"Карпати". "Розмова з минулим": Іван Шопа

20 квітня 07:12
Переглядів: 349
Шопа

Так вже склалося, що в історії львівських «Карпат» дуже помітну роль відіграє закарпатський слід. Цей слід тягнеться ще з перших днів існування команди. 21-го квітня 1963 року, коли «зелено-білі» вперше взяли участь в офіційному матчі, футболку галицької команди одягнули відразу два вихованці закарпатського футболу: Юрій Сусла та Дюла Баканчош. Минали роки, змінювалися тренери і гравці. Але майже завжди у складі львівської команди знаходилося місце обдарованим футболістам з берегів Тиси. Наприклад, у 1970, коли ключова роль в команді відводилася закарпатцям Габору Вайді, Івану Герегу і Яношу Габовді, до лав «зелено-білих» долучився молодий 21-річний уродженець села Довге Іршавського району, Закарпатської області Іван Шопа. 

У футболці провідного клубу Західної України цей прудконогий форвард провів трохи менше двох десятків матчів союзного чемпіонату. Проте його ім’я назавжди вписане в історію «Карпат». Тому із задоволенням пропонуємо поринути у спогади і ближче познайомитися із карпатівським ветераном. Як і 65 років, тому, коли Іван Юрійович з’явився на цей світ, нині він проживає у рідному селі Довге. 

– Іване Юрійовичу, ваш край свого часу вважався справжньою кузнею футбольних талантів. Нині Закарпаття дарує Україні не так багато обдарованих футболістів. З чим пов’язуєте таку неприємну тенденцію?
– Як людина, що має безпосереднє відношення до дитячого футболу, можу сказати, що у наш час усі просто відвернулися від виховання молодого покоління. На жаль, не приділяють належної уваги, тому маємо такі сумні результати. Раніше кількість команд була доволі великою. Тепер у зв’язку з проблемами з фінансуванням дитячо-юнацький футбол перебуває у занепаді. 

– У ті часи, коли ви робили свої перші кроки у футболі, все було по-іншому?
– Дітлахи мого віку постійно проводили час з м’ячем. Ми дуже полюбляли пасти корову. Мали багато часу, проводили імпровізовані турніри, майстрували ворота, готували поле... 

– Проте з часом ви отримали шанс спробувати себе у професійному футболі...
– Так, мною зацікавилася головна команда Закарпаття – ужгородська «Верховина». На календарі був 1966 рік. Область могла похизуватися вищою, першою та другою лігами. Великий внесок у моє формування, як футболіста, зробив знаменитий Михайло Михайлович Михалина. Він грав у футбол ще у довоєнні роки і відомий тим, що у складі київського «Динамо» провів більше 100 матчів. 

– Після «Верховини» ви отримали запрошення до лав хмельницького «Динамо»...
– Туди мене запросив Євген Пилипович Лемешко. Про нього кажуть багато доброго і хорошого. Погоджуюся з цим – він не тільки класний тренер, але й розумна і порядна людина. Для мене ключовим аргументом було те, що Лемешко довіряв молоді, тому кожен отримував свій шанс. Старших хлопців у нас в колективі було небагато. Один із них – Леонід Лемещенко, який на той момент вже пробував свої сили у складі «Карпат». До когорти досвідчених можна віднести і Йосипа Штефуцу, а також Роберта Саркісова. 

– З часом ви отримали запрошення зі Львова...
– Мене у своїх рядах також хотів бачити криворізький «Кривбас». Але роздумував я недовго. По-перше, «Карпати» на той час вже мали гучне ім’я, а, по-друге, у Львові було багато хлопців із Західної України, тому питання акліматизації навіть не виникало. Я ж тоді молодий був, всього 20 років мав...

– Свої перші враження від Львова пам’ятаєте?
– Львів – це столиця Західної України, тому зайве казати про мої емоції. Щоправда, мені було важко звикнути до команди. У «Карпатах» завжди була особлива атмосфера. Я спілкувався з молодими хлопцями, що були старшими за мене на рік–два. Звичайно, великий авторитет у колективі мали досвідчені Ігор Кульчицький та Янош Габовда. Тодішня команда вирізнялася дружніми стосунками – у колективі не було місця заздрощам.

– Головним тренером команди був ваш земляк Ернест Юст. Вам було комфортно з ним працювати?
– Хоча я грав не так часто, як би цього хотілося, але вважаю Ернеста Ервіновича об’єктивним і справедливим тренером. Він мав підхід до кожного футболіста, вмів підібрати слова для спілкування з підопічним. Я завжди ставився з розумінням до того, що виходив на заміну і рідко потрапляв у стартовий склад. Але я знав, що Юст – чесний і справедливий, тому ніколи не ображався. 

– Свій дебют у футболці «Карпат» пам’ятаєте?
– Ця гра для мене особливо пам’ятна. Я вийшов у старті і відіграв більше 60-ти хвилин. Це був матч проти «Кайрата» з Алма-Ати (нині – Алмати – Авт.) , який закінчився з рахунком 2:2. А ще я добре пам’ятаю один момент – в одному з матчів у мене була прекрасна нагода відзначитися, але в той момент, коли я готувався пробити головою, почув позаду крик Габовди: «Залиши мені!» Я так і зробив... У підсумку Янош вразив ворота суперника. 

– Образи на партнера не було?
– Ні, що ви... Ми виходили на поле з одною метою – перемогти. А хто забивав чи віддавав передачі зовсім не важливо. Знаєте, що таке «Карпати»? «Карпати» – це команда, де гасло мушкетерів «Один за всіх і всі – за одного» не порожній звук.

– Кого можете назвати найкращим товаришем зі складу тодішніх «Карпат»?
– Багато спілкувався із земляками – Габорем Вайдою, Яношем Габовдою. Добре ладив з Богданом Грещаком і Володею Булгаковим. 

– Ви входили до складу делегації «Карпат», коли вона відправилася на Кубу. Ваш найяскравіший спогад про поїздку?
– Ми тоді дуже добре відпочили і побачили світ. Для нас на Кубі було багато екзотики. Але, напевно, найбільше вразили жаб’ячі лапки і різні морепродукти.

– Очевидці вашої гри згадують про те, що ви полюбляли пробивати по воротах в акробатичних стрибках...
– Справді, інколи мені вдавалися такі фокуси. Все тому, що я у дитячі роки займався гімнастикою. Мій тренер був вимогливим і я пройшов добрий вишкіл. 

– Ви нині займаєтеся підготовкою молодого покоління...
– Так, разом з Іваном Леднеєм, відомим футболістом, що виступав у Києві, Харкові та Запоріжжі, ми працюємо тренерами у Ільницькому спортивно-гуманітарному ліцеї. 

– Слідкувати за виступами «Карпат» встигаєте?
– Звичайно. Це ж моя команда, про яку я завжди пам’ятаю. Дякую їй за все. Передавайте привіт Львову і місцевим уболівальникам.


ДОВІДКА

ШОПА Іван Юрійович

  • Народився 17-говересня 1948 року в с. Довге Іршавського району Закарпатської області. Вихованець закарпатського футболу. Амплуа – нападник. Зріст – 172 см, вага – 71 кг. Перший тренер – Поп П.М.
  • Кар’єра в «Карпатах»: 1970–1971 р. Загалом в чемпіонатах СРСР зіграв за «зелено-білих» 17 матчів, забив 1 гол.
  • Окрім «Карпат», грав за команди: «Верховина» (Ужгород) 1966–1967 рр., «Динамо» (Хмельницький) 1968–1969 рр., «Шахтар» (Кадіївка)1972–1973 рр., «Суднобудівник» (Миколаїв) 1973–1978 рр.
  • Чемпіон УРСР 1974 року в складі миколаївського «Суднобудівника».
  • Нині живе у селі Довге (Закарпатська область). Працює дитячим тренером в Ільницькому спортивно-гуманітарному ліцеї, що на Закарпатті.
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити