"Карпати". "Розмова з минулим": Анатолій Сучков

03 березня 08:21
Переглядів: 347
Анатолій Сучков

В історії львівських «Карпат» було лише два футболісти з прізвищем Сучков: у 1964 році до Львова закінчувати кар’єру приїхав Анатолій, а через 40 років у зелено-білих барвах виступав інший Сучков – Аляксєй. Про життя Анатолія Сучкова відомостей не так уже й багато. Хлопець народився у середині 30-их років минулого століття. В зовсім юному віці майбутньому футболісту довелося пережити війну. Пізніше він покинув рідну Москву й поїхав підкорювати Україну. На нашій землі Анатолій Андрійович знайшов себе і став своєрідним першовідкривачем. 

Саме він долучився до першого чемпіонства київського «Динамо» в далекому 1961 році. Крім того, Сучкова вважають першим селекціонером на теренах колишнього СРСР. До цього він, щоправда, одягнув футболку львівських «Карпат», які тільки-но робили перші кроки, де й завершив професійну кар’єру. Нині Анатолію Андрійовичу 79 років, а живе він у Києві. Екс-футболіст «Карпат» поділився спогадами про своє футбольне життя і, зокрема, про період виступів у Львові.

– З часу ваших виступів за «Карпати» минуло майже 50 років. Якась згадка про ті часи залишилася?
– Було це справді дуже давно. Деталі, звичайно, стерлися разом з роками, що минули. Але точно ніколи не забуду команду, місто і партнерів. Як зараз, пам’ятаю Філяєва, Валіонту, Гусєва, Крощенка. 

– «Карпати» стали вашою останньою командою в кар’єрі футболіста?
– Так, після львівського етапу кар’єри я вирішив завершити активні виступи. У мене була травма меніска. Мені вже було за 30, я переніс операцію і зрозумів, що належним чином грати не зможу. Тому залишився у Києві. 

– Гучних проводів не було?
– Та ні, святкувань ніяких не було. Можливо, якби не травма, то все було б по-іншому. Мені довелося їхати в Москву на консультацію і в першу чергу думав про меніск, а не про те, як розвиватиметься моя кар’єра. 

– В тих «Карпатах» ви були одним з найстарших. Досвід і багаж знань зобов’язували?
– Якщо людина приходить з київського «Динамо», то це, безперечно, дається взнаки (сміється). На підсвідомому рівні це відчувалося. Але ми всі були в одній упряжці, тому я не виділявся з-поміж колег. 

– Яким чином ви опинилися у Львові?
– Тоді в «Карпатах» працював тренером Сергій Коршунов. Ми з ним давно зналися. Він, як і я, уродженець Москви. Тим більше, наші двори були поруч. Словом, сусідами були. Наприкінці моєї кар’єри в «Динамо» Сергій Олександрович приїхав до Києва. Ми поговорили, і для того, щоб переїхати до Львова, мені залишалося узгодити деталі з Віктором Масловим, тодішнім наставником «Динамо». Він особливих заперечень не мав. 

– «Карпати» зразка 1964 року були монолітним колективом?
– Не пригадую жодних проблем чи конфліктів. Звичайно, дався взнаки той факт, що команду створювали з нуля, можна сказати, лише фундамент закладали. Якби у вже сформований колектив запросили кількох людей, то це інша справа. А тут картина протилежна – хлопці були з різних міст, а це свої характери й менталітети. Потрібен був час, щоб люди звиклися один до одного. 

– Вам, як уродженцю Москви і людині, яка велику частину життя провела у Києві, не важко було їхати у куди менший Львів?
– Ви не забувайте, що я з Москви приїхав спочатку в Запоріжжя (сміється). Повірте, зі Львовом точно проблем не було. Футбол це теж робота і тому немає значення, яке місто: велике чи мале. Головне – це футбольна команда. Львів я ще до свого приїзду знав. Під час виступів у Севастополі не раз навідувався до Львова і непогано його вивчив. Місто мені дуже подобалося.

– Не важко було москвичу жити в україномовному місті?
– Російською мовою спілкувалися у всьому СРСР. Були такі люди й у Львові. Частина команди також володіла російською. Проблем не відчував. Тим більше, все розумів навіть українською.

– Які спогади про місто Лева і команду загалом?
– Виключно позитивні. Мені дуже приємно, що я грав у такій команді і представляв таке місто. Ще більше радує те, що я допомагав команді робити перші кроки, здійматися на ноги. 

– Повертаючись у минуле, хотів би попросити вас зазирнути в своє дитинство. 
– У мене приємні спогади про дитинство. В юнацькому віці грав за московську команду «Крилья Совєтов». Ми стали чемпіонами Москви. Моїми партнерами були такі відомі футболісти, як Віталій Арбатов і Борис Батанов, які потім виступали за московське «Торпедо». 

– Виступаючи у складі київського «Динамо», вам протистояло чимало хороших нападників. До прикладу, Слава Метревелі, Борис Татушин. Наскільки складно було грати проти тогочасних зірок?
– Це дуже хороші футболісти. Головна їхня перевага – швидкість. Не завжди встигаєш за прудкими футболістами. Але оскільки київське «Динамо» стало чемпіоном Радянського Союзу, це показник того, що вся наша лінія захисту із покладеним завданням впоралась. 

– Вас вважають першим радянським селекціонером. Напевно, дуже важко розпочинати будь-яку справу, якщо не маєш уявлення про неї?
– Для нас всіх це було чимось новим і невідомим. Але спільними зусиллями із Валерієм Лобановським і Олегом Базилевичем ми досягли того, чого хотіли. Мені довелося свого часу грати з ними в одній команді, тому працювалося легко. За основу було взято англійську модель. Ми намагалися вчитися у британських скаутів. 

– Кого можете назвати найбільш вдалим трансфером у своїй кар’єрі?
– Таких футболістів дуже багато. Безсонов, Дем’яненко, Кузнецов, Євтушенко, Заваров, Юран... Зачислю сюди й Олександра Бережного, який встиг пограти і в збірній Союзу, але, на мій погляд, не до кінця розкрив свій потенціал. 

– Євген Лемешко розказував, що харківського бомбардира Юрія Тарасова примітив дорогою на базу в одному з сіл. У вас були схожі випадки?
– Випадковостей у цій справі не буває. Але приклад кіровоградця Вадима Євтушенка, який з Другої ліги потрапив у основний склад «Динамо, відзначу. В Чернігів я приїхав дивитися на одного футболіста, але в око кинувся мені Олег Кузнецов. Хоча в цій справі має бути система, а не випадковість. 

– Саме ви запрошували з «Карпат» у «Динамо» Андрія Баля?
– Так. У тій ситуації все було просто. Попередньо домовився, запитав, чи Андрій згоден, а він в свою чергу погодився. Більше проблем було зі Степаном Юрчишиним. Він, як і Баль, дав згоду, але потім передумав. У нього були об’єктивні сімейні причини. Степан родом з-під Львова. Його батькам кожного дня доводилося добиратися у місто на роботу. «Карпати» сім’ї Юрчишина запропонували квартиру. Такий варіант його влаштував. 

– Нещодавно «Карпати» відсвяткували п’ятдесять років. Що побажаєте клубу і вболівальникам?
– Бажаю, щоб у них не було таких важких сезонів, як той, що минув. Сподіваюся, що в новому футбольному році львівська команда складе конкуренцію грандам нашого футболу й побореться за високі місця. Уболівальникам бажаю, щоб гра «Карпат» приносила їм лише задоволення. Прошу їх, щоб вони приходили, вболівали і завжди підтримували своїх улюбленців.


ДОВІДКА

Сучков Анатолій Андрійович

  • Народився 5-го листопада 1934 року в Москві. Вихованець московського футболу («Крила Рад» і «Союх юних піонерів»). Тренер - Блінков В.Г.
  • Амплуа – захисник. Ріст – 177 см, вага – 69 кг.
  • Кар’єра в «Карпатах»: 1964-1965. Загалом за «Карпати» у чемпіонаті СРСР зіграв 52 матчі.
  • Окрім «Карпат» виступав також за команди: «Металург» (Запоріжжя), СКЧФ (Севастополь), «Спартак» (Москва), «Динамо» (Київ).
  • Чемпіон СРСР(1961 р., «Динамо»), срібний призер Чемпіонату СРСР (1960 р., «Динамо»).
  • Працював у тренерському штабі «Металіста» (Харків), «Буковини» (Чернівці).
  • Один з перших селекціонерів у Радянському Союзі. Працював у селекційних відділах «Динамо» (Київ), «Кривбаса» (Кривий Ріг), «Дніпра» (Дніпропетровськ), ЦСКА (Київ), «Металурга» (Запоріжжя).
  • Нині живе у Києві. Пенсіонер.
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити