"Карпати". "Розмова з минулим": Сергій Шмундяк

01 січня 10:10
Переглядів: 626
Сергій Шмундяк

Вихованець чернівецького футболу Сергій Шмундяк провів у складі львівських «Карпат» не так вже і багато часу. Зате, той незначний період на початку 80-их можна назвати перехідним для львівської команди. Спочатку «зелено-білі» вилетіли з Вищої ліги СРСР, а потім взагалі припинили існування у зв’язку з об’єднанням з львівським СКА. 

Про Шмундяка навіть затятому львівському вболівальнику відомо небагато – лише суха статистика. Тому у інтерв’ю ми намагатимемось привідкрити цю завісу. Адже Сергій Федорович – дуже інтелігентний і виважений співрозмовник. Та й розказати йому є про що: про гумор Григорія Батича і Степана Юрчишина, темперамент Яноша Габовди у Чернівцях, гол у ворота «Динамо» Лобановського, зрештою, про відмову перейти у кращу команду Союзу.

«ФУТБОЛ – ЦЕ ВСЕ МОЄ ЖИТТЯ»

– Сергію Федоровичу, про вас у Львові інформації, на жаль, не багато. Чим займаєтеся, як поживаєте? 
– Вже 16 років я працюю у торгівлі. Займаю посаду начальника відділу на приватній фірмі. Роботою задоволений. Можу сказати, що вона – для мене. Мені важко перебирати папірці і сидіти на місці. Це не для мене. Чому не тренерська діяльність? Скажу відверто – я добре знаю умови, в яких працюють нинішні тренери. Тому не шкодую, що пішов з футболу.

– Ви – один з найвидатніших футболістів «Буковини», адже ви разом зі своїм 101 забитим голом входите у список кращих бомбардирів за всю історію клубу. Часто згадуєте яскраві футбольні моменти?
– Все моє життя пронизує футбол. Це найяскравіший спогад. Хай зараз я не займаюся футболом, але кожен день він присутній у моєму житті у тій чи іншій формі.

– Першою вашою львівською командою став СКА, в першу чергу, завдяки армійській службі. А як відбувся ваш перехід в «Карпати»?
– Не хочу кривити душею, тому скажу відверто – період, проведений у «Карпатах» не можу назвати найкращим у житті. По-перше, якщо виходити з того часу, протягом якого я був гравцем «зелено-білих». Для порівняння, у складі СКА я грав два роки, а в «Карпатах» в чотири рази менше. До того ж, я був ще не достатньо досвідченим. Щодо переходу, то вирішальну роль зіграв Борис Рассихін, який посприяв моєму переїзду до Львова. 

– Окрім вас і Бориса Андрійовича, маршрутом Чернівці – Львів відправився ще один футболіст «Буковини» Володимир Сакалов...
– Так, а ще Рассихін хотів бачити у Львові чернівецького воротаря Володимира Нікітіна. 

– Ви з’явилися у Львові тоді, коли команда переживала далеко не зоряні часи...
– Справді, багато рішень приймалося на ходу. Ситуація нагадувала каламбур. На жаль, цілісної команди, яка готова з першої спроби повернутися до Вищої ліги не було. Приємними клопотами під час виступів у Львові для мене стало і народження дитини. 

– До приємних спогадів можна сміливо віднести забиті голи у складі «Карпат»?
– Безперечно, з позитивом згадую свої забиті м’ячі у ворота «Металіста» і кутаїського «Торпедо». Цікаво, що забивав я їх на виїзді і обидві команди у тому році здобули путівку до Вищої ліги. 


«ЛЬВІВСЬКА ПУБЛІКА – ОСОБЛИВА»

– Свій дебют у матчі проти кемеровського «Кузбаса» пам’ятаєте?
– Скажу чесно, самої гри не пам’ятаю. Пригадується інше – атмосфера, що панувала на стадіоні. По-перше, вона суттєво відрізнялася від чернівецької. Підтримка була масштабною і різнилася з провінційною. Такі речі надихають, ти відчуваєш піднесення, а святкова атмосфера тільки сприяє вдалій грі.

– Львівська підтримка відрізнялася від чернівецької тільки своєю масовістю?
– Ні, бо львівська публіка – особлива. Пройшло багато років, я дивлюся футбол за участю львівських «Карпат» і помічаю це. Вона більш емоційна, більш віддана і перебуває на вищому рівні, ніж у інших містах. Львівські вболівальники дуже добре розуміються на футболі. Це фанати у буквальному розумінні цього слова. 

– Вашими партнерами у «Карпатах» були знакові особистості львівського футболу: вже покійні Олексій Швойницький, Григорій Батич і Василь Щербей, а також успішні Ярослав Думанський, Володимир Дикий, Степан Юрчишин, Віктор Рафальчук. Кого з них можете назвати своїм другом?
– Кожного з них можу назвати товаришем. Наше спілкування переважно обмежувалося тренувальним процесом. Жив я сам, але через своє нетривале перебування у Львові не можу назвати їх близькими друзями. Приємні емоції викликають спогади про Григорія Батича, який був не лише хорошим футболістом, а й людиною з доброю вдачею. Такі постаті подобаються оточуючим. Григорій – це людина, яка любила гумор, любила жартувати. Схожий з ним в цьому плані Степан Юрчишин. Разом зі Степаном ми рік грали за СКА. Він – оптиміст по натурі. Пригадую серйозні навантаження від тренерів, якусь критику, але він не переймався цим, а все сприймав з гумором. 

– Кого з гравців можна було назвати авторитетом?
– Першим на думку приходить прізвище нашого захисника Станіслава Кочубинського. Однозначно він володів беззаперечним авторитетом і мудрістю. Повагою в команді користувався Олег Родін.

– Ви згадували, що у період виступів за «Карпати» у вас народився син...
– Це дуже приємні спогади. Я на радощах прийшов до тренерів з очима, що світилися від щастя. Після вечері ми з хлопцями залишилися у ресторані і випили шампанське. До цього я відзначився голом у ворота «Металіста». Зробив сам собі подарунок (сміється – прим. Авт.)


«У ЛОБАНОВСЬКОГО ЗІРКОВА ХВОРОБА ЛІКУВАЛАСЯ ШВИДКО»

– Виступаючи у Першій лізі, «Карпати» добряче поїздили по світу. Іван Гамалій розказував, що тільки лінивий не називав їх «бандерами», на що хлопці віджартовувалися, мовляв у них на городі закопаний автомат, який вони підливають маслом. Наприклад, у Ланчхуті чи Орджонікідзе траплялося щось особливе?
– (Сміється – прим. Авт.) О-о, Ланчхуті... Не хочу образити жителів цього міста, але на перший погляд воно видавалося мені маленьким селищем, навіть скажу, селом. Нас поселили у тільки-но побудований готель. Двері в номерах зачинялися на гачок. Запам’яталася одна місцева жителька, яка хотіла у нас придбати дефіцитні речі. Казала: «Джинси хочу, куртку хочу, все хочу...» Це справжній місцевий грузинський колорит. Ми зі Степаном Юрчишиним їздили ще у складі «Трудових резервів» в Абхазію. Приємно, коли незнайомих людей можуть запросити додому, нагодувати і запропонувати нічліг. Запам’яталися 15-годинні перельоти в Хабаровськ з чотирма пересадками. Щодо «бандерівщини», то навіть виступаючи за «Буковину» ми чули з трибун у східних областях, як нас називали «бандерами». Це стосувалося львів’ян, волинян, буковинців.

– Напевно, не менш детально ви пам’ятаєте кубковий матч проти київського «Динамо», в якому «Карпати» зазнали поразки з рахунком 1:3, а єдиний гол за львів’ян забили саме ви...
– Там же такі зірки у складі були: Олег Блохін, Віктор Колотов, Андрій Баль, Володимир Веремеєв, Леонід Буряк, Анатолій Коньков... Ввечері ми повернулися в готель, і я вперше у житті побачив себе на екрані – матч транслювали в записі. Теж, скажу я вам, незабутні емоції. У тій грі проти мене діяв Володимир Лозинський, а я за спиною чув підказки Валерія Васильовича Лобановського на бровці. 

– Зверхності від киян не було?
– В жодному разі. Розумієте, у Лобановського такого просто бути не могло. Разом з Юрчишиним, Журавчаком і Дем’яненком нас викликали на збір в «Динамо» під виглядом підготовки до Спартакіади народів СРСР. Лобановський міг відправити Блохіна з тренування тільки за те, що він пробіг в півсили. Таке не пройде! Після закінчення цього тренувального збору в Гантіаді Валерій Васильович запросив мене до себе і запропонував стати гравцем «Динамо».

– Невже ви відмовилися?
– Я просто побачив, що відрізняюся від гравців «Динамо». Я просто не наважився. Тепер жалкую. Пізніше до Чернівців приїхав селекціонер столичного клубу Анатолій Сучков (екс-гравець львівських «Карпат» – прим. авт.), запропонував зустрітися мені і моєму партнеру по «Буковині» Віктору Хлусу, якого він запросив в «Динамо». Віктор захотів порадитися зі мною. Я сказав йому, щоб він не сумнівався і їхав до Києва. «Тебе тут ніщо не тримає. Навіть, коли щось не вийде, в будь-який час можеш повернутися» – сказав я йому. Вітя виховувався у тітки, житла у нього не було, тому переїзд у столицю був безболісним (Віктора Хлуса у дитинстві виховувала лише глухоніма мати, а потім хлопця під опіку взяла її рідна сестра – прим.Авт.).

– Що запам’ятали про збір у абхазькому містечку Гантіаді?
– Панських умов не було. Жили у санаторії, в простих кімнатах. Розважалися грою у більярд. Поля були жахливі. Окрім «фізики» там нічого не підготуєш. Я товаришував з молодими хлопцями: Сашком Бойком, Володею Журавчаком. Старші, звичайно, ж трималися трохи відсторонено. Але ми одного разу поїхали на базар. Молоді футболісти грошей мали небагато. Пригадую, як Володимир Веремеєв пригостив мандаринами. У житті він був абсолютно звичайною людиною. Олег Блохін міг пожартувати, підколоти. Але той же Віктор Колотов, наприклад, не виділявся з широкого загалу, не казав, що він зірка. У Лобановського зіркова хвороба лікувалася швидко.


«АВТОРИТЕТНИЙ ГАБОВДА І РОЗУМНИЙ ПАСУЛЬКО»

– У 1975 році ви виступали у «Буковині» разом з легендарним гравцем «Карпат» Яношем Габовдою. Яким він був?
– В першу чергу, я дивився з трибуни на гру Габовди. Це вже згодом я став гравцем «Буковини». Янош мав такий авторитет, що міг з поля гукнути тренеру: «Навіщо молодих випускаєш?» Такий собі «дядько-чорномор». Але, маючи такі регалії, він міг собі таке дозволити. На той час такі ситуації вважалися нормою. Це зараз в команду приходить молодий і вимагає небачених дарів. А ми тоді лише м’ячі носили і раділи виходам на заміну. 

– У «Буковині» вам довелося попрацювати під орудою одіозної особистості – Абрама Лермана. Євген Лемешко розказував, що Лерман любив, коли одноклубники зверталися до нього по батькові: «Абрам Давидович». Яким тренером він був?
– Його не можна назвати тренером-демократом. Наведу вам краще приклад. Мені приходить виклик на вищезгаданий збір з «Динамо». Підходить до мене Абрам Давидович, обіймає по-дружньому і лагідним голосом каже: «Сергійку, квартира на тебе не оформлена, ордера ти не отримав... Якщо хочеш кудись тікати, знай, що квартиру ми у тебе заберемо». Спокійно, але жорстко. Лермана можу назвати хорошим психологом і тактиком. 

– Ще одна знакова фігура, з якою ви грали в одній команді, це Віктор Пасулько. 
– Про нього у мене тільки приємні спогади. Щоправда, талановиті люди можуть собі дозволяти трохи зайві речі. Наприклад, «фиркнути» міг. Він мав свою думку і хотів її всім довести. Було видно, що він розумна людина. Пасулько був не схожим на інших. 

– На завершення ви маєте змогу звернутися до вболівальників львівських «Карпат».
– Користуючись нагодою, хочу сказати їм, що я їх добре пам’ятаю. Львівський період – це теплий спогад для мене. Шкода, що давненько не можу навідатися у ваше місто. Дорогими для мене є і «Карпати». Навіть, коли я виступав за СКА, відвідував матчі «зелено-білих». Бажаю всім вболівальникам львівського футболу терпіння, стриманості і побільше приємних емоцій. 


ДОВІДКА

ШМУНДЯК Сергій Федорович

  • Народився 17-го жовтня 1957 року в Чернівцях. Вихованець чернівецького футболу: ДЮСШ №2 (Чернівці) і «Трудові Резерви» (Чернівці), тренери Бреєв Микола Миколайович і Осадчук Віктор Олександрович. Амплуа – нападник. Ріст – 172 см, вага – 66 кг.
  • Кар’єра в «Карпатах»: 1981 рік. Дебютував 2-го квітня 1981 року в матчі проти кемеровського «Кузбаса». Загалом у чемпіонаті СРСР зіграв 19 матчів, забив 2 голи.
  • Окрім «Карпат» виступав також за команди: «Буковину» (Чернівці), СКА (Львів), «Кварц» (Чернівці), «Легмаш» (Чернівці).
  • Входить до числа кращих бомбардирів Другої ліги клубу Є.Дерев’яги – 132 м’ячі. Один із найкращих бомбардирів в історії «Буковини».
  • Нині мешкає в Чернівцях. Працює у приватній фірмі, що займається торгівлею.
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити