Георгій ІВАНИЦЬКИЙ: "Під час змагань думками був удома"

06 березня 17:52
Переглядів: 117
Георгій Іваницький

22-річний львів’янин – чемпіон Європи зі стрільби з лука

Головним героєм чоловічої програми чемпіонату Європи зі стрільби з лука у приміщенні став 22-річний львів’янин Георгій Іваницький. У словенському Копері підопічний Тетяни Образцової та Василя Ткачека практично на максимумі пройшов усі змагання і уперше у кар’єрі став переможцем дорослого чемпіонату континенту. “Жора був чудово готовий, я очікувала чогось подібного, - розповіла Тетяна Образцова. - Він дорослішає, мужніє на очах. І завжди відповідально ставиться до роботи. Тому й не дивно, що юний хлопець досягає найвищих результатів у такому віковому виді спорту, як стрільба з лука”.

-Я не знав, що мені вдасться настріляти у словенському Копері, - зізнався Георгій Іваницький. - Протягом усього чемпіонату думками я був удома, де залишилися удвох хворий, після інсульту, батько і 16-річний брат. Наша мама — на заробітках в іншій країні. На щастя, за рік після інсульту тато вже став на ноги, говорить, самостійно їсть. І все одно я страшенно за них хвилювався. Та вони молодці, впоралися: і їсти приготували, і в хатніх справах один одному допомагали.

На зборі у Львові я жив у режимі нон-стоп: в обідню перерву і після тренувань біг додому, до тата. Під кінець збору серце калатало несамовито, очі закривалися... Я наперед знав, що робитиму в автобусі шляхом до Словенії, — спатиму! Так і проспав всю дорогу. Копер був гостинним до нас: краса Адріатики, крутий готель, суперове харчування... Тож мені залишалося лишень добре виконати свою роботу.

- Минулого року на чемпіонаті світу у приміщенні ви виграли кваліфікацію, але у турі прямого вибування відразу же склали зброю. Цього разу четверте місце у кваліфікації також було роботою на максимальних обертах?

- У Копері я також згадував кваліфікацію чемпіонату світу. За рік, який розділив ці два чемпіонати, я їздив на змагання, пристрілювався, прислуховувався до себе. Мій тренер Тетяна Образцова казала, що у мене дещо неправильний підхід до змагань: я полюбляв викладатися на повну уже у кваліфікаційному раунді, а на олімпійку просто не вистачало сил і концентрації. Ось цю помилку я і взявся виправляти. У попередньому раунді відчував, що міг дотиснути себе, стріляти ще влучніше, і записати результат близький до абсолютного показника. Але вчасно зупинився. 

- Найбільш непередбачуваним на цьому чемпіонаті став фінальний поєдинок...

- Я уже кілька років стріляю за збірну, але не завжди вдається приборкати хвилювання. На цьому чемпіонаті контролював себе. Але у вирішальній зустрічі серце просто виривалося з грудей. “Чемпіон, - мені сказали, - лише один. А срібний призер — це лишень перший у списку тих, хто програв”...

З усіх фіналістів ми з італійцем Массіміліано Мандіа стріляли останніми. Наш фінал був запланований о другій, а на тренувальне поле я приїхав вже о десятій. Розім’явся, відчув свою стрільбу, лікар збірної зробив мені масаж. А Мандіа, не зупиняючись, відправляв у мішень одну стрілу за іншою. За наступні дві години, поки прийшов мій тренер і ми почали відбирати стріли, я встиг погуляти і навіть годинку поспати. А суперник все не випускав з рук лука. Можливо, йому це було корисно. Але я дійшов іншого висновку: перед змаганнями не варто виснажувати себе і наперед переживати майбутню дуель... 

Мені вдалося “відпустити” ситуацію, не дивитися на трибуни, не помічати суперника. Поруч зі мною був тренер, який коригував мою стрільбу. У мене були хороші постріли, а були і відверто невдалі. Та мені вдалося найголовніше: за короткий час — відведені на кожен постріл 20 секунд — налаштувати себе на роботу.

- А що не склалося у командному турнірі?

- У команді я був найбільш досвідченим. Після змагань ми з тренерами зійшлися на думці, що мені потрібно було починати боротьбу однією стрілою і завершувати її. Тобто взяти на себе найбільший стрес. Я ж усі стріли стріляв першим: у заключному спарингу відстріляв усі “десятки”... На зборі ми з хлопцями випробували усі можливі варіанти і з 240 очок вибили 236. У нас було усе стабільно, ми повинні були перемагати. Але не склалося. 

- Кому присвятили свою перемогу?

- Передусім татові. Усій моїй сім’ї, яка завжди палко підтримує мене. А ще команді тренерів, які невтомно працюють на наш спільний результат. Тетяна Образцова, Василь Ткачек, Сергій Антонов та головний тренер збірної Віктор Сидорук не менше за мене раділи цій перемозі.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити