Крістіна Шитєв: "Від першого матчу враження незабутні"

07 червня 08:24
Переглядів: 113
Шитєв

День 25-го травня 2005-го року увійшов в історію львівського футболу. Знаменний він тим, що тоді вперше за час проведення обласних змагань серед дорослих команд асистентом арбітра працювала жінка – Крістіна Сперелуп. Це був матч Кубка Львівщини між командами Добросина та Сокаля. Таким чином, було започатковано гарну традицію залучення до футбольного арбітражу на теренах області представниць прекрасної статі. За десять років, які минули відтоді, у суддівській кар'єрі та особистому житті Крістіни відбулися чимало важливих подій, про які тепер уже Крістіна Шитєв люб'язно погодилася розповісти читачам тижневика «ФутболПростір». 

- Крістіно, мабуть, розпочнемо розмову з вашого першого матчу в арбітражі на рівні Кубка Львівської області? Чим він вам запам’ятався? Які враження збереглися досі? 
- Запам'ятався у першу чергу яскравістю, ввічливістю у ставленні футболістів до мене, бо для них було нове, що в якості асистента арбітра виступає жінка. Враження збереглися ще й які, адже це був перший такий матч у моїй кар'єрі арбітра. Він дав поштовх для подальшої наполегливої праці у футболі. 

- Зупиніться, будь ласка, докладніше, на ваших перших кроках у футболі та суддівстві зокрема? 
- Народилася я в Ужгороді. Завжди любила спорт. У школі захоплювалася гандболом. Уже студенткою першого курсу Ужгородського природничо-гуманітарного коледжу почала грати у футбол. Невдовзі увійшла до складу збірної Закарпаття, за яку виступала впродовж п'яти років. До цього часу пам’ятаю настанови першого тренера Федора Варги, який вивів нашу команду на четверте місце в країні. А 2001-го року почала грати у вищій лізі чемпіонату України у складі ФК «Львів'янка». Паралельно навчалася у Львівському державному університеті фізичної культури. Після травми у 2005-му про гру на полі довелося забути, але любов до футболу нікуди не зникла. Тоді у Федерації футболу Львівської області мені запропонували опанувати фах арбітра. Я погодилася і стала займатися у Школі арбітрів ФФЛ. Тож розпочала суддівську кар'єру у Львові – спочатку на рівні дитячих змагань, обслуговувала дитячо-юнацький чемпіонат у Львові, далі працювала на матчах чемпіонату Львівської області з футболу, Кубка області, судила змагання серед дорослих та юнацьких складів, серед жінок. Потім судила у вищій лізі чемпіонату України з футболу серед жіночих команд – спочатку працювала як асистент арбітра, а потім як арбітр. Далі судила чемпіонат ДЮФЛ України в якості асистента арбітра. 

- Чи підтримували вас рідні на початках суддівської кар’єри? Як ставилися друзі до вашого вибору? 
- Так, підтримували і підтримують. Друзі позитивно поставилися до мого рішення. Раді були за мене, що у мене виходило це робити на найвищому рівні. 

- Мабуть, можна сказати, що ваша кар’єра розвивалася досить стрімко, адже не минуло й року від згаданого вище першого матчу серед дорослих команд, а вам вже довірили виконувати обов’язки четвертого арбітра під час гри відбіркового раунду чемпіонату світу 2007-го року серед жінок між збірними України та Сербії і Чорногорії, чи не так? Які ще важливі події, можливо, мали місце на початках кар’єри? 
- Так, була така важлива сторінка у моїй суддівській кар'єрі. Приємно також згадувати той час, коли обслуговувала всеукраїнські фінальні змагання серед дівчат у місті Чернігові. А загалом працювала на різноманітних змаганнях, турнірах різного рівня як серед чоловічих, так і серед жіночих команд. 

- Коли завершився, так би мовити, львівський період у вашій суддівській кар'єрі? Розкажіть докладніше про свій подальший досвід арбітра? 
- Після закінчення університету фізичної культури склалося так, що мені запропонували роботу в Ужгороді, на держслужбі. Тож довелося повернутися додому жити і працювати. Я перевелася зі Львівського Комітету арбітрів до Закарпатського і продовжила свою суддівську кар’єру на Закарпатті, тобто, вдома. У 2009-му році в якості асистента арбітра обслуговувала матчі Суперкубка Закарпатської області серед дорослих складів. А на даний момент працюю на матчах у вищій, першій лігах Закарпатської області з футболу: як асистент арбітра – серед дорослих складів, як арбітр – серед юнацьких складів. Обслуговую всі кубки, турніри, першість Закарпатської області з футболу серед жінок. 

- Тобто, продовжуєте активну суддівську діяльність? 
- Так, звісно. 

- Чи можна вас назвати суворим арбітром? Чи часто доводилося діставати з кишені картки? 
- Можна і так сказати, але в межах розумного і, згідно з правилами гри у футбол і регламентом змагань. Зрозуміло, що за десять років в арбітражі чимало разів доводилося діставати червону картку, а значно частіше – жовту. 

- Як відомо, у середовищі уболівальників ставлення до жінок-арбітрів неоднозначне. Чи стикалися з неприязною поведінкою глядачів під час матчів чи по їх завершенні? Як сприймали такі речі, як реагували? 
- Таке бувало у нашому футболі, хоча і не часто. За моїм особистим спостереженням, незважаючи на рівень арбітражу, деякі люди все одно кричать. Звісно, сприймати такі речі важко, але я ж знала, на що йду. Просто не треба на це звертати особливу увагу, треба далі продовжувати проводити гру – я так і роблю. 

- Який період у попередній суддівській кар'єрі був визначальним у становленні вас як арбітра? 
- Те, що я судила, те, що мені допомагали у Львівській області у здобутті належного рівня суддівства, заклало основний фундамент у моєму арбітражі. 

- Якщо не помиляюся, ваша футбольна активність не обмежується тільки арбітражем – маю на увазі тренерську діяльність? 
- Так, не помиляєтеся. Я закінчила Львівський університет фізичної культури (спеціалізація – футбол, спеціальність – тренер викладач олімпійського професіонального спорту). 
У 2014-му році пройшла навчання на отримання ліцензії категорії В тренера з футболу під егідою Федерації футболу України. 

- Якщо можна, розкажіть, будь ласка, про свою сім'ю, яку, мабуть, без перебільшення можна назвати футбольною. 
- Мій чоловік Йосип Шитєв також арбітр з футболу, в минулому футболіст. Син Даніель наразі ще маленький – йому чотири роки. Та планую його вже дати на футбол. 

Мої батьки ніколи мені не заважали займатися спортом, навпаки, підтримували, хоча у сім'ї ніхто спортом до мене не займався. А от батько чоловіка Йосип Людвигович Шитєв – колишній арбітр, футболіст, на даний момент є спостерігачем (інспектором) чемпіонату ДЮФЛ України та чемпіонату і першості Закарпатської області з футболу. 

- Чим ще, окрім футболу, займаєтеся на професійному рівні? 
- Уже вісім років працюю на держслужбі. Я – завідувач сектора у справах сім'ї та дітей відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги, управління соціального захисту населення Ужгородської райдержадміністрації. 

- Чим захоплюєтеся у вільний час? 
- Стараюся більше часу проводити зі сім'єю, люблю ходити у кіно, у парк зі сім'єю. 

- Чи хтось із відомих арбітрів (чоловіків чи жінок) слугує для вас авторитетом у футбольному арбітражі? 
- Серед футбольних суддів – це арбітри ФІФА Юрій Можаровський і Катерина Монзуль, якій єдиній з усіх українських рефері (жінок і чоловіків) присвоєно найвищу категорію «Еліт». 

- Можливо, поділитеся своїми найближчими футбольними планами. 
- Звісно, раніше прагнула вийти на такий високий професійний рівень. Сьогодні ж надто амбітних планів в арбітражі немає, бо уже не ті роки і сім'я уже є, та планую і надалі продовжувати судити змагання на рівні області. 

- Чи можете порадити молодим дівчатам опановувати фах футбольного арбітра? Якими якостями, на ваш погляд, треба володіти, щоб стати справді кваліфікованим арбітром? 
- У першу чергу треба любити футбол, бути фізично підготовленим, бо на сьогодні футбол став швидкісний, бути впевненим, сміливим, любити свою справу, ні на що не звертати увагу, а йти до мети, працювати над собою і все вийде.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити