Класика жанру: хто винен і що робити, Або дещо про падіння "Карпат"

07 вересня 11:42
Переглядів: 358
Default Image

Непотрапляння до групового етапу Ліги Європи та 15-е місце в турнірній таблиці Прем’єр-ліги – навряд чи хтось із фахівців або вболівальників очікував, що саме такими будуть турнірні здобутки «Карпат» за неповних два перших місяці сезону 2011/2012. Однак реалії життя виявилися саме такими. В чому ж причина такого різкого падіння «зелено-білих», а головне, що робити, аби вилізти з тієї ями, в якій опинилася команда, що за останні сезони досягла чи не найбільшого прогресу в українському футболі?

Саме відповідь на ці два питання, напевно, зараз шукають усі, кому не байдужа доля львівського клубу.

Перед початком сезону ніщо не віщувало провального старту «Карпат» у чемпіонаті України. Команда, як і рік тому, літні тренувальні збори провела в австрійських Альпах. Навіть мешкали карпатівці у тому самому готелі. Та й контрольні ігри нібито «зелено-білі» зіграли на пристойному рівні і в гарному настрої повернулися додому. Щоправда, були й деякі моменти, які не могли не тривожити. Зокрема, команду залишили двоє гравців основного складу – румунський легіонер Резван Кочіш, який міг зіграти на будь-якій позиції в середній лінії або в атаці, та вінгер Денис Кожанов. Утім, були і придбання – прийшли аргентинський нападник Герман Пачеко, іспанський хавбек Крістобаль Маркес, з оренди повернувся Даніло Авелар. Уже в ході сезону в команді з’явилися білоруський центрфорвард Андрій Воронков та півзахисник Костянтин Кравченко, а згодом почав виходити на поле після важкої травми та тривалого лікування і Вільям Батіста.

Збірна всьому голова
На перший погляд, нібито поповнення мало цілком компенсувати втрати. Однак практика засвідчила, що не завжди кількість може замінити якість. Особливо відчутною виявилася втрата Дениса Кожанова. За великим рахунком, наразі нікому так і не вдається в повному обсязі виконувати ті функції, які він виконував у грі. В результаті флангові атаки карпатівців значною мірою втратили свою гостроту. Як засвідчив час, втрата Резвана Кочіша також негативним чином позначилася на грі команди. Румун хоча й не так довго, як Денис, грав у «Карпатах», але зумів дуже швидко налагодити взаємозв’язки з партнерами. До того ж йому ще раніше довелося працювати в одній команді з Олегом Кононовим, тож він чудово знав, чого від нього очікує головний тренер.

Так, втрата Кожанова і Кочіша виявилася дуже відчутною. Та все ж куди болючішим для команди виявився той факт, що майже всі гравці, які прийшли або повернулися до неї, з різних причин виявилися не готовими до сезону і на них не можна було в повній мірі розраховувати. В результаті і Пачеко, і Крістобаль, і Воронков, і Кравченко, і Авелар, і Батіста в той момент, коли потрібно було виходити на поле і робити результат, тільки-но починали готуватися до виступів за «карпати».
Окрім того, не найкращим чином позначилися на карпатівцях і виклики до збірних. Артем Федецький, Ігор Худоб’як, Сергій Зеньов, Сандро Ґурулі та Мартін Богатінов практично всю відпустку провели у своїх національних збірних, тож відповідно і підготовку до сезону розпочали майже на десять днів пізніше за решту партнерів. А Олег Голодюк, який брав участь у молодіжному чемпіонаті Європи в Данії, взагалі приїхав до Австрії, коли вже пройшла половина зборів.

«Темна» наука
Звичайно, футболісти є професіоналами і всі вони, а особливо ті, хто крім клубу, грає ще й за збірну, повинні бути готовими за будь-яких обставин віддаватися повністю не тільки у грі, а й на тренуваннях. Однак давайте не будемо забувати, що вони є ще й звичайними людьми. А тому, як і всі ми, також втомлюються – і не лише фізично, а й психологічно. А отже, зважаючи на обставии, про які ми щойно сказали, не встигли як слід відпочити від попереднього сезону, а тут вже настав час починати підготовку до нового. Тому цілком ймовірно, що на тренуваннях десь трішечки вони себе жаліли. Причому робили це на підсвідомому рівні. Нещодавно головний тренер полтавської «Ворскли» Микола Павлов в одному з інтерв’ю сказав, що коли не можеш щось пояснити, то вали все на психологію – мовляв, це настільки незрозуміла, можна навіть сказати, «темна» наука, що на неї можна списати будь-що. Так, у психології насправді розуміються одиниці. Але при всій повазі до Миколи Петровича скажемо, що вона аж ніяк не «темна», а швидше, дуже тонка наука, а коли в ній розбиратися, то пояснити можна дуже багато чого.
Схоже на те, що проблеми недостатньої функціональної готовності карпатівців криються саме в ній. Деякі гравці, причому провідні, не встигли як слід відпочити влітку і як наслідок, у них почала накопичуватися психологічна втома. Підсвідомо вони почали трішечки недопрацьовувати на тренуваннях. По-перше, організм сам не дозволяє з себе знущатися. А по-друге, коли виходиш на якийсь рівень, то здається, що з нього ти вже не опустишся. Звичайно, тут є прорахунки і тренерського штабу. Однак, щоб сказати, в чому саме і тим більше, хто винен, потрібно не просто бути в команді, а знати всю її кухню.

Перший і другий тайми
А тепер давайте до цього пригадаємо, що перед стартом сезону і на його початку в команду прийшли гравці з майже нульовим рівнем функціональної готовності. Все це в сумі й призвело до того, що гравців вистачало максимум на годину ігрового часу. І якщо в перших матчах була надія, що це є тимчасовим явищем, а також наслідком великих навантажень на тренувальних зборах, то в подальшому стало зрозуміло, що в команди проблеми з ігровою витривалістю. І це при тому, що команда поки були сили, за винятком матчу з «Ворсклою», демонструвала дуже пристойну гру, зокрема в першому таймі поєдинку з «Шахтарем» – «зелено-білі» повністю перегравали підопічних Мірчі Луческу. І все це відбувалося на «Донбас-Арені» на очах кількох тисяч глядачів донецької команди. Напевне, ці 45 хвилин були чи не найкращим ігровим відрізком «Карпат» після їх повернення в елітний девізіон. І якби такий рівень гри підопічні Олега Кононова демонстрували весь час, то однозначно вони б були чи не головними претендентами на національне «золото».

Однак і в Донецьку, і в інших іграх карпатівців вистачало лише на перший тайм, а в кращому випадку, ще на 10-15 хвилин другого. Та навіть за таких обставин все одно турнірні показники команди могли б бути значно кращими. Адже майже в кожному матчі «зелено-білі» ще до перерви мали забивати по два-три м’ячі, що майже зі стовідсотковою ймовірністю деморалізувало суперника і гарантувало б нашій команді спокійне життя у другому таймі. Але зазвичай повністю домінуючи у першій 45-хвилинці та створюючи низку гольових моментів, «Карпати» ніяк не могли матеріалізувати свою перевагу в забиті м’ячі. А футбол – це не бокс, в ньому перемогу за більш видовищну гру та перевагу над суперником отримати неможливо. У футболі виграє той, хто забиває більше голів, тобто краще реалізовує свої гольові моменти. А з цим елементом футболу у карпатівців в нинішньому сезоні постійно виникають величезні проблеми. От і виходять такі матчі, як з київським «Динамо» на його полі. У тій грі «Карпати» вже до 20-ої хвилини повинні були вигравати якщо не три, то два м’ячі щонайменше. Але змарнувавши свої нагоди, карпатівці, в прямому розумінні слова, подарували киянам гол у свої ворота, а в підсумку поступилися – 0:2. Хоча це був якраз той випадок, коли вони володіли ініціативою і в другому таймі також.

То штанга, то голова
І знову нам не обійтися без психології. У футболі, як і в житті, коли людина щось робить і в неї ця справа виходить більш-менш нормально, то з’являється впевненість, і вона робить це все краще і краще. Ось так і «Карпати»: коли в минулому сезоні удача була частенько на їхньому боці, то й вони почувалися впевнено, а гравці вправно завершували атаки на ворота суперника. А от в новому чемпіонаті вже перша гра показала, що фортуні не до вподоби зелено-білі кольори. Чого вартий лише дальній постріл Ігоря Худоб’яка, коли м’яч, поцілувавши почергово обидві стійки, якимось дивом вискочив у поле; і таке відбувалося майже в кожному матчі. Навіть у зустрічі з «Зорею», в якій наша команда здобула вольову перемогу з рахунком 2:1, все починалося, як то кажуть, гірше нікуди. Упродовж перших 10-ти хвилин карпатівці не забили пенальті, перевірили на міцність каркас воріт та змарнували чистий вихід сам на сам з кіпером гостей, а апогеєм став гол у ворота «Карпат» після рикошету від гравця нашої команди. Тому можна зрозуміти гравців, які почали говорити про те, що в них з’явилася зневіра у власні сили.
Невезіння значною мірою позначилося і на результаті у матчах плей-оф Ліги Європи проти грецького ПАОКа. І в Салоніках, і у Львові Ігор Худоб’як та Олег Голодюк відповідно з лічених метрів примудрилися попасти в голову захисника греків. Причому в обох випадках це траплялося за рахунку 0:0. Тож зрозуміло: якби круглий після їхніх ударів таки залітав до сітки, то цілком ймовірно, що єврокубкова осінь цього року не оминула б столицю Галичини.

Однак, напевно досить про нефарт. Зрештою, всі ми добре знаємо, кому саме везе у житті загалом та у футболі зокрема. Так, «Карпатам» не таланило при завершенні атак, але напевно вони чимось не заслужили в нинішньому сезоні прихильність долі до себе…

Перерва в користь
Якщо ж аналізувати гру «зелено-білих» по лініях, то тут також вистачає парадоксів. Наприклад, лише в одному з дванадцяти матчів команда залишила свої ворота в недоторканності. Але при цьому складається враження, що загалом оборона «зелено-білих» почала діяти більш надійно. Зокрема, Ґреґор Балажіц, який навесні виглядав значно слабше за партнерів, тепер, замінивши травмованого Івана Мілошевіча, діяв досить надійно і не раз рятував команду від неприємностей. Нібито непогано діяли і решта оборонців. Однак голи надто часто залітають у наші ворота. Так, були серед них і курйозні голи, але здебільшого ми пропускаємо через втрату концентрації, а також через те, що надто часто той чи інший гравець не дограє до кінця ігровий епізод. Показовим в цьому плані був гол, який «Карпати» пропустили від ПАОКа у матчі-відповіді у Львові. Коли греки виконували штрафний, у карному майданчику «Карпат», окрім Мартіна Богатінова, було семеро гравців нашої команди і лише п’ятеро суперників. Однак, коли м’яч було подано на дальню стійку воріт, то двоє гравців ПАОКа виявилися не прикритими. Що в результаті призвело до гола, який позбавив «зелено-білих» місця в груповому турнірі Ліги Європи. Ось так і виходить, що ніби оборона стала грати краще, але одна-дві помилки в кожній грі виявляються фатальними.

Щодо гри в середній лінії, то знову ж таки ззовні все виглядає навіть зовсім непогано. Майже у кожній грі «Карпати» мають помітну перевагу в контролі над м’ячем. Однак, при цьому кудись зникли гострі передачі, коли один гросмейстерський пас дозволяв створити небезпеку біля воріт суперника. Значно менше карпатівці стали бити по воротах з дальньої відстані. А коли й б’ють, то дуже багато ударів приходиться повз рамку. І щонайгірше – в грі наших хавбеків з’явилася велика кількість невимушених помилок та невиправданих втрат м’яча, що призводить до контратак суперника.

Не в кращий бік намітилися зміни і в атакувальних діях карпатівців. Надто багато спроб прорватися через центр, відповідно, команда почала значно менше атакувати флангами. Дається взнаки і відсутність належної форми у центрфорвардів Андрія Воронкова та Вільяма Батісти. Та найбільша проблема – це низька реалізація моментів. А що таке вміння використовувати свій шанс, нам наочно продемонстрували греки. Створивши за два матчі значно менше гольових моментів, ніж ми, гравці ПАОКа зуміли забити тричі. Натомість ми – лише раз, і то з пенальті…

Та все ж, не все так безнадійно, як дехто говорить. Звичайно, скептики та «доброзичливці» знайдуться завжди. Але навіть ті, кого важко запідозрити у надмірній прихильності до «Карпат» (наприклад, Йожеф Сабо, Леонід Буряк, Любош Міхел), відзначають, що «Карпати» демонструють гру, яка зовсім не відповідає тим результатам, яку вони показують. Тож будемо сподіватися, що двотижнева перерва в чемпіонаті піде «зелено-білим» на користь: команда підтягне функціональний рівень готовності, а гравці групи атаки знову почнуть якомога частіше засмучувати воротарів команди суперника.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: