Капітан ВК "Динамо" Віктор Момот: "Якщо б ми програли у фіналі, я б утік з басейну"

31 липня 08:10
Переглядів: 228
Віктор Момот

Які зміни чекають на ватерполістів львівського «Динамо» найближчим часом? Як впливає участь легіонерів на дії решти гравців команди упродовж матчу? Чому харківський «Слобожанець» стає міцним горішком для львівських ватерполістів?... На ці та решту наших запитань відповів Віктор Момот, капітан «Динамо», що в сезоні-2014/2015, який нещодавно завершився «Фіналом Чотирьох» Кубка України у місті Лева, другий рік поспіль оформило «золотий дубль».

– Вікторе, на вашу думку, останній сезон для ватерполістів «Динамо» був типовим чи все ж таки особливим?

– (Після роздумів – Авт.) Напевне, все ж таки винятковим, бо цього року, на відміну від попередніх, ми вперше грали без легіонерів. Ми самі, виключно українськими гравцями виграли національний чемпіонат, ніхто з іноземців нам не допомагав. Зізнаюся, що деякі тури чемпіонату були досить важкими, але всі ми – і ветерани, і наші молоді пацани, вся команда не давала збою. Я задоволений кожним гравцем, особливо тим, як ми зіграли в передостанньому турі чемпіонату України в Харкові. У нас було травмовано багато основних гравців і перед грою у нас були серйозні проблеми. Але і за таких умов, без кількох лідерів дали відсіч «Слобожанцю» і виграли 8:6. Вагомості тій перемозі додає той факт, що грали ми на майданчику харків’ян.

– У вас з’явився серйозний конкурент – харківський «Слобожанець». Це «Динамо» стало грати слабше, чи Харків підтягнувся?

– Однозначно Харків додає обертів. У них сильні, гарні молоді гравці – той же Апостол, Наволоков, Єрмаков. У них також є потужні ветерани – Скрипник та інші. У Харкові сильна дитяча школа – є два училища, а в нас одне. Зрештою, у них чотири повноцінні ватерпольні школи в місті, а у нас три: «Євроспорт», ДЮСШ і СКА.

– Наскільки серйозними будуть кадрові зміни в «Динамо» у наступному ігровому сезоні? Які у вас плани особисто? Все ж вам уже далеко за тридцять…

– Вирішуватиму це питання не я, а тренери та керівництво клубу. Але думаю, особливих змін не відбудеться. Додасться пару молодих гравців – Дзядик та Дубелір, які на початку цього літа їздили в Баку на Всеєвропейські ігри. Ігор Ілліч (Зінкевич, головний тренер команди – Авт.) бачить Дубеліра основним центральним захисником. Думаю, з часом приєднається до нас і Дишковський. Однак основний склад збережеться, але можливо вже без мене. Зізнаюся, що хотів би далі грати, але я почав працювати дитячим тренером і якщо буде купа роботи, то напевне прийдеться йти з команди. Вже зараз приходить багато батьків, хочуть з вересня віддати дітей на водне поло. Але остаточне рішення, чи буду я грати за «Динамо» й далі, залежить від того, що скаже тренер.

– Коли все ж залишите активні виступи, то кого бачите замість себе капітаном команди?

– Олексія Шведова або Дениса Волончука. Схиляюсь до Шведова, бо він зі Львова, місцевий. На підході в команду у нас багато молодих пацанів. Перехід від юнацького рівня до команди вищої ліги нелегкий. Тактика відрізняється, чоловіки тут міцніші – можуть і коліном, і кулаком лупнути. Та наші молоді хлопці також міцні, з хорошою перспективою. Головне, щоб команда їм допомогла. І от тут роль капітана дуже важлива.

– Як капітан, оцініть стосунки в команді, яким є психологічний мікроклімат?

– У нас ніхто не відокремлюється, всі дружні. Дідівщина відсутня. Інколи можемо на полі на емоціях виясняти стосунки – це ж гра, але потім в душі один перед одним вибачаємось.

– Чемпіонат ви виграли без легіонерів, а Кубок України – з легіонерами. Чи готові ризикнути і в боротьбі за наступний Кубок грати без них?

– Думаю, що так. Треба вирощувати своїх спортсменів, своїх лідерів. У нас є гарні хлопці, маємо хороший потенціал. Є майбутні ватерполісти й серед зовсім юних гравців – 1999, 2000, 2001 роки народження. По кожному віку є у нас ті, хто зможе з часом підсилити команду.

– А якщо харків’яни матимуть у своєму складі легіонерів?

– Ми і тоді зможемо грати без гравців зі сторони. Знаєте, легіонери десь психологічно розслабляють. За їх наявності, наші гравці думають, що вони будуть менше грати, бо все навантаження лягає тепер на легіонерів. Якщо б їх не було, то команда більше б зібралася силами та віддавалася боротьбі за перемогу. Це все зачіпає за живе, тому дуже хочеться довести, що ми можемо вигравати і без легіонерів.

– Чи могли б здобути цього року Кубок без легіонерів, вони все ж таки забили у фіналі чотири голи з семи?

– Вони забивали голи, бо вони мусили це робити. Легіонери стояли на основних забійних точках, на них припадало завершення атаки, то вони й пробивали по воротах. Харків будував гру також через легіонерів, особливо через центрального нападника, але ж у них є і свої гарні гравці. Якщо б не було легіонерів, ми можливо б і не виграли, але грали б на високому рівні. А якщо на нашій стороні був би «фарт», то можливо б і виграли. У нас клас нижчий, ніж у легіонерів, вони грають у провідних чемпіонатах Європи. Але колись ми, «Динамо», приїхали на змагання своїм молодим складом, а за Київ приїхали грати легіонери. За них тоді ще грали й деякі сильні українські гравці (Скуратов, Потульницький, Бєлофастов стояв на воротах), та ми їх обіграли. Це яскравий приклад того, що коли команда заводиться, то навіть коли проти неї гравці світового рівня, вона може перемагати.

– У країні поглиблюється економічна та соціально-політична криза. Чи відображається це на фінансовому та моральному становищі команди?

– Криза на дух команди не впливає, але впливає на кожного гравця особисто. У половини з нас є сім’ї і діти. Більшість десь ще працює. Але ті, хто зараз грає, це фанати до глибини душі. В нас ідеальний склад команди. Олександр Юрійович Свіщов (президент клубу – Авт.) нам дуже допомагає фінансово. Він придбав нам автобус. Тепер їздити на змагання стало економніше. Раніше бувало їздили на поїздах, жили в гуртожитках, на харчування виділялося недостатньо, а екіпіровку нам взагалі не видавали. Олександр Юрійович з нами вже чотири роки і дай Бог йому здоров’я. Завдяки йому вперше прийшло на фінал Кубка стільки людей. Він оплатив цю гучну рекламу з ватерполістами в плавках у центрі міста. Деякі люди мені казали, що раніше ходили розважатись в кінотеатри, в клуби, але побувавши на водному поло, збираються ще приходити. Усі чекають на «Кубок Карпат», який пройде у Львові у вересні.

– Велика глядацька аудиторія надихала на гру?

– Вона в першу чергу давила, а вже потім надихала. Давила через відповідальність. Якщо б ми програли, мені було б дуже соромно. Я би втік в душ і нікому би не показувався. Я б утік з басейну. Харкову було легше, вони грали не вдома. А ми в рідному місті, до того ж прийшло багато людей, тому хотілось показати достойну гру.

– Яка гра запам’яталась вам найбільше за останній рік?

– Це передостанній тур чемпіонату України, ключова гра. На той час ми відірвались від «Слобожанця» вже на 9 очок і фактично були чемпіонами. Але на тій грі нашого другого нападника Бегеня через сімейні обставини не було, а основний нападник Грішин зірвав плече. Не було і Алєксєєва та Цвіркуна. Тобто відсутні чотири основних гравці, а двоє молодих, Дзядик та Дубелір, поїхали вперше. Та ми настільки зібралися силами, що виграли 8:6. Не було центрального нападника і в центр заходив або Мамєтьєв, або я. Волончук гарно відстояв на воротах, прийшлось і ветеранам трохи напружитись. Ми програвали 0:1, потім вигравали 2:1, 3:1, далі нічия 3:3. Ігор Ілліч говорив тоді в інтерв’ю, що думав, що хлопці зламаються, а ми повели 5:3, 6:5, 7:5, 8:5 і 8:6. Це була найяскравіша гра, тому що мені сподобалось і як я сам відіграв, і як гол забив. Юра Мамєтьєв добре зіграв, ми фактично залишились без центрального нападника, а Бодя Дзядик тоді забив свій перший гол Харкову. А друга гра яка запам’яталась – це фінал Кубку. Були непогані ігри й у фіналі «Кубку Карпат». Словаки думали що нас шапками закидають, навіть билися з нами, коли побачили, що ми на рівні з ними. А полякам ми програли лише один м’яч.

– Яка ланка в команді сильна, а яка потребує зміцнення?

– Треба тягнутись догори, тренувати власних гравців, а підсилюватись зі сторони. В нас є гравці які можуть гарно грати. Тільки воротар Волончук не зі Львова. Воротар Раврик, поки ще не стабільний, йому потрібно набиратись досвіду від Волончука. Воротарі довгожителі, чим старше воротар, тим якісніше стоїть на воротах.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити