"Карпати". "Розмова з минулим": Вадим Колесник

03 травня 07:11
Переглядів: 282
Колесник

На початку 90-их він був одним із лідерів « Металіста». Через кілька років наш герой вже блискуче грав у «Карпатах». Вадим Колесник був справжнім форвардом – йому притаманні були вміння вибрати позицію, хороший удар, відчуття голу. 

Йому є, про що розповісти навіть через кілька років після завершення кар’єри. Крім того, він дуже приємний співрозмовник – щирий і вміє пояснити свою думку. Упевнений, що його нинішні підопічні з охтирського «Нафтовика» дуже цінують і поважають свого тренера. 


«МОЛОДИЙОТРИМАВ М’ЯЧ – І ВІДДАВ ЙОГО ВІДРАЗУ МЕНІ»


– Вадиме Леонідовичу, розкажіть, будь ласка, як починався ваш футбольний шлях у рідному місті Чуднів, що на Житомирщині...
– Наша сім’я жила поруч зі школою, де красувалося футбольне поле. Мені нічого більше не залишалося, як весь день безперервно бігати з друзями у футбол. У мене було дуже велике бажання стати футболістом. Тому я завжди ходив із м’ячем в руках (сміється – Авт.)

– Вам вдалося пограти в Чемпіонаті Радянського Союзу, коли Вас визнали найкращим гравцем Другої ліги, але справжній розквіт стався вже із здобуттям Україною незалежності. Ви взяли участь у дебютному матчі «Металіста» в Першому Чемпіонаті України. Пам’ятаєте ті часи?
– У пам’яті з того періоду залишилося небагато. Знаю, що грали проти «Динамо», але деталей не пригадую.

– Більш пам’ятним для вас повинен бути перший розіграш Кубка України. Ваші два голи у півфінальних матчах у ворота «Шахтаря» вивели харківську команду у фінал...
– Тоді «Шахтар» був не таким грізним, як зараз. Ми були в рівних умовах. В «Металісті» підібралася непогана команда ще з часів Союзу. Досить згадати Призетка, Кандаурова, Пеца, Аджоєва, Колоколова, Помазуна, Панчишина, Хомуху... Нам тоді усе було під силу. Але часи були перехідні, важкі. Не було грошей, зарплату не платили. Тому з часом всі роз’їхалися хто куди. Що стосується гри, то вона була рівною. Перший матч у Донецьку грали. Проти мене персонально діяв Сергій Попов. Так сталося, що я отримав м’яч перед штрафним майданчиком і несподівано пробив. У матчі-відповіді я відгукнувся на простріл і знову забив гол. В принципі, «Шахтар» пройшли без особливих проблем.

– Про фінальний матч з «Чорноморцем» не найкращі враження?
– Це була дуже складна гра. У одеситів була хороша команда. Вони самі грали, і нам давали це робити. Відзначу Цимбаларя і Никифорова, які дуже добре тоді грали. На початку гри у мене був класний момент, але після удару головою м’яч розминувся зі штангою. У додатковий час Юрій Никифоров сильно пробив, після серії рикошетів м’яч потрапив до Цимбаларя, і він якось проштовхнув «смугастого» у ворота. Часу у нас залишилося мало. Всім було дуже прикро через те, що шлях до Європи був майже в наших руках. У Харкові всі сподівалися, що ми зрушимо складну фінансову ситуацію з мертвої точки.

– Як ми згадували, у «Металісті» в ті часи підібралася хороша компанія... Між собою добре ладнали?
– Бувало всяке. Наприклад, молодий Сергій Кандауров і досвідчений Гурам Аджоєв займали позиції у центрі поля. Хоч Сергій і був досить молодим, але не по роках мав багато хороших амбіцій. Аджоєв, у свою чергу, мав непохитний авторитет. Гурам постійно кричав Кандаурову: «Молодий! Отримав м’яч – і віддав його відразу мені. Я знаю, що з ним робити». Сергій – молодець, не загубився. Поїхав у Ізраїль, потім закріпився у «Бенфіці». Ми також згадували про Хомуху. Футболіст він прекрасний. Я з ним досить давно спілкувався. Напевно, кілька років тому. Він був у себе на Батьківщині в Туркменістані, і привіз мені пляшку якогось національного напою.


«В «КАРПАТИ» ПОРЕКОМЕНДУВАВ ПАНЧИШИН»

– Після харківського етапу кар’єри ви вирушили закордон, в ізраїльський «Хапоель» з Кфар-Саби. У ті часи там пробували свої сили Юрій Мороз і Валентин Москвин... Це вони посприяли вашому переїзду?
– Саме так. А ще там був Валерій Королянчук з Чернівців, який у «Буковині» віце-президентом, здається, працює... Але, на жаль, я отримав травму гомілки і показати себе з кращого боку не зміг. Провів тільки 4 чи 5 матчів, забив 2 голи і повернувся в Україну. Занудьгував за домом і ріднею.

– Побутові умови в Ізраїлі суттєво перевершували вітчизняні?
– Звичайно. Мені там дуже подобалося. У нашій країні все було якось скромно. А там зовсім інший рівень життя. До того ж море, тепло... Але травма мене вибила з колії. Хоча є інший позитив – потрапив у «Карпати». Львівський період залишився у моєму серці. Назавжди запам’ятався той місцевий дух. Проведені у Львові два роки часто згадую. 

– Як так вийшло, що з Ізраїлю ви приїхали до Львова?
– У «Металісті» я грав разом із львів’янином Іваном Панчишиним. Він і порекомендував мене тодішньому головному тренеру «зелено-білих» Володимиру Журавчаку. Я саме приїхав взимку до батьків у Житомирську область. Представники львівського клубу Ігор Цюпа і Олександр Кулішевич приїхали до мене, ми поспілкувалися і навіть контракт там підписали. Фактично, «Карпати» взяли мене без перегляду. Після Нового року команда поїхала на збори до Швеції, а я залишився у Львові через відсутність візи і тренувався сам.

– У зелено-білій футболці ви адаптувалися швидко. Дебютували з «Дніпром», а вже в наступній грі з «Торпедо» забили гол. Колись у своїх інтерв’ю ви розповідали, що він був дуже гарним...
– Було це, ніби вчора... Отримав м’яч на правому фланзі, ближче до кутового прапорця. Потім розвернувся, трохи змістився в центр і сильно пробив «рідною» лівою. М’яч влучив у дальній лівий кут. 


«ВДОМА МИ ГРАЛИ ПО-ОСОБЛИВОМУ»

– Напевно, ви добре пам’ятаєте прекрасний матч з «Чорноморцем. Тоді за рахунку 1:2 вам вдалося в кінці гри забити два голи...
– Дуже цікава гра вийшла, як для футболістів, так і вболівальників. Добре закарбувалася в пам’яті атмосфера на стадіоні. Такі матчі пам’ятатимуться завжди. Яка головна робота у нападника? Він повинен забивати голи. А якщо вони ще й вирішальні, це ще цінніше. Буває так, що 90 хвилин пробігав, а тільки тричі з м’ячем зустрівся. 

– Матч з протилежними емоціями відбувся у Кременчуці. Тоді «Карпати» програли 6:1 «Кременю» і тим самим встановили клубний антирекорд...
– Може, я помиляюся, але в тому матчі у всіх був якийсь відпочинковий, не робочий настрій. Погано налаштувалися або якась інша причина. Програли з тріском, що й казати. 

– У тому чемпіонаті був також ще один приємний момент. Вдома «Карпати» зіграли внічию з «Динамо» і вам вдалося забити гол.
– Грати з «Динамо» завжди важко. Сподіваюся, що зараз відродиться львівський дух, але в ті часи будь-яка команда, що приїжджала у Львів, боялася грати з нами. Ми могли погано зіграти на виїзді, але вдома «Карпати» грали по-особливому. Ми грали тільки на перемогу. Так було і з Динамо». Київська команда, а також «Шахтар» і «Дніпро» були для нас особливими суперниками.


«ПІСЛЯ ГРИ З «ПРИКАРПАТТЯМ» МАРКЕВИЧ МЕНЕ РОЗЦІЛУВАВ»

– Наступний сезон ви також провели у Львові, але вже під керівництвом нового тренера – Мирона Маркевича. Які спогади про роботу з цим фахівцем?
– Стосунки у нас були хороші, цілком робочі. Я, на жаль, повівся не зовсім правильно. Коли в 1997-му році почався чемпіонат, який у підсумку став бронзовим для «Карпат», Маркевич почав вмовляти мене залишитися. Але я на тлі минулих заслуг, напевно, дуже багато про себе думав. Мені хотілося грати в основі. Я себе налаштував на те, що повинен грати в основному складі, інакше я буду ставити питання про перехід з команди. Потім я сильно шкодував про це. Ніхто не підказав, а я порушив правило – від добра добра не шукають. 

– Ваші відносини з Маркевичем кардинально пішли вгору після одного з матчів...
– Так, після гри з «Прикарпаттям». Тоді я з’явився на заміну за рахунку 0:1 і за три хвилини до кінця гри забив два голи. Мирон Богданович після цієї гри мене розцілував. На післяматчевому розборі він дуже мене хвалив. Обидва голи були забиті з відстані десяти метрів до воріт. І тренер називав мої м’ячі прикладом професіоналізму форварда. Я дуже пишаюся цим (сміється – Авт.)

– Одного разу Маркевич застосував до вас виховні заходи. У середині першого тайму ви не забили пенальті у ворота «Шахтаря», а через десять хвилин він вас відправив на лавку. У підсумку «Карпати» тоді перемогли...
– Мирон Богданович, напевно, все правильно зробив. Це тепер я вже мислю, як тренер. Краще замінити футболіста в такий момент. Хто знає, що там у людини в голові... Тоді я був дуже незадоволеним. Зараз такий вчинок розумію. Хоча не впевнений, що я так само вчинив би в ідентичному епізоді, навіть перебуваючи у статусі тренера. 

– Як зсередини тоді виглядали «Карпати, якою була атмосфера в команді?
– Команда у нас підібралася хороша. Наприклад, Андрій Покладок – справжній нападник. Він бачив мету і втікав напролом до воріт. Пам’ятаю гру з «Дніпром», коли він затероризував захисників, просто затоптав їх. Ще пригадую момент, коли Володимир Єзерський тільки в команду прийшов разом з Юрою Беньом. Потенціал у обох відразу проглядався. Перші зимові збори провели у Львові, де ми тренувалися в залі. Єзерський був ще молодий і в залі на жорсткому покритті почав грубувато грати (сміється – Авт.) Це тренування закінчилося бійкою. Володя ходив на бокс, але ми з Юрою Дудником, як старші хлопці вирішили трохи помахати кулаками. Вважаю, що це нормально – такі тренування теж корисні, адже вони завжди проходять з хорошим настроєм, з повною самовіддачею. Радий, що Єзерський і Беньо стали хорошими футболістами. Думаю, Володя пам’ятає цю історію. Ми бачилися торік, про той випадок не згадували, але асоціюється Єзерський у мене саме з тим тренуванням.

– У нападі ви грали в парі з Андрієм Покладком. Розуміли добре один одного?
– Так, мені з ним було дуже комфортно. Він грав на вістрі, а я розміщувався нижче. Допомагала нам вся команда: Юра Мокрицький, Володя Микитин, Юра Беньо, Рома Зуб, Жека Назаров... Ех, хороший був у нас колектив. 


«ПАВЛОВ – СПРАВЖНІЙ ПРОФЕСІОНАЛ»

– Наступним етапом вашої кар’єри був «Металург» з Маріуполя і робота з Миколою Павловим. Що про нього скажете?
– Мені подобалося те, що там все було на рівні. Скрізь був професіоналізм. Наприклад, зарплату отримували завжди вчасно, не було проблем з екіпіровкою, тренуваннями, дисципліною, порядком. Все було розписано похвилинно. Нас постійно контролювали, зважували, вимірювали тиск. Така атмосфера відображається на полі. Микола Павлов – справжній професіонал. Трохи складно було в контексті навантажень, але тут, мабуть, мій вік позначався. Після першого кола команда стояла на вильоті з Вищої ліги. Довелося рятувати її, з чим ми благополучно впоралися. 

– Одну з перших ігор у футболці маріупольської команди ви провели у Львові. Коли вийшли на поле, особливі відчуття були?
– Дуже хвилюючий момент. У серці щось завмерло, хвилювався сильно. Друзів було багато тут. У період виступів за «Карпати» навіть планував залишитися жити у Львові і квартиру купити. 

– В «Металурзі « вистачало харизматичних особистостей. Наприклад, Шуховцев і Молокуцько...
– Шуховцев – це справжній воротар. Ігор пройшов все у своєму житті. Він молодець, що вистояв і ще грає. Молокуцько був молодий тоді. Про нього можу сказати тільки хороше – добра людина і футболіст забивний.

– Ще один приїзд маріупольської команди до Львова закінчився комічною історією. На календарі був останній день жовтня. У другому таймі на стадіоні зникло освітлення. Правда, вас в перерві замінили тоді...
– Не пригадую такого... Напевно, в душі якраз був (сміється – Авт.)


«ЗІ ЛЬВОВОМ ПОВ’ЯЗАНІ ТЕПЛІ СПОГАДИ»

– Перехід на тренерський місток вийшов безболісним?
– Я виступав за «Нафтовик». Головним тренером команди був Сергій Шевченко. Він – хороша людина і тренер демократичний. З ним можна поговорити серйозно і в той же час посміятися. Його погляди на футбол мені подобаються. «Нафтовик» мав свій почерк. Так вийшло, що Шевченко запропонував мені увійти до його тренерського штабу. Я зважив усі «за» і «проти», і вирішив, що настав час закінчувати кар’єру. 

– Часто згадуєте зі своїми колегами-друзями Андрієм Полуніним і Сергієм Мізіним про минуле?
– Так, досить часто. Згадуємо і про львівський період. Сергій Мізін узагалі для Львова легенда. Іноді по-доброму «травимо» один одного про те, скільки хто голів забив. 

– Вам довелося виступати в кількох командах, де ви провели не одну сотню матчів. Вболівальники, яких команд залишили найяскравіші враження?
– Особливий в цьому плані Львів. Атмосфера місцева, любов до футболу, ставлення своєрідне... Місто теж особливе. У Харкові я змужнів як футболіст, заробив ім’я, провів багато років. Мене там вболівальники, може, ще пам’ятають. А Львів викликає теплі спогади. Коли минулого разу був у місті, люди впізнавали, казали приємні слова. Мені дуже прикро, що я не приїхав на Матч поколінь, який відбувся кілька років тому (матч на честь 45-річчя з дати заснування клубу і 10-річчя завоювання бронзових медалей відбувся в 2008 році – Авт.) Чесно кажучи, сам не розумію, чому не поїхав. У нас з клубу Мізін і Полунін їхали, а ось чому я залишився. Дуже шкодую... Багато друзів, знайомих там було. Але сподіваюся, що буде ще можливість відвідати Львів.

– Коли востаннє були у місті Лева?
– Ще коли з ФК «Львів» грали. Тоді з «Нафтовиком» приїжджав. Але жили ми в готелі, а грали за межами Львова.

– У мене склалося таке враження, що ви характеризуєте усіх людей тільки з позитивної сторони...
– Така я людина, що якщо трапляється якийсь неприємний епізод, то в першу чергу шукаю причину в собі. Весь час потрібно шукати в собі вади, а не вішати свої проблеми на інших людей. 


ДОВІДКА

КОЛЕСНИК Вадим Леонідович

  • Народився 12-го березня 1967 року в с. Чуднів на Житомирщині. Амплуа – нападник. Зріст – 179 см, вага – 76 кг.
  • Кар’єра в «Карпатах»: 1995–1997 рр. Дебютував 13-го серпня 1995 року у матчі проти дніпропетровського «Дніпра». Загалом у складі «зелено-білих» в чемпіонатах України зіграв 60 матчів, забив 15 голів.
  • Окрім «Карпат» виступав за команди: «Нафтовик» (Охтирка), «Металіст» (Харків), «Хапоель» (Кфар-Саба, Ізраїль), «Металург» (Маріуполь),
  • Закінчив факультет фізичного виховання Сумського державного педагогічного інституту.
  • Нині мешкає в Охтирці (Сумщина). Працює головним тренером місцевого ФК «Нафтовик-Укрнафта».
  • Одружений. Разом з дружиною Оленою виховує сина Владислава.
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити