Хто буде новим міністром спорту?

08 листопада 20:39
Переглядів: 1143
роман вірастюк

Українську спортивну громаду – не стільки ту, що тренується і тренує, скільки ту, що адмініструє – вже з місяць «ковбасить». Місяць – це відколи кульмінація передвиборчої лихоманки переросла в очікування складу нового Кабміну і передусім прізвища нового міністра молоді та спорту.

В тому, що міністра мають обов’язково змінити, чомусь усі впевнені – хоча Президент Порошенко тільки минулої суботи заявив, що «Кабмін потребує ПОВНОГО оновлення», тобто, що будуть змінювати всіх, крім Прем’єра. Логіка, звичайно, є у цій впевненості – усі ж пам”ятають, що уряд «камікадзе», тобто, фактично, тимчасовий.

Втім, з логікою майбутньої коаліції у ставленні до спорту поки все не дуже зрозуміло. В ситуації неоголошеної війни на Сході і фінансової – та ментальної, що, до речі, для спорту теж важливий фактор! – кризи неясно, чи запланована реформа спорту означає тільки економію, чи це справді наміри змінити глибоко укорінену в свідомість радянську модель.

Але що з того, що неясно? Позбирати чутки і припущення з приводу особи майбутнього міністра можна собі дозволити. Тому попереджаю: наступні рядки – це трохи чутки, а трохи фантазії, що базуються по поточній політичній ситуації. Зовсім трохи факти – і аж ніяк не пропозиції.

Отож, поїхали.

Кандидати «від влади».

У нинішньої влади, яка не має в своєму складі олігархів зі спортивними бізнес активами і яка не використовує спорт як засіб пропаганди і виборчу технологію, не так багато «своїх» людей, що в спорті розбираються. Тому тут такі варіанти (в алфавітному порядку!):

1. Дмитро Булатов 

Нинішній міністр, колишній євромайданівець, на парламентські вибори не пішов і до жодної політичної сили не увійшов. Тому якщо все-таки портфелі будуть розподіляти за «старим-добрим» квотним принципом, Булатов ніби-то поза грою. Але ж обрана більшість обіцяє, що від квотного принципу відмовиться. Зважаючи на те, що спортивну реформу Дмитро Сергійович проштовхує активно, він може залишитися на посаді – треба ж її комусь вести, реформу. Міністр – людина медійна, він не ховає голову в пісок від жорстких питань (правда, вміє «забалакати» відповідьJ). Булатов – бізнесмен, що ніколи не був пов’язаний зі спортивним істеблішментом, тому не сприймає систему, яка повністю сидить на бюджетній голці. Негативом проти Булатова може стати несприйняття з боку спортивної громади. Зокрема, скандал з відстороненням Ніни Уманець, проти якої висувають звинувачення у дискредитації міністерства і навіть у корупції, і яку підтримала група відомих атлетів. В усьому світі спорт – сфера кастова, тут «чужих» не люблять, хай як би ти старався. З іншого боку, хоч міністр старається заглибитися в тему, але часу мало, а без глибокого знання специфіки спорту тут важко.

2. Артур Палатний

41річний бізнесмен і заступник голови партії «Удар», партнер Віталія Кличка. Брати-боксери хрестили дітей Палатного. Втім, Артура Леонідовича зі спортом пов”язує не тільки дружба з Кличками. Він закінчив переяславський педінститут за спеціальністю «Фізична культура», а потім захистив кандидатську в київському Інфізі. В минулому парламенті Палатний був головою спортивного Комітету (повна назва, кому цікаво - Комітет ВР з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму). 

На Палатного в інтернеті багато різного компромату. Перевіряти не будемо – на те є компетентні органи. Простежується факт, що датується компромат серединою 2012 року – тобто, перед минулими виборами… До нової Ради Палатного обрали за списком Блоку Петра Порошенка – №24. Тобто, підсумовуємо: квотний принцип + бізнес-досвід + спортивний бекграунд. Кажуть, Артур Леонідович готовий іти в міністри. В нинішній ситуації спортивне відомство – як електричний стілець, успіх не гарантований, а проблеми – запросто. Тому «готовий» - це сміливо.

3. Микола Томенко

Микола Володимирович, кажуть, теж хоче і готовий. Відомий політолог, гострий на язик політик, послідовний опозиціонер попередній владі працював в уряді Тимошенко віце-прем’єром з гуманітарних питань, в парламенті – теж очолював спортивний комітет. Має репутацію лобіста спорту в парламенті. Зараз – радник Президента, обраний за списком БПП, високий дев”ятий номер.

В останні роки «зафрендився» з президентом Федерації біатлону Володимиром Бринзаком і став активним біатлонним фаном. Їздив на етапи Кубку світу, в кількох випадках допомагав біатлоністам, зокрема, кажуть, сестрам Семеренко з отриманням грошей за квартири після Ігор в Сочі (ось тут і тут ми писали про цю історію). В 2014 його обрали почесним президентом Федерації і віце-президентом НОК. Тобто, став майже «своїм». 

Важливий факт: у вересні на конференції, присвяченій спортивній реформі Дмитра Булатова, Томенко цю реформу критикував – без зайвої дипломатичності, властивої обережним спортивним функціонерам. Ось цитата:

«Давайте спочатку дочекаємося конституційної реформи, коли реальні фінансові повноваження місцевого самоврядування будуть підтверджені законом і грошима, а тоді вже будемо думати про те, як передавати заклади спорту… на утримання місцевих бюджетів. …Сьогодні так званий «спортивний сепаратизм» так само небезпечний, як і політичний… Поки не буде консенсусу стосовно того, як саме необхідно реформувати спортивну галузь, різні «загальнонаціональні шоу» (особливо під час виборчої кампанії)… шкідливі.»

Мінус, який можна вгледіти в образі Томенка – він ніколи не працював на такій рутинній виконавчій посаді, як міністерська. Не має досвіду апаратчика, не знає, як розгрібати… робочі дрібниці.

Тепер до інших, невладних кандидатів, які могли б отримати посаду в новому уряді. Зокрема, про екс-спортсменів. Тільки не забувайте, що майже все це – припущення. А може – привід для роздумів. І тут уже не в алфавітному порядку, а за, так би мовити, інтенсивністю чуток навколо цих персонажів.

4. Денис Силантьєв

Чомусь після виборів, коли призер Олімпійських Ігор і перший український чемпіон світу з плавання став нардепом, всі почали говорити, що Денис буде міністром. І почали запитувати. Але Силантьєву, народ, стати міністром не пропонували. Це вже не припущення, це факт – він сам так сказав в інтерв’ю. І я схильний вірити, зважаючи на загальне ставлення до лідера Радикальної партії, за списком якої пішов Денис.

Після спорту Містер Батерфляй займався тим, що називають суспільно-корисною діяльністю. Заснував Фонд підтримки плавання, записував відео уроки для дітей, знімався для біл-бордів, писав блоги для УП про необхідність розвивати спорт. У нього єдиного з українських спортсменів-олімпійців є прес-аташе. Денис знімався у телешоу, активно ходив з дружиною по гламурних тусовках. Там піар талановитого плавця непогано сприймався, а от спортивний світ поставився з іронією – тому на спортивні тусовки Дениса не дуже кликали. Про те, як вміє приймати рішення Денис Силантьєв, сказати складно – ні в бізнесі, ні в адміністративній діяльності помічений не був. Зате він єдиний спортсмен у нинішній ВР.

5. Вадим Гутцайт

Ризикну припустити ще одну кандидатуру.

Вадим Гутцайт – для тих, хто знає про нього менше, ніж про Силантьєва – не лише чоловік відомої телеведучої. Він знаменитий фехтувальник-шабліст, який вигравав Олімпійське золото і як спортсмен – 1992 року у складі збірної СНБ), і як тренер – 2008го був головним тренером збірної, коли четвірка шаблісток здобула золото в Пекіні. Головним тренером був три (!) олімпійських цикли, залишається віце-президентом федерації. Був суддею міжнародного рівня, має купу друзів в світі фехтування. Це не просто так собі факт: знайомства в цьому спорті немало значать, зокрема, це проявляється у ставленні суддів до наших спортсменів під час змагань. Зараз Вадим – директор головної Олімпійської бази країни – у Кончі-Заспі. У нього є власний бізнес і хороші зв’язки в різних колах, кажуть, і в політичних теж. Кажуть також, що він часом жорсткий зі своїми підопічними, але обережний і дипломатичний з «вищими світу цього». Що, взагалі-то, для аполітичного спорту – корисно, хіба ні?

Якщо плюсувати-мінусувати шанси Вадима, то маємо: глибокі знання спорту і людей спорту + вміння крутитися (бізнес-досвід) + авторитет в середовищі спортсменів + політичний нейтралітет.

Але два мінуси: 1) Гутцайт людина не медійна, «трендіти» без діла йому складно, а без цього вміння важко сподобатися у владних коридорах; 2) назва міністерства - «молоді та спорту». Якщо спортсменам, таким, як Гутцайт чи Силантьєв, зі спортом все ясно, то з напрямком «молодь» мусять розбиратися і ламати голову. А чи потрібно спортсменам занурюватися в профорієнтацію молоді і молодіжне житлове будівництво – питання.

Варіанти, перелічені вище, виглядають найбільш реально – і навколо них найбільше розмов. Є спокуса включити фантазію і припустити, наприклад, такі кандидатури:

6. Павло Костенко – бізнесмен з Черкас і екс-депутат ВР від Блоку Юлії Тимошенко, ще один екс-голова «спортивного комітету». Зараз, до речі, голова Київського відділення Національного Олімпійського Комітету. Свого часу дуже цікавився спортивною тематикою, організовував професіональні тенісні турніри;

7. Роман Вірастюк – штовхальник ядра з Івано-Франківська, який пройшов три Олімпіади, екс-капітан збірної України з легкої атлетики, старший брат Василя Вірастюка, поет і телеведучий. Роман кілька років попрацював на держпосаді – голови спорткомітету області, а зараз балотувався в парламент від «Народного фронту» (тобто, політично правильний кандидат), програвши супернику від БПП піввідсотка;

8. Володимир Бринзак – президент Федерації біатлону, чи не найуспішнішої серед українських федерацій, судячи з результату збірної. Володимир Михайлович уже працював в міністерстві на посаді заступника міністра. Політичнло нейтральний, але, здається, особливого бажання іти на держслужбу не проявляє; 

9. Валерій Сушкевич – може здатися фантастичним припущенням, бо президент Паралімпійського комітету України, який вперше з 1998 року не потрапив до ВР, зосереджений на спорті інвалідів. Але він здібний спортивний менеджер, який вміє захищати сферу своїх інтересів. А ми будуємо нове життя, ідемо в Європу, долаємо бар’єрність суспільства – це щодо застережень про візок, на якому пересувається Сушкевич.

10. Олександр Волков – іще одне близьке до фантастичного припущення, зважаючи на партійну приналежність Олімпійського чемпіона. Але насправді ті, кому треба, знають – Олександр Анатолійович політик «з необхідності». Можливо, завдяки участі Волкова в політичній тусовці баскетбол в країні досі тримається на плаву. Правда, президент Федерації баскетболу в міністри уже ходив – 1999го, але на посаді не витримав більше, ніж півроку.

Припустимо, що приблизно так виглядає список кандидатів на спортивне міністерство, який по ідеї має лежати на столі у наступного Прем’єра. Але дуже імовірно, що там є і інші прізвища – дуже несподівані і зовсім невідомі спортивній громаді.

Взагалі, обирати спортивно-молодіжного міністра складно – призначення останніх років десяти це регулярно доводять. В спорті орієнтуються далеко не всі «владні мужі», тому справжнього фахівця – а не того, хто вміє добре розказати, який він справжній фахівець – знайти мало реально. Призначали, як правило, вірних – ну, тобто, за партійним принципом. А там – хай уже сам розбирається.

Якою буде логіка цього разу? Чекаємо.

А якщо хтось щось знає більше, пишіть, діліться чутками.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити