КАПОЕЙРА – боротьба, танець, ШАЛЕНИЙ ДРАЙВ!

04 серпня 08:08
Переглядів: 515
Олена Наконечна

25-річна Олена Наконечна – дівчина талановита і неординарна: в минулому гімнастка, тепер - капоейристка, психолог за професією, учасниця проекту «Танцюють всі». Вона познайомить нас з дивовижною боротьбою-танцем - капоейрою, яка прийшла із Бразилії.

Олена Наконечна

- Капоейра, – розпочинає розповідь Олена, - це поєднання бойового мистецтва, приголомшливої акробатики, танцю гри, запальної музики і пісень. Це набагато більше, ніж спорт, адже вивчаємо не лише боротьбу, а й португальську мову та багату бразильську культуру. Власне, своїм різноманіттям і сподобалась капоейра. Це не лише фізичні навантаження, тут співаємо, між іншим португальською, вчимося грати на спеціальних музичних інструментах із цікавим звучанням, а ще граємо в ігри.

В ігри?

- Так – в ігри. Як вже казала – у нас не просто боротьба, демонстрація техніки і сили, це ціла гра. Учасники встають у коло (португальською Roda), двоє капоейристів виходять у центр кола і під звучання музики, яку грають на традиційних інструментах, розпочинається ГРА. Це дійсно своєрідна акторська гра – можемо імітувати рухи різних тварин, хизуємось виконанням акробатичних елементів, демонструємо розтяжки, гнучкість і грацію тіла, навіть хитруємо… Основою капоейри є джинга (порт. Ginga). Джинга - це безперервний рух, обидва гравці постійно пересуваються, ухиляються від ударів один одного та самі наносять удари. Переміщення, удари, стрибки чергуються зі спробами дістати суперника чи примусити його впасти. Інші учасники співають пісні. Ця несамовита енергія передається тим, хто змагається всередині кола. Побачивши усе це дійство на першому тренуванні, подумала: «Навіщо це? І що я взагалі тут роблю?» (сміється). А вже згодом багато чого дізналася про капоейру в інтернеті, зрозуміла суть і полюбила всім серцем.

- Олено, а як відкрила для себе такий доволі екзотичний вид спорту?

- Після закінчення школи у рідному Луцьку вступила до Львівського університету ім. І. Франка. За студентськими клопотами на художню гімнастику, якою займалася з раннього дитинства, просто не лишалося часу. Та коли приїздила зі Львова додому, при першій-ліпшій нагоді, приходила до спортивної зали і разом із подругами згадувала «молодість» на гімнастичному килимі. Якось наші заняття побачив тренер з капоейри і попросив допомогти йому підібрати вправи на розтяжку, яка в капоейрі, як і гнучкість, дуже важливі для виконання різноманітних ударів. І принагідно запросив нас попробувати себе в капоейрі.

 

Про берімбау, пандейри та атабаке 

Тренування та рода відбуваються під живу музику, яку грають на спеціальних інструментах капоейристи вищих рангів – майстри. У грі використовуються берімбау,  дві пандейри та два атабаке. Пандейра – це бубен, атабаке – дерев’яний барабан на підставці, висотою до поясу людини, але головна роль належить берімбау – інструменту, який нагадує стрілецький лук. Внизу берімбау кріпиться висушений невеличкий гарбуз. Гарбуз  посилює звучання берімбау. Цей інструмент складається з кабаси (гарбуз), верги (палиця, на яку натягають струну), араме (струна), добрау (камінь чи монета, який притискають до струни для зміни звука) та кашиши (дерев’яна корзинка, яка видає шорсткі звуки). Це основні інструменти, насправді, їх значно більше.

Batizado

 

Про БАТІЗАДУ та за що капоейристи отримують АПЕЛІДО 

- Церемонія батізаду  (Batizado) в  Україні відбувається  раз у два роки. Саме на таких церемоніях відбувається отримання вищих поясів, а також посвята новачків в капоейристи. На батізаду приїздять майстри з різних країн, в тому числі і з Батьківщини капоейро – Бразилії. Нещодавно така батізада відбулась у Києві, де Олена  захистила  оранжевий пояс.

Самі пояси називаються «корди». У  новачків корди білі,  у решти капоейристів  певний колір поясу відповідає рівню майстерності.

- «У школі, в  якій я займаюся (senzala), - розповідає Олена, - дев’ять поясів: жовтий, оранжевий, сірий, синій, зелений, фіолетовий, коричневий і червоний. Якщо побачите червоний, знайте -  у нашій школі це - майстер!»

Окрім поясів кожен капоейрист з часом отримує апелідо – прізвисько. І справа ця нелегка і серйозна, адже апелідо має право надати лише досвідчений майстер, коли вважатиме капоейриста гідним цього. Майстер пильно спостерігає за капоейристом, а потім підбирає таке апелідо, яке найбільш влучно характеризує  людину.  Олену назвали Dancarina – Танцівниця.

Dancarina


Dancarina на проекті «Танцюють всі» 

Олено, як ти потрапила на «Танцюють всі»?

- Я ж - рішуча людина (сміється). Люблю пробувати все нове, тому у 2011 році взяла участь у 4-му сезоні «Танцюють всі». Це стало своєрідним міні-екстрімом для мене. Уявіть: в університеті сесія, на носі – випускний державний іспит, а мені телефонують з Києва: «ви пройшли попередній відбір, приїздіть на зйомки львівського кастингу». Адже у містах, де проходять кастинги, попередній відбір здійснюється не Владом Ямою та «компанією», а іншими людьми. Обрані їдуть до Києва, де знімають прямі ефіри вже за участю зіркових суддів, у яких остаточно визначають кращих танцівників того чи іншого міста.

Ось мені і довелося обирати: сесія чи шоу. Авантюризм переміг, і я поїхала до Києва.

А як склалося у Києві? Чи не шкодувала про зроблений вибір не на користь сесії?

- Не пошкодувала ні на мить! В університеті вдалося домовитися про перенесення іспитів. А спогади і враження від участі в шоу – це на все життя. Виступила непогано, пройшла на вечірню хореографію, яку проводив Влад Яма. Ми танцювали самбу, а це такий танець, де треба багато крутитися на ногах. Я ж, на жаль, не прихопила зі собою ніякого відповідного взуття, тому протягом  години, поки ми вивчали самбу, танцювала босоніж. Повністю постирала шкіру на ногах. На показовому виступі, судді відзначили, що я гарно працювала з партнером, емоційно виклалася на всі сто, та все ж на квиток до Ялти цього замало. Можливо, якби я мала тоді зі собою взуття і не травмувала ноги, моя доля на проекті склалася б трішки інакше.

До слова, на початку цього року мені зателефонували і запросили  взяти участь у зйомках «Україна має талант». Та я вже близько трьох років працюю у Львівському училищі фізичної культури спортивним психологом, тож відмовилась. Адреналіну і драйву у моєму житті і так вистачає – люблю постійно випробовувати себе. Я вже і на квадроциклах каталась, і з висоти 15 поверху стрибала (роуп-джампінг – стрибки з мотузкою). А цього літа близько двох  тижнів жила у палатці на березі моря просто неба – а це, скажу вам, для нас – дітей цивілізації, також своєрідний іспит на виживання. З кожним таким випробуванням стаю кращою!

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити