Ігор ЗІНКЕВИЧ: "З наступного сезону відмовимося від легіонерів"

17 липня 11:58
Переглядів: 193
Ігор ЗІНКЕВИЧ

Завдяки чому перемагають хлопці, які тренуються у маленькому нестандартному басейні? Як у часи тотальної спортивної професіоналізації утримувати любительську команду? Про це та інше читачам “ВЗ” розповів головний керманич “динамівців” Ігор Зінкевич.

- Уже два сезони ми відмовилися від плей-оф і змагаємося за коловою системою: це об’єктивніше, дешевше, і гравців додаткових не потрібно шукати (зазвичай весь чемпіонат команди проходили з одними гравцями, а на фінали запрошували інших), - пояснив Ігор Зінкевич. - Цього сезону не всім вдалося пережити фінансові труднощі й дійти до фінішу: достроково боротьбу припинили спочатку команди Дніпропетровська і Київської області, а згодом і Севастополя. Тобто наприкінці сезону в чемпіонаті України брали участь п’ять команд.

Наш головний суперник — маріупольський “Іллічівець” – багато років грав також і в чемпіонаті Росії, але останні два сезони це їм не по кишені. Подібні міжнародні зустрічі — моя давня мрія. Тож минулого року ми організували “Кубок Карпат”, де грають команди Польщі, Словаччини, Молдови та України. Проводимо по одному туру у кожній з цих країн — з командами, які перевершують нас у класі. А це чудовий досвід, тим паче, що у цьому турнірі ми граємо без легіонерів, суто у львівському складі. “Іллічівець” був непереможним завдяки тому, що “варився” у сильнішому чемпіонаті. Ми ж тепер піднімаємося завдяки тому, що зуміли зберегти спортивну піраміду: ДЮСШ — Училище фізичної культури — команда майстрів. В училищі у хлопців немає ранкових занять, і вони можуть тренуватися на воді, яка саме у ці часи є фінансово доступною і вільною.

- Чим львівське “Динамо” відріз­няє­ться від суперників?

- Найстаршому гравцеві, Вадиму Скуратову, уже 47. Він виходить на кілька хвилин і надійно виконує свою роботу. Суперники досі бояться його. Скуратов так і не пішов з водного пола. Навіть коли очолював національну збірну, знаходив час для власних тренувань. Вадим у свої роки може ще дати фори молодим, він завжди у формі. Скуратов самою своєю присутністю може запалити молодих хлопців на перемогу. Молодь сьогодні якась інертна, її непросто розрухати... А з іншого боку, що я можу запропонувати 18-20-річним юнакам? У нас любительський клуб, у команді майже ніхто не отримує зарплати. 400-500 грн. стипендії облдержадміністрації вистачає їм на проїзд. Так, хлопцям цікаво грати, подорожувати країною, спілкуватися. Але чи довго вони протримаються суто на цьому зацікавленні? Зазвичай, відігравши кілька років, хлопці ідуть заробляти гроші. Я докладаю усіх сил, щоб втримати їх, та поки що це не дуже виходить. Залишаються самі фанати. “Ігор Ілліч, ми ще поборемося!” - своїм запалом вони надихають і мене. Інші ж стають юристами, медиками чи програмістами. Виживаємо завдяки спонсорам, Олександру Свищову та Григорію Козловському. Вони займаються бізнесом, а свою любов до водного пола висловлюють шляхом фінансової підтримки перспективної команди рідного міста.

- Початок чемпіонату був для вашої команди не надто вдалим. Від маріупольського “Іллічівця” “Динамо” відставало на п’ять очок...

- Зимовий період нам завжди дається важко, після маленького басейну ми повільно набираємо обертів. У Львові тренуються практично тільки юнаки. Два львівські гравці удосконалюють майстерність у Харкові, і приєднуються до команди лише під час ігор. Так само, як і легіонери, наші Мартіни — Пус та Мравік, які грають, відповідно, за збірні Словенії та Словаччини, а також наш ветеран Дмит­ро Лавришинець, який живе у Франції, але допомагає перемагати і нам. (Легіонери також грають не за зарплату. Спонсори лишень оплачують їм дорогу).

У заключних турах львівське “Динамо” нагадувало потужну машину. Останній тур проходив у Львові. Ми уже стали чемпіонами, незалежно від того, як закінчилася б завершальна гра з “Іллічівцем”. Та я страшенно хвилювався. “Нам потрібна лише перемога, - переконував я хлопців. - Дивіться, скільки людей прийшло на трибуни! Домашня поразка — це буде ніщо інше, як ганьба!”. І хлопці просто змели суперника зі свого шляху — 12:4! Тобто ми показали своїм уболівальникам, що у Львові водного поло ще ніхто не відміняв.

А ще десять років тому ми грали лише на одному бажанні. Тренувалися без води: грали у футбол чи баскетбол, а потім приїздили на змагання і боролися за медалі чемпіонату з водного поло. Наш динамівський басейн був на ремонті, про басейн СКА тоді уже встигли усі забути, у “Політехніка” були свої проблеми. У місті не функціонував жоден басейн! Я уже серйозно думав про те, що слід завершувати цю ватерпольну епопею, та друзі переконували потерпіти. Усі вони вірили, що ми пройдемо цю мертву точку, і у Львові почнуть відкриватися басейни. Так і сталося. Хоча моя мрія — тренувати у рідному “динамівському” басейні на Стуса — так і не здійснилася. Уже 20 років я працюю головним тренером, і щоразу перед початком сезону мені обіцяють: ось скоро прийде черга і цього басейну...

- А коли львівські ватерполісти зможуть боротися за перемогу без легіонерів?

- З нового сезону легіонерів уже не запрошуватимемо. Хочемо зліпити суто львівську команду. Хоча, можливо, на початках це відіб’ється на результатах. Попри все, молодь у нас талановита — львів’яни є чемпіонами країни майже у всіх вікових групах. Тож якщо не підключатимемо молодь, ми просто втратимо її. Щоб зліпити професійну команду, потрібно тренуватися 12 разів на тиждень. Ми ж працюємо удвічі менше. Щоб збільшити навантаження, необхідно організувати гравцям хороше харчування і можливість швидко доїхати з басейну додому на відпочинок і знову на тренування. Деколи ми змушені проводити друге тренування. Однак хлопці довго так не витримують.

- Практично у кожному ігровому виді спорту існує аксіома: воротар — це 50% успіху...

- У нас є хороший хлопчик Олег Раврик, на якого ми покладали великі надії. Та все ж довелося у харківського “Політеху” взяти в оренду Дениса Волончука (торік ворота у нас захищав білорус Михайло Єзерський): щоб боротися за чемпіонство, у рамці воріт повинен стояти профі. Воротар у нас є проблемою №1 уже багато років... Голкіпери повин­ні тренуватися окремо, за спеціальною програмою. Коли у 1987 році я завершив кар’єру і почав у “Динамо” відповідати за воротарів, у нас булли своя невеличка воротарська команда, і так — ми тренувалися окремо. Але тоді команда переживала свій зірковий час: у нас були лікар і масажист, тренер-селекціонер і начальник команди, і ще багато персоналу. А тепер у басейні 10х25 м тренуються 20 осіб, вода там просто кипить. Для воротарів там немає місця. Немає умов навіть, щоб поставити голкіперу техніку... Зате у нас традиційно сильними залишаються середня лінія і захист. А талановитий нападник Мартін Мравік не лише обстрілює ворота суперників, а й вчить молодих усіх своїх премудростей.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити