунки отримала сьогодні?

- Від батьків - срібний набір прикрас з гранатом. Я, як і мама, колекціоную різне каміння. А дівчата з команди і тренер Тетяна Штефан подарували те, що найбільше мені зараз було потрібно - гаманець і ігрові шкарпетки, ну і, звичайно, квіти. Всім щиро дякую за привітання.

1

 

Тебе так гарно вітали дівчата з «Галичанки» – помітно, що ви такі дружні, щирі та справжні, і навіть нелогічно питати, які стосунки у тебе з командою. Але цікавить, з ким товаришуєш найбільше?

- В нас дійсно дуже дружній колектив, адже живемо разом вже сім років, і сам гандбол, як командна гра дуже об’єднює. Та найбільше товаришую з Лесею Смолінг, яка зі мною з першого дня, відколи я прийшла у гандбол, а це близько 12-ти років. Ми з одного міста, разом навчалися у Львівському училищі фізичної культури (ЛУФК), а потім у Політесі. В нас дуже багато схожого, та не настільки, щоб набриднути одна одній (сміється).

1

Чим ще, окрім командної єдності, приваблює тебе гандбол?

- Отримую задоволення від гарно забитого гола чи вдало розіграної комбінації. Подобається відчуття ейфорії від перемоги,  особливо, якщо це чемпіонат Європи чи світу. А ще імпонує  неймовірна підтримка та любов львівських фанатів, які не лише приходять на всі наші домашні ігри, а й намагаються супроводжувати нас на виїздах.

Значить з обраним видом спорту ти не прогадала. Та чи одразу це був гандбол? Можливо пробувала себе ще десь?

- Я почала займатись гандболом з восьми років. На секцію привів тато. Тоді я паралельно ходила на танці, співала в хорі та плела бісером. А ще бачила себе у баскетболі, волейболі, плаванні та настільному тенісі (сміється).

І все ж стала гандболісткою…

- Я родом з невеликого міста Городенка Івано-Франківської обл. Там у місцевій ДЮСШ не було великого вибору секцій. Та й мої батьки були гандболістами, тож пішла їх стопами. Мама була воротарем, тато правим півсереднім - обидва мали 2-ий дорослий розряд, їздили на змагання по Україні.

1

А в тобі поєдналися гандбольні гени і ти досягнула ще більшого – майстер спорту і їздиш на змагання по цілому світу…

- Світ я дещо побачила, то правда. Корея, де у 2015 році проходила Всесвітня студентська універсіада, стала 15-тою країною, у якій я побувала. Та, незважаючи на всі чудові країни і міста, які я бачила, Україну і Львів, який вже став рідним, не проміняю ні на що.

А татові й мамі я вдячна не лише за гандбольні гени. Батьки мене підтримують незалежно від результатів матчів.  А ще мені подобається, що вони не критикують гру, бо для цього є тренер, та й ми самі зауважуємо свої помилки. І що найважливіше - були ситуації, коли я хотіла кинути гандбол, і саме тато з мамою відмовили мене від того.

1

Отакої! А чому хотіла покинути гандбол?

- Бувало, що розривалась між гандболом і навчанням, нічого не встигала. Стільки бігала: тренування-пари-тренування - і так щодня. А ще й траплялися непорозуміння з тренером. Або після поразки у важливому матчі опускалися руки. Та я рада, що залишилась у грі. Хоч і тепер майже не маю вільного часу. Тому  інколи все-таки виникає думка залишити гандбол або навчання, щоб жити стало легше. Але я розумію, що легше - не значить краще! Тому коли важко - після болісних поразок чи безсонних ночей над курсовою - терплю. В такі моменти мене підтримують батьки, тренери, дівчатка з команди. Я дякую Богу, за те, що мене оточують такі хороші люди. А ще добре допомагають книги, фільми, розслабляюча музика і шоколад.

Це вже твоє доросле життя, а давай повернімося у дитинство і згадаймо перші кроки у гандболі.

- У дитинство? З задоволенням! Тренуватися розпочала в городенківській ДЮСШ в Алімана Богдана Романовича.  Гандбол одразу сподобався, бо тренер вмів зацікавити рухливими іграми, різними вправами і бальоном.

Вибач, чим?

- (сміється)….бальоном, тобто м’ячем – це сленг. Я продовжу… П’ять років грала за городенківську ДЮСШ. За той час у мене більше сорока медалей, близько п'ятдесяти грамот і десяток кубків «кращого гравця». На одному з таких турнірів нашу команду запримітив Василь Миколайович Козар та запросив мене, Лесю Смолінг і Тамару Смбатян у свою юнацьку команду до Львівського училища фізичної культури. Ось так я у дванадцять років опинилася у чужому ще тоді для мене місті. Та невдовзі воно стало другим рідним завдяки опіці тренера і вихователів у гуртожитку училища, які любили нас як рідних дітей. Те саме і вчителі – з розумінням ставились до наших виїздів на змагання і завжди допомагали надолужити пропущений матеріал. Це мені також було важливим, бо я і вчитися хотіла, а не лише у гандбол грати. Училище закінчила з золотою медаллю.

А після закінчення ЛУФК вже й до «Галичанки» потрапила, яку тоді також очолював Василь Миколайович…

- І не лише до «Галичанки»…. Також граю за гандбольну команду Львівської політехніки, адже  навчаюся там в Інституті хімії та хімічних технологій на 4-му курсі.

1

Що ж ми все про спорт і навчання. А як у тебе в особистому житті?

- Гандбол та навчання відбирають дуже багато часу, тому його не вистачає на серйозні стосунки. От закінчу цього року 4 курс і тоді про це подумаю (сміється).

Чи маєш якесь хобі?

- Один час вподобала дивитися аніме - японські анімаційні мультсеріали, орієтовані на підліткову та дорослу аудиторію - і малювати побачене. Читаю книги. Люблю пограти у настільний теніс. А ще спостерігаю по телевізору за змаганнями з плавання і волейболу, стараюсь не пропускати світові та європейські чемпіонати, завжди тримаю кулаки за українських спортсменів. Ну і, звичайно, спілування з моїми любими друзями.

 

НАТАЛІЯ САВЧИН (20 років)

Народилася 18 січня 1996 року  у м.Городенка Івано-Франківської обл.

Майстер спорту.

Ігрове амплуа: ліва півсередня.

Зріст 182 см, вага 75 кг.

Гандболістка ГК «Галичанка» (№ 2) та національної збірної команди України.

У складі «Галичанки» - чемпіонка України жіночої суперліги, півфіналістка Кубка Виклику-2015, учасниця Кубку ЄГФ сезону 2015/2016.

У складі студентської збірної України – чемпіонка Європи серед студентів, 7-ий лауреат Всесвітньої студентської універсіади. Освіта: студентка . Хобі: читання книг, настільний теніс, аніме.

Життєво кредо: Борітеся – поборете.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити