Коли спорт може нашкодити...

23 серпня 18:31
Переглядів: 92
баль

Професіонали задля досягнень і рекордів жертвують своїм здоров’ям Серпень 2014-го року ввійде в історію українського футболу в негативному контекс­ті: з різницею в дев’ять днів померли два легендарні футболісти київського «Динамо» — Валентин Белькевич та Андрій Баль.

Чорний серпень

Прославлений півзахисник столичного клубу, його екс-капітан і член збірної Білорусі помер зов­сім молодим: Валентину Белькевичу був лише 41 рік. Причиною смерті став тромб, що обірвався. 3 серпня його поховали на Байковому кладовищі.

Аналогічна причина смерті й у знаменитого «динамівця» 1980-х Андрія Баля. Він помер 9 серпня на футбольному полі. Серце 56-річного футболіста зупинилося під час тренувального матчу ветеранів на стадіоні імені Баннікова у Києві. Баль помер на руках в одноклубника Володимира Безсонова. «Ми зібралися об 11.00 на одному з полів центрального стадіону, що завжди робимо з ветеранами щосуботи. Можна сказати, він помер у мене на руках. Жодних зіткнень не було, він просто віддав пас і впав», — розповів В. Безсонов.

Смерть футболістів від обірваного тромбу — не рідкість. Причому з таким діагнозом помирають не тільки вікові гравці, а й зов­сім молоді: півроку тому під час тренування молодіжної команди «Севастополя» помер 16-річний півзахисник Павло Ткаченко. Юнак часто проходив медогляди й ніколи не мав серйозних проблем зі здоров’ям.

У той злощасний день на тренуванні Павло бігав полем і раптом несподівано впав. Ніхто його не штовхав, навіть не торкався. Усі футболісти були шоковані, настільки це раптово сталося. Незважаючи на зусилля лікарів команди, а також зусилля медиків швидкої допомоги, врятувати юного футболіста не вдалося.

Професійна болячка

Екс-гравець московського «Спартака» Євґєній Ловчєв в інтерв’ю dynamo.kiev.ua пояснив, чому футболісти потерпають від тромбів: «На жаль, футбольна кар’єра здоров’я не додає. Футболісти отримують гематоми, а потім, коли спортсмени виходять на поле вже в зрілому віці, відривається тромб. На жаль, це часта історія. Пам’ятаю, як буквально на моїх очах помер Сергій Сергійович Сальников. А київське «Динамо» може вважати себе щасливою командою, тому що в ній грав Баль — видатний гравець. З ним на полі завжди було дуже надійно».

Шкідливий спорт

У нашому стереотипі мислення закладено: якщо людина займається спортом, то вона повин­на бути здоровою, мати добре фізично розвинене тіло. Та, на превеликий жаль, це не завжди так. Адже у спортсменів, а особливо у професійних, після закінчення кар’єри часто починаються великі проблеми зі здоров’ям. Піки фізичних можливостей доволі часто змінюються фізичною перевтомою, що, безумовно, виснажує імунну систему.

Щоб завжди бути на висоті, спортсмен часто ходить лезом бритви. Тому, коли говорять, що спортсмени чутливіші до хвороб, — це не жарт. На що страждає спортсмен, залежить від того, яким спортом він займається.

Футбол є найпопулярнішим видом спорту у світі, й травматизм у ньому став звичним явищем. Чи граєте ви професійно, чи просто розминаєтесь на вихідні з друзями, ризик ушкоджень надзвичайно високий. Професійний футболіст отримує близько 200 травм на рік. В аматорському футболі цифра дещо менша, але теж вражає. Найчастіша причина смерті футболістів — фатальна серцева недостатність за високих навантажень або обірвані тромби.

Фізкультура, що лікує

В усьому повинна бути міра, і спорт — не виняток. Група дослідників із Швейцарії та Канади заявляє, що вони визначили межу, за яку людині переступати не варто. Результати свого дослідження вони опублікували в журналі Archives of Disease in Childhood. Щоб визначити цю межу, вчені вибрали групу з 1245 швейцарських молодих людей віком 16-20 років. Кожному з них дали анкету із запитаннями про фізичні дані, соціоекономічний статус, характер занять спортом та їх інтенсивність, стан здоров’я і самопочуття. Аналізуючи відповіді, науковці скористалися індексатором самопочуття, який ухвалено Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Самопочуття оцінюють за 25-бальною шкалою, показник нижче 13-ти свідчить про поганий стан здоров’я людини.

Середній бал — близько 17 балів. Піддослідних розбили на групи за інтенсивністю занять спортом. 35% молодих людей — це група з низькою спортивною активністю (від нуля до чотирьох годин на тиждень); 41,5% опинилися в групі із середньою активністю (3,6-10,5 год. на тиждень); 18,5% належали до групи з високою активністю (10,6-17,5 год. на тиждень), 5% — з дуже високою активністю (більше ніж 17,5 год. на тиждень).

Дослідники виявили, що добре почуваються ті юнаки й дівчата, які зай­маються спортом не мало, але й не багато. Учасники з низькою спортивною активністю відчували себе не надто добре — за індексатором ВООЗ вони набрали менше як 13 балів. У групах із середньою та високою спортивною активністю самопочуття оцінювалося високими балами. А от у групі з дуже високою активністю (понад 17,5 год.) самопочуття було таким же невисоким, як і в групі з низькою активністю.

Найкраще почувалися ті молоді люди, які займалися спортом 14 годин на тиждень. Це — верхня межа норми, рекомендована американськими органами охорони здоров’я (US Department of Health and Human Services) для підлітків (від семи до 14 годин в тиждень).

Розмова із Василем Рацом, екс-гравцем київського «Динамо» та збірної СРСР

Жоден клуб у СРСР не мав таких навантажень, як у В. Лобановського

— Безперечно, спорт найвищих досягнень шкідливий для здоров’я, — розповідає Василь Карлович. — Спортсмени змушені працювати на максимумі можливостей. Натомість любительський спорт тільки поліпшує здоров’я. Але коли йдеться про результат, про професію, то це — інша річ.

— Чи довго спортсмен може витримувати максимальні навантаження?

— Усе залежить від організму: в кожного свій термін. Дуже важливі при цьому самі навантаження та їх інтенсивність. Хтось витримує до 40 років, а хтось може виступати на високому рівні й далеко за 40. Не існує універсального терміну для усіх випадків.

— У гравців київського «Динамо» часів Валерія Лобановського були найбільші навантаження з-поміж інших клубів СРСР?

— Так, навантаження у нас були найвищими. Жоден клуб в СРСР не мав таких навантажень.

— Чи правда, що у Валерія Лобановського довго грати було неможливо, оскільки організм зношувався через постійні високі фізичні навантаження?

— Так. Валерій Васильович витискав людину, як лимон. А коли соку вже не залишалося, шукав іншого виконавця. У «Динамо» була можливість брати найкращих. Від них вимагали віддаватися роботі на сто відсотків. Хто не відповідав вимогам метра, того потроху посували, шукали на цю позицію іншого. Усе залежало від організму гравця, скільки років він міг витримувати такі навантаження. Загалом було дуже важко. Пригадую, коли гравці московського «Спартака» приїздили 1986 року на тренувальні збори збірної, вони дуже дивувалися тому, як ми можемо витримувати такі навантаження. Вони були шоковані тренувальним процесом Валерія Лобановського. А в нас такі збори були щороку. Витримували тільки найсильніші.

Розмовляв Гліб Ваколюк

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити