Калуському футболу – 100

Ще чверть століття тому доказували, що футбол в Калуші сформувався після Другої світової війни. Проте ця думка є хибною, адже письмові джерела стверджують зовсім протилежне.

1914 рік – рік бурхливих подій. В країнах Європи пройшли революції, стрімко відбувалась індустріалізація. Економічний підйом почався і в Галичині, яка входила тоді до складу Австро-Угорської імперії. Не обділив він своєю увагою і провінційний Калуш, де виявили великі запаси калійної руди, і після розпаду Польщі австрійська влада відкрила тут велике промислове підприємство «Саліну». Першому матчу передувала визначна подія: в Калуші було створено Товариство експлуатації солі поташової (ТЕСП). Щоб відзначити створення підприємства, його керівництво вирішило влаштувати грандіозне свято для інженерів і робітників, які працювали тут. Готувалися ретельно, адже мало прибути високе начальство з Відня, Львова і Станіславова. Вирішили потішити публіку видовищною грою, в яку вже грали в Англії, Шотландії, Німеччині, Франції, Австрії игровые автоматы в интернете.

В 1995 році після перемоги калуського «Хіміка» в аматорській першості України я зустрівся із капітаном калуської «Зорі», яка виступала в 1935-39 роках у чемпіонаті Станіславського округу футбольного Антоном Миляновичем Луцівим. І він повідав мені історію першої гри в копаний м’яч (так в 30-ті роки ХХ століття українці Галичини називали футбол) в Калуші. З його спогадів перший футбольний матч в Калуші відбувся напередодні Першої світової війни – 14 травня 1914 року. На цьому матчі був присутній батько Антона Луціва – Мілян. Він і розповів сину про цю гру. На Spazerplatz (площі для прогулянок), що знаходилася на березі річки Сівки поблизу «Саліни» (ТЕСПу) та проходила трохи далі від теперішнього палацу культури «Мінерал», і відбулася це видовище. На майданчик вийшли команди калуських колоністів (вихідців з Німеччини), що жили як тоді казали на Кольонії (Новий Калуш) і інженерів та робітників австрійців, які працювали на ТЕСПі. За ворота слугували по два стовпи, що були закопані по обидва боки Spazerplatz і які називалися штанглями. Грачі намагалися один перед одного заштовхати шкіряну кулю між штанглями. На тому матчі (метчі) було забито один гол (голь). Пізніше Міляну Луціву вдалося познайомитися з автором забитого м’яча, австрійцем, який працював тоді на ТЕСПі – Йоганном Кватембергом. Вони подружилися. В обох народилися сини. В Йоганна – Карл, а в Міляна – Антон. До речі Кватемберг одружився на українці Теклі Зборовській. Потім Карл став знаменитим воротарем української калуської «Зорі», а Антон Луців – її капітаном. В роки другої світової війни Кватемберги виїхали до Австрії. Йоганн помер у 1962 році у віці 82 роки, а Карл – в 1982 році, коли йому було 65 років. Обидва поховані в селі поблизу міста Лінца (Австрія).

Про проведення цього матчу в 1914 році підтверджували також гравці «Гашомеру» і калуського «Гакоаху» Яків Зейдельман та Олександр Кульберг, а ще перший професійний калуський арбітр Іван Максим’як. Про цей матч калуських колоністів і інженерів-австріяків також писав в одному із своїх рекламних проспектів про Калуш нині покійний відомий калуський журналіст Михайло Коломієць.

На жаль, цей поєдинок виявився єдиним, бо 1 серпня 1914 року розпочалась Перша світова війна і було не до футболу. В роки війни майдан на березі річки Сівки втрачає значення площі для ігор. Після приходу в Галичину польської влади спортивне життя в Калуші переміщується на Загробиська (раніше на тому місці було Лесенькове село). За Польщі ця вулиця носила назву Святої Анни. В середині 20-х років польська влада будує там два (!) боїська (стадіони) – основний і тренувальний. Вони були обгороджені залізним парканом і об лаштовані жужелевими доріжками. На благо жужелю на «Саліні» було багато. Стадіони і снували до 1949 року, а вже в 1947 році розпочинається будівництво теперішнього стадіону «Хімік», що знаходився на тодішній вулиці Леніна, згодом – Шахтарська, а тепер – Чорновола. Однією з перших калуських команд була команда калуських колоністів «ТУР» (Товариство університетів робітничих). Відомо, що за неї виступали і українці. І перший з них – Дмитро Кушлик, що жив на Фегонівці.

В кінці 20-х – на початку 30-х років в Калуші формуються футбольні колективи ТЕСП, «Гакоах», «Гашомер», «Сокіл-1», «Сокіл-2», «Пролом». Перша українська команда «Чайка Дністрова» була створена 10 травня 1930 року. За неї виступав Лев Підлісецький, який перейшов згодом у легендарну львівську «Україну» і грав поруч з Олександром Скоценем. Перші футбольні команди з’являються і в селах Калущини. Заснували їх в Бабині Зарічному, Хотіні, Голині, а в Підгірки цю гру приніс син Івана Франка – Петро.

В жовтні 1947 року створюється команда «Хімік», яка вписала нову яскраву зірку в історію калуського футболу. Тоді ж прийшов і перший успіх радянських часів. Команда Калуша, сформована на базі Калійного комбінату, а також підприємств – «Газовика» і «Пивовара» зуміла в Станіславові обіграти непереможну на той час коломийську «Блискавку», сформовану з колишніх футболістів Москви і Ленінграда, які працювали на коломийському поштамті. Потім «Хімік» ще 12 (!) разів ставав чемпіоном області і, вдумайтеся, – 21 (!) раз володів кубком Івано-Франківщини. В 1995 році клуб, перейменований у ФК «Калуш», тріумфував в аматорській першості України, а в 2002 році вже як «Лукор» став переможцем другої професійної ліги України і зберіг для Івано-Франківщини місце в першій лізі.

Та все одно перший матч, зіграний в 1914 році, залишається найвизначнішою подією в житті футбольного Калуша, який переживає зараз нелегкі часи. Вірю, що найпристрасніші калуські уболівальники і вся футбольна громадськість краю ще захоплюватиметься футбольними подвигами калушан. Вірю, що футбол у Калуші відродиться, як відродилися у свій час львівські «Карпати».

Ростислав Михайловський, член Національної спілки журналістів України