Ігор Смолинець: "Аматорський чемпіонат не поступається рівню другої ліги"

17 січня 13:47
Переглядів: 212
рочин

Президент футбольного клубу «Рочин» Ігор Смолинець (на фото зліва) – людина, яка не словом, а ділом розвиває футбол у шахтарському регіоні. Теперішнє існування команди з Соснівки важко уявити без нього – Ігор Михайлович у розвиток футболу в регіоні вкладає не тільки увесь ентузіазм та душу, а й власні кошти. Що цікаво, свого часу Ігор Смолинець успішно з рідним братом Олегом творили історію соснівського футболу – обоє грали в основі команди, з якою і ставали переможцями та призерами різноманітних першостей та турнірів. Теперішній президент «Рочина» є одним з футболістів-рекордсменів у Львівській області, оскільки влучні удари у ворота суперників у місцевій Прем’єр-лізі штампував, маючи за спиною уже відчутно за 40. Успіхи сучасного «Рочина» на всеукраїнській арені також пов’язані з Ігорем та Олегом Смолинцями. Їхній внесок у професійний розвиток команди сміливо можна оцінювати уже як президента та віце-президента клубу відповідно.

Сьогодні брати Смолинці уже не грають на професійному рівні, однак саме вони творять історію уже ветеранської команди «Рочина», з якою не так давно стали володарями Кубка України. Про етапи розвитку соснівського «Рочина» та історію команди Ігор Смолинець розповів в ексклюзивному інтерв’ю.

Ігоре Михайловичу, з якого року Ви допомагаєте футбольному клуб «Рочин» з Соснівки? Розкажіть про історію команди.

З 2006 року. Футбольна команда Соснівки з’явилася на початку шістдесятих років. В чемпіонаті області соснівські футболісти дебютували 1966 року. Міським футболом Соснівки тоді опікувалась шахта №9, а деякий час шахта №8. Зоряний час соснівського футболу припадає на початок двохтисячних років, коли команда два рази поспіль перемагала в чемпіонаті області, а в 1999 році команда з Соснівки стала володарем кубка Львівщини. Найбільше досягнення клубу – перемога у Кубку України серед аматорів у 2015 році. Тоді команда називалася «Гірник».

До слова, команда лише у 2017 році повернулася до своєї попередньої назви «Рочин».

Так. «Рочин» – це назва місцевого краю, тому на початку минулого року було прийнято рішення повернутися до цієї назви. Так команда називалася з 1991 по 1993 роки. Інші назви команди, які були у різний період – «Шахтар», «Шахта №8», «Надія», «Захід» та «Гірник». Знаю з історії, що починаючи з 1966 року, основними суперниками соснівської команди на той час були команди із Перемишлян, Рави-Руської, Жовкви, Нового Роздолу та Львова. В дебютному для себе сезоні соснівчани грали у другій обласній лізі, зумівши вийти з групи у фінальну пульку, у яку, крім Соснівки, вийшли команди Старого Самбора та Нового Роздолу. У підсумку Соснівка посіла третє місце. І така ситуація повторювалася з року в рік і в подальшому: Соснівка виходила в фінальну пульку, але жодного разу не ставала першою, бо перше місце зобов’язувало команду грати команду у класі «Б», а шахта не змогла би профінансувати виступи у чемпіонаті України. Крім того, згідно існуючої тоді комуністичної системи, існував так званий табель про ранги. Так, як Соснівка тривалий час адміністративно підпорядковувалася Червонограду, то і у футболі перевага надавалася червоноградській команді. І лише з демократизацією суспільних процесів Соснівка отримала право підвищитися у класі.

В той час за соснівську команду грало чимало відомих футболістів, серед яких були майстри спорту.

Так. Мова йде про Іванюка, Ролінського, Волкова, Апостолова, Криштофа, Степанюка, Нестерова та інших. У 1969 році ці гравці досягли подвійного успіху – виграли кубок Львівської області і посіли друге місце в чемпіонаті області. У той час в Червонограді також створили сильну команду, яка здобула право виступати у класі «Б». Тоді з Соснівки в Червоноград перейшли Бондаренко, Шкурінський, Апостолов, Кшиштоф, проте соснівська команда не розпалася і продовжувала виступати на обласній арені, посідаючи високі місця.

Ви та Ваш брат Олег були на провідних ролях в команді у середині 90-их.

Не можна говорити тільки за мене з братом. У нас на той час була непогана команда, за яку також грали Сироїд, Запісоцький, Шеремета, Баландюх, Ревега та інші. З цієї командою ми виграли Кубок Львівщини у 1999 році. Матч проти «Колоса» з Городка на стадіоні «Україна» був справді кубковим. Програючи з рахунком 0:2 по ходу гри, ми таки вирвали перемогу в додатковий час з рахунком 3:2. Героєм цієї гри став Владіміров, який забив два голи. Ще один гол в активі мого брата Олега. Цей матч залишив чимало спогадів. З легкістю можу назвати склад нашої команди – Петро Сироїд, Василь Владіміров, Василь Гавалко, Андрій Гандзюк, Вячеслав Гура, Олег Драган, Василь Запісоцький, Михайло Іванкевич, Петро Костюк, Володимир Курівчак, Олег Лехів, Василь Лящук, Володимир Мигаль, Андрій Петричкович, Володимир Підкіпняк, Віталій Пилипів, Володимир Ревега та я з братом. Особливих успіхів ця команда досягла у 2000 та 2001 році, коли двічі поспіль ставала чемпіоном області.

Незважаючи на ці перемоги після цього наступив для команди непростий період, коли у чемпіонаті обласної Прем’єр-ліги довелося чимало матчів програти, щоб молоді гравці зуміли «набити шишки».

Не без цього. Вважаю, цей період повинна пройти кожна команда. Дорослий склад команди був сформований з місцевих виконавців. Участь команди у Прем’єр-лізі була під питанням, але таки було вирішено грати у найсильнішій лізі для того, щоб соснівська молодь набиралася досвіду та майстерності. Щоб в майбутньому на рівних боротися з командами Прем’єр-ліги, нам потрібно було зазнати чимало поразок. Перемоги приходять не зразу. Варто відзначити, що на наші ігри приходило чимало уболівальників. Люди підтримували команду навіть тоді, коли вона не показували високих результатів. «Гірник» в 2009 році посів передостаннє місце, але заклав фундамент для майбутніх перемог.

Мабуть, таких, які були над винниківським «Рухом» та іншими сильними командами.

З тих матчів залишилися лише приємні спогади. Для винниківського «Руху» ми були незручним суперником. Нам вдавалося показувати дуже хороші матчі і здобувати перемоги як і вдома, так і на виїзді. Звісно, не обходилося без матчів, коли клас команди «Рух» та майстерність індивідуально сильних гравців також брала своє. Ці матчі були особливо цікавими для вболівальників. Вони суттєво підняли рівень чемпіонату Львівщини.

Високий рівень команд чемпіонату Львівщини автоматично робив їх фаворитами у будь-яких всеукраїнських аматорських турнірах.

Можливо, і так, але не варто забувати і про наших суперників, яких нам вдавалося пройти у тому ж Кубку України у 2015 році. «Балкани» з селища Зоря, що в Одеській області, були і є дуже потужним колективом. Сказати, що наша перемога у фіналі Кубка України серед аматорів у 2015 році нам далася важко – не сказати нічого. Вдома ми перемогли з рахунком 2:1, а на виїзді зіграли 0:0. У цьому матчі нам довелося тривалий час по-спортивному терпіти, і ми за це були винагороджені. Рівень чемпіонату та Кубка України серед аматорів був і є на високому рівні, тому недарма чимало фахівців в один голос говорять, що ці змагання нічим не поступаються чемпіонату другої ліги України. Там ми і хочемо спробувати свої сили.

Чи довго Вам давалося це рішення?

Якщо відверто, то участь у другій лізі України планували ще минулого сезону, однак через брак кадрів ми були змушені відтермінувати це рішення. Склад команди хоч і був боєздатний для другої ліги, однак було чимало проблемних позицій, які нам вдалося закрити лише згодом. Ми ще на рік залишилися в аматорах і зовсім про це не шкодуємо. Граючи в різних турнірах, хлопці мали достатньої ігрової практики і встигли «наїстися» футболу. Рівень чемпіонату та Кубка України серед аматорів нас здебільшого влаштовує, адже є чимало команд, які нічим не поступаються тим, що зараз грають у другій лізі України.

 У 2017 році ветерани «Рочина» вписали яскраву сторінку в історії клубу, вигравши Кубок України серед ветеранів у категорії 35 років і старші.

Про перемоги можна говорити різні речі, але солодка вона тоді, коли важко здобута. Те саме можу сказати і про Кубок України серед ветеранів. Зібравши непоганий склад, десь підсвідомо ми розуміли, що можемо поборотися за перше місце, а коли приїхали на турнір, то зрозуміли, що «туристів» там немає. Кожна гра нам давалася непросто, а у серії пенальті, мабуть, щастило сильнішому. До організації турніру у нас є певні зауваження, але про них говорити уже не актуально. Рівень турніру, участь у якому взяли чимало діючих футболістів, додав нашій перемозі особливі емоції.

І на останок, чим може похвалитися сьогодні футбольний клуб «Рочин» Соснівка?

Окрім дорослої команди, у нас є підростаюче покоління. Цього року наш клуб розпочав активну співпрацю з місцевими ДЮСШ. Радує, що є люди, які нам допомагають. Кращі діти наразі беруть участь у чемпіонаті України з футзалу серед трьох вікових категорій – 2003-2004, 2005-2006, 2007-2008 років народження. Коли завершиться футзальний сезон, більшість з них гратиме у футбол. Надіємося, що наша співпраця дасть результат. Щодо стадіону, то домашні матчі ми проводимо на місцевому стадіоні у Соснівці, а інколи граємо у Червонограді на місцевому стадіоні «Шахтар». Ним також опікуємось, оскільки деякі домашні матчі у минулому році проводили саме там. Важливо те, що у багатьох питаннях ми знаходимо порозуміння з керівниками міста.

Прес-служба ФК «Рочин»

За матеріалами: fcrochyn.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: