Іван Сондей: "Відмовив "Шахтарю" заради "Динамо"

30 грудня 18:48
Переглядів: 516
Сондей

Талановитий півзахисник охтирського "Нафтовика", уродженець села Голинь Калуського району Іван Сондей, встиг побувати у стані грандів українського футболу – "Динамо" і "Дніпра". Гравець розказав про свій шлях до професійного футболу, про виступи за охтирський "Нафтовик" і поділився надією, що незабаром на Прикарпатті з’явиться клуб рівня чемпіонату України.

- Іване, хочу насамперед привітати тебе з досить вдалим дебютом у дорослому футболі. Як ти сам можеш його оцінити?

- Вважаю, що дебют дійсно вийшов непоганим, адже перехід з дитячого до дорослого футболу не завжди є легким і безболісним. А я з дублюючого складу дніпропетровського "Дніпра" потрапив до клубу, перед яким ставляться певні турнірні завдання, і, здається, впорався як у фізичному, так і в психологічному плані.

- Який з матчів першого кола тобі запам’ятався найбільше?

- Запам’яталась гра з "Олександрією", в якій ми перемагали 1:0, але, на жаль, поступилися 2:1, а я не зміг реалізувати вихід сам на сам. Але це був сильний суперник, який ще недавно виступав у Прем’єр-лізі. Звісно, запам’яталися також ті матчі, в яких мені вдалося відзначитись: з "Сумами", алчевською "Сталлю", комсомольським "Гірник-Спортом", а також із харківським "Геліосом".

Гол Івана Сондея "Сумам" був визнаний найкращим у турі


- Які завдання ставить керівництво перед "Нафтовиком" на цей сезон?

- Нам потрібно втриматися у першій п’ятірці. Шкода, що кінцівка першого кола видалась для нас не надто вдалою, але попереду ще друга частина чемпіонату – будемо надолужувати.

- Умовами у клубі задоволений?

- Як для Першої ліги, у нас, напевне, одні з найкращих умов як для тренувань, так і для відновлення. Якщо, звісно, не брати до уваги "Олександрію" – клуб, який постійно претендує на вихід до Прем’єр-ліги, їм ми все-таки трохи поступаємося у плані інфраструктури. Ми базуємося у самій Охтирці, місто невелике і досить комфортне для проживання, чисте і спокійне порівняно з Києвом і Дніпропетровськом, тож після ігор і тренувань вдається досить швидко відновитися, бо ніщо не відволікає.

- І про наболіле для футбольної Івано-Франківщини. Яке ти ставишся до того, що на Прикарпатті наразі немає жодного професійного клубу, і невідомо, коли буде?

- Особисто для мене це дійсно дуже болюча тема, адже я вихованець прикарпатського футболу, встиг пограти за ДЮСШ "Прикарпаття". Тоді у нас була досить хороша команда у Першій лізі, і всім хотілося потрапити до її складу. Боляче було спостерігати за тим, як поступово припинялося фінансування, не було спонсорів, і команда на очах почала розпадатися. Погано, що у такій спортивній області немає жодного професійного футбольного клубу. Я б залюбки виступав у рідному місті за рідний клуб, але на даний момент такої команди просто немає.

- Що тобі найбільше запам’яталося під час навчання і виступів за ДЮСШ "Прикарпаття"? Хто вклав найбільший внесок у твій розвиток як футболіста?

- Першим моїм тренером в Івано-Франківську був Петро Романович Русак. Під його керівництвом я працював лише рік, але про нього залишились найкращі спогади, це дуже хороша людина і справжній спеціаліст.

- Кому ще з випускників ДЮСШ "Прикарпаття" твого року вдалось заграти на серйозному рівні?

- За моршинську "Скалу" у Другій лізі виступає Василь Цюцюра, ми з ним жили в одній кімнаті, за луцьку "Волинь" U-19 виступав Ярослав Сем’янчук. А так, в основному, більшість з нашого випуску виступають у чемпіонаті області.

- Слідкуєш за нашим обласним чемпіонатом?

- Звісно, в інтернеті слідкую. Зокрема, за виступами ФК "Калуш", адже я півроку виступав за цей клуб після закінчення академії київського "Динамо". Тому завжди стараюся заглянути хоча б у турнірну таблицю першості області.

- До речі, розкажи, як ти потрапив до академії "Динамо" Київ?

- У Криму, в місті Саки, щороку проходив фінальний турнір чемпіонату України серед 14-річних юнаків. Мого тренера Петра Романовича Русака попросили, щоб я там виступив за "BRW-ВІК" з Володимир-Волинського. Я відразу ж погодився. А після закінчення турніру, де я отримав приз кращому півзахиснику, поступило аж три пропозиції: від донецьких "Металурга" та "Шахтаря", а також від "Динамо" Київ. Вже у Саках зі мною домовлялися про перегляд працівники селекційних служб донецьких команд, і я попередньо домовився з "Шахтарем". А через три дні, коли я вже повернувся додому, зателефонував Петро Романович і повідомив, що буквально за годину він з представником київського "Динамо" приїде до мене додому. Для мене це було надзвичайно приємною несподіванкою, адже за цей клуб я вболівав з дитинства. Тому відразу відмовив "Шахтареві" і прийняв пропозицію "Динамо". Так я потрапив у 14 років до Києва, що також було для мене спочатку легким шоком, але тодішній мій наставник Сергій Журавльов допомагав у всьому і, можна сказати, заміняв батька як мені, так і іншим молодим хлопцям.

- А коли ти зрозумів, що пов’яжеш своє життя з футболом, станеш професійним футболістом?

- Футболом я захоплююся з раннього дитинства, його дуже любить мій тато, вся сім’я і рідні. Ходив з батьком на матчі голинського "Сокола", дивився футбол по телевізору. Із самого початку з’явилося бажання грати самому. Мої батьки займалися легкою атлетикою, мене також бачили легкоатлетом. Спочатку я ходив на тренування з легкої атлетики, але вже через місяць зрозумів, що це не моє. Після легкоатлетичних змагань я постійно біг грати у футбол. Тому поговорив з батьками, і ми вирішили, що надалі я буду займатись футболом. Вже коли я потрапив  до ДЮСШ "Прикарпаття", зрозумів, що у мене виходить, побачив перспективи і вирішив, що буду робити все для того, щоб досягнути своєї мети – бути успішним професійним футболістом.

- Чим займатимешся під час зимової перерви?

- Зараз я в рідному селі у батьків. Намагаюся не втрачати форму, виступаю за голинський "Сокіл" у першості Калуша з футзалу. Тому в мене досить активна відпустка.

- Напередодні свят, можливо, хотів би побажати щось вболівальникам і нашим читачам?

- Я хочу привітати всіх і побажати, насамперед, мирного неба над головою, закінчення військових дій на Сході України, щоб усі матері дочекались синів живими і здоровими, а дружини і діти – чоловіків і батьків. І, звісно, хочу побажати, щоб футбольні вболівальники Івано-Франківщини нарешті мали змогу вболівати за свій клуб у чемпіонаті України, щоб з’явилася професійна команда, яка буде успішно виступати і радувати наших любителів футболу.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити