Хуліганська гра джентельменів

05 лютого 12:55
Переглядів: 574
АНДРІЙ МОЗІЛЬ

Чому саме так називають регбі? І чому у неї грають лише справжні чоловіки? Про все це сьогодні нам розповість 16-річний регбіст АНДРІЙ МОЗІЛЬ – гравець юнацької команди «Сокіл-Львів» (тренер Ярослав Бобик).

- У регбі я близько двох років, - розпочинає знайомство Андрій. Хоча регбістом міг стати і значно раніше. Мій молодший брат, який досить давно у цьому спорті, не раз кликав і мене. Та я вважав цю гру нецікавою, адже протягом 6-и років моїм заняттям був футболом, і я жив лише ним. Якось брат таки вмовив поїхати з ним на тренування. Я був вражений тим, який це класний вид спорту, де поєдналося все, що я люблю – гра, біг, боротьба. «Підкупило» і те, що тренер зауважив, що маю хист до регбі.

- Андрію, розкажи нам, будь-ласка, як грають у регбі.

- Правила регбі достатньо складні, тож поясню узагальнено. Регбі багато в чому схоже на футбол. Це командна гра, в яку грають на прямокутному полі м'ячем овальної форми. Грають руками й ногами. При грі руками заборонено передавати м'яч вперед, можна лише назад та вбік. Ногами м'яч вперед бити можна. Просуванню супротивника з м'ячем можна завадити, схопивши його двома руками й поваливши на землю. Заборонено захоплювати гравця за шию чи однією рукою. Заборонені підніжки. Повалений на землю гравець зобов'язаний випустити м'яч із рук.

У найпоширенішому варіанті регбі - регбі-15 (за кількістю гравців у команді) гра триває два тайми по 40 хвилин. Суть гри зводиться до того, щоб занести м’яч руками у залікову зону супротивника або ж забити його ногою в Н-подібні ворота, причому так, щоби він пролетів над поперечиною воріт.

При грі вперед та інших дрібних порушеннях призначають сутичку, в якій м'яч вкидають між двома групами з восьми гравців, і ті намагаються вибороти його, відштовхуючи групу супротивника.

- Як на мене, регбі - досить жорстока гра. Цікаво, що спонукає хлопців обирати такий спорт? Невже приваблює перспектива набити синці або ще гірше – отримати травму?

- Синці прикрашають чоловіків (сміється). Я вважаю, що регбі виховує справжніх чоловіків. Адже характер ведення гри, постійна силова боротьба висувають високі вимоги до вольової та фізичної підготовки регбіста. Щоби витримати постійні сутички з супротивником, регбіст повинен володіти сміливістю, наполегливістю, волею до перемоги, мужністю і силою. Знаєте, коли вперше побачив цю гру по телевізору, теж подумав, що це занадто жорстокий спорт, де можна і шию звернути, і руки-ноги поламати. Та прийшов на тренування, мене декілька разів кинули у грі, спочатку було дійсно боляче, а потім звик і зараз вже болі не відчуваю.

А страх?

- Коли ти на полі і на тебе біжить вдвічі більший супротивник, звичайно, страшно, але ж ти розумієш, що команду підставити не маєш права.

А чи зазнавав серйозних травм під час гри?

- Якось на змаганнях у Тернополі я порвав зв’язки і не міг продовжувати гру. Товариші з команди ламали носи, ребра… Бувало, що з поля могли виносити на ношах.

Андрію, регбі називають хуліганською грою джентльменів. У чому хуліганська складова, це нам зрозуміло, а ось де джентльменство?

- Маючи досвід і футболіста і регбіста, з впевненістю скажу, що у регбі більше честі, ніж у футболі. У футболі часто бувають такі ситуації, коли супротивник легенько вдарив, а футболіст падає, щоб заробити для команди штрафний. А в регбі навіть якщо збивають з ніг, маємо встати і продовжити гру. До того ж, під час сутичок, коли утворюється натовп, можна добряче суперникові стусанів надавати. Ось тут вже спрацьовують спортивна чесність та шляхетність, які стримують від цього. Тому і говорять, що регбі – це хуліганська гра джентльменів, а футбол – джентльменська гра хуліганів.

А якщо чесно, невже ніколи не піддавався спокусі нам’яти боки суперникові?

- Одного разу був випадок. Я ж іще не джентльмен, а тільки вчуся (сміється). Щоправда, першим у грі порушив правила супротивник, тож я лише при нагоді дав здачу. Він потім навіть підходив після гри і перепрошував. Та здебільшого намагаємося грати чесно, а всі непорозуміння з’ясовувати не на полі, а вже після гри, в роздягальні.

А на якій позиції граєш?

- На відміну від футболу, номери на нашій формі завжди відповідні до ролі, яку виконуємо на полі. Для кожної позиції вибирають гравців, відповідних їй за будовою тіла, фізичними даними й характером. У команді є гравців сутички (з 1-го по 8-ий номер) – форварди та гравці задньої лінії, до останніх належу і я. Граю під 15 номером. Це позиція захисника, на яку відбирають швидкого та сильного гравця. Адже одне з основних завдань 15-го – нейтралізувати супротивника, який прорвався крізь оборону.

Цікаво, а як батьки ставляться до твого вибору? Певно, мама була далеко не в захваті, коли і другий її син захопився таким небезпечним спортом?

- Навпаки, більше був незадоволений тато. Він мріяв, щоб хоч хтось із нас став боксером. До слова, я рік займався боксом, а тепер це моє хобі. Мама ж не була проти, та це лише тому, що добре не знала, що таке регбі. А коли усвідомила, то було вже пізно – ми з братом уже не уявляємо себе без регбі.

Розмовляла Наталія Васьо (за матеріалами журналу для підлітків «Сто талантів»)

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити