Хокейна команда “Україна” у 1938 році була серед найсильніших у Польщі

17 липня 14:49
Переглядів: 268
хокей

Хокейна команда спортивного товариства “Україна” 1938 року була серед найсильніших у Польщі.

До Другої світової в Радянській Україні у хокей майже не грали – цей вид спорту вважали буржуазною забавкою. Натомість у Львові, який у міжвоєнний період належав до Польщі, ще у 1930-х створили понад десяток хокейних ­команд. Спершу були польські та єврейські. Місцеві українці, які становили приблизно п’яту частину населення міста, називали хокей “гаківкою” – від гакоподібних ключок. А на шайбу казали “кружок”.

Ідея організувати хокейну команду при львівському спортивному товаристві “Україна” з’явилася 1926 року. Але на це бракувало фондів, бо ж утримання “гаківкарів” обходилося принаймні вдесятеро дорожче, ніж футболістів. Ключка коштувала 7–9 злотих, ковзани – щонайменше 40, уніформа воротаря – до 500. Для порівняння: середня місячна зарплата львів’янина-робітника тоді становила 70–100 злотих.

“Водночас десятки українців були членами польських клубів, – згадував Омелян Бучацький із товариства “­Україна”. – Наприклад, у “Погоні”, “Лехії”, “Чорних” воротарі були українцями. Постійними репрезентантами (гравцями збірної. – “Країна”) Львова, а також Польщі були Казимир Соколовський, Стефан Ступницький, Володимир Лемішко – перших двох вважали одними з найліпших у Європі. На особливу згадку заслуговує ціла родина Глухих – шестеро братів грали в самбірському спортовому клубі “Корона”. Це пояснюється складними матеріальними умовами, а також браком національної самосвідомості у частини змагунів. Хокеїсти були переважно з бідних українських родин, що не мали можливості дати своїм дітям освіту. На поміч приходили польські багачі, які водночас спольщували підопічну молодь. Якби всіх українців зібрати в одному клубі, то така дружина була б найсильнішою в Польщі”.

Наприкінці 1929 року керівники “України” Олександр Радловський і Степан Конашевич таки створили “гаківкову” секцію. Гроші збирали між українськими підприємцями. В той же час Радловський зустрічався з хокеїстами-українцями й переконував залишити польські клуби й перейти до “­України”. 15 січня 1930 року новостворена “дружина” провела свій перший матч. Суперник – команда єврейського товариства “Гасмонея”. І хоча існувала вона вже три роки, українці перемогли – 2:0. Надалі кожної зими “Україна” брала участь у першості Львівської округи. Спершу в класі “Б”, а вже через два роки – у класі “А”, в якому змагалися чотири-п’ять найсильніших команд Львова й околиць.

У січні 1932-го львів’яни провели перше “закордонне” турне – поїхали до Чернівців, які тоді належали до Румунії. У трьох товариських матчах здобули дві перемоги – 7:0 над українською командою “Довбуш” і 2:0 над єврейською “Маккабі”. Лише третя гра проти румунського клубу “Драгош Вода” перервала цю серію. Господарі на першій хвилині закинули шайбу, після чого вдало зосередилися на обороні.

“Треба з признанням підчеркнути незвичайну гостинність та щирість, з якою вітали на Буковині наших змагунів, – писав тренер хокейної команди спортивного товариства “Україна” Роман Дицьо. – Вже на границі привитали їх представники “Довбуша”. На двірці (вокзалі. – “Країна”) привитали “Україну” голова гаківкової секції “Довбуша”, представниці жіноцтва, студентської корпорації “Чорноморе” і “Запоріжжа” та численна українська кольонія Черновець. Наші змагуни оглянули місто, прегарний будинок Народнього Дому, домівку “Чорноморців” та інші наші товариства. В честь нашої дружини відбувся комерс (вечірка. – “Країна”), що полишив милі спомини у всіх учасників. Уся черновецька преса помістила дуже прихильні рецензії про виступи “України”, а спортова публика не мала слів похвали для наших грачів”.

Незмінний воротар команди Микола Скрипій за вміння безстрашно кидатися під ноги суперникам отримав прізвисько Тиґрис – тигр. Він пережив три струси мозку, мав безліч переломів і шрамів. Омелян Бучацький описував один з епізодів за його участі: “Соколовський з “Лєхії” проривається до воріт Скрипія. “Тиґрис” виїхав допереду, кинувся під удар у той момент, коли Соколовський з усієї сили вдарив. Кружок, вибивши “Тиґрисові” всі горішні й долішні передні зуби, застряг йому в устах. Поки і грачі, і глядачі змогли отямитися, окривавлений Скрипій поволі піднісся, сам витягнув з уст кружок, кинув на лід, виплюнув решту зубів, під’їхав до сітки ледовища, сягнув рукою за неї, набрав кілька пригорщ снігу, дослівно обліпив ним лице, здержав сплив крові й по кількох хвилинах, незважаючи на усі спротиви грачів і керівника “України”, вернувся на ворота і таки грав до кінця змагань!” Урешті-решт Скрипій змайстрував собі зі старої військової каски та кількох дротів захисний шолом. Українець зі Львова одним із перших у світі почав застосовувати хокейну маску.

1934-го троє хокеїстів “України” мали лише по 16 років, а ще двоє – по 18. Тренувалися і проводили матчі на замерзлих озерах. Щойно мороз спадав, мусили припиняти заняття до наступної зими. Для 20-річного Тадея Проця одне з тренувань стало фатальним – 24 лютого 1937-го він провалився під лід. Спортивний тижневик “Змаг” за тиждень описував: “Запальний спортовець не зважав на те, що ледовище “Францівка” підмила була вже в багатьох місцях вода, й таки виїхав зо своїм клюбовим товаришем Брошкевичем тренувати улюблений спорт. На леді їздив блаженної пам’яті Проць понад самі краї криги, не дивлячись на небезпеку, що чигала. В один мент ледяна поволока проломилася й погребла під собою сміливого спортовця. На поміч топільцеви поспішив зараз його товариш Брошкевич, намагаючися подати тому кінець гаківкового кия й витягнути так з води, одначе без успіху. Осталося лише завізвати пожежну сторожу, що швидко й появилася. Після кільканацятьох хвилин розшуків витягнено з-під леду вже лише трупа сміливого гаківкаря”.

Узимку 1938 року “Україна” посіла друге місце в першості Львівської округи, обігнавши в турнірній таблиці “Погоню” – колишнього чемпіона Польщі. Далі дві найкращі ­команди з кожної округи змагалися за звання чемпіона країни. У чвертьфіналі львів’янам протистояла “Краковія” з Кракова. Матч у Львові зібрав понад три тисячі глядачів. Ще кілька тисяч не змогли потрапити на стадіон і чекали під трибунами. Львів’яни поступилися 0:4, що більшість оглядачів розцінили як успіх, – бо ж пророкували молодій ­команді розгром у щонайменше 10 шайб.

“Хто бачив атлєтично збудованих і солідно підгодованих краков’ян, а проти них молоденьких, сухорлявих хлопчиків, той не міг сумніватися у висліді, хіба що це був непоправний гіпероптиміст”, – писав після гри фейлетоніст львівської щоденної газети “Діло” Галактіон Чіпка – псевдонім журналіста Романа Купчинського. Матч-відповідь у Кракові не відбувся. Офіційно – через теплу погоду, внаслідок якої не вдалося підготувати льодовий майданчик. Хоча серед львів’ян ходила своя версія – мовляв, поляки не захотіли, щоб до їхнього міста приїхала команда з назвою “Україна”. Як би там не було, чемпіона Польщі 1938 року так і не визначили.

Восени наступного року Львів зайняли радянські війська. Спортивне товариство “Україна” ліквідували, а його тодішнього голову Олександра Левицького заслали в Сибір. ­Хокейна команда “Україна” відновилася ненадовго під час німецької окупації.

Перший чемпіонат СРСР з хокею відбувся 1946 року. Україну представляв “Спартак” із Ужгорода. Він програв усі матчі.

10 секцій діяли при спортивному товаристві “Україна” перед його ліквідацією восени 1939 року. Кожна відповідала за іншу ділянку спорту. Окрім “гаківкової”, були секції “копаного м’яча” – футболу, “легкоатлєтики”, “важкоатлєтики”, боксу, “наколесництва” – велоспорту, шахів, пінг-понгу, туристично-каякова та секція “спортових ігор”. Останній підпорядковувалися команди “кошиківки” – баскетболу, “сітківки” – волейболу, а також “ручного м’яча” – гандболу.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити