Львів і "Шахтар". Шлюб за розрахунком

15 березня 11:35
Переглядів: 277
шахтар

Донецький "Шахтар" залишається у Львові малозрозумілим "зятем", якого не так люблять, як терплять. 

Ці слова витали у повітрі, а озвучив їх зовсім нещодавно корінний донеччанин та екс-тренер львівських «Карпат» Олександр Севідов:

«Шахтар» у Львові терплять, а люблять - «Карпати». Тому «гірники» отримують колосальне психологічне навантаження».

Ще рік тому новина про те, що донецький клуб гратиме у столиці Західної України, викликала б щонайменше сміх, щонайбільше – рекомендацію звернутися до лікаря. Однак сьогодні це вже не варіації на тему «Тату, це фантастика», а цілковита реальність – «Шахтар» залишається грати у Львові навіть не до кінця сезону, а ймовірно на кілька наступних років.

Згадуючи скандальний банер «Геть зі Львова» і не менш скандальні коментарі «Шахтаря» про війну на сході країни, Галина Чоп намагається з’ясувати – чи приживуться «гірники» у львівській футбольній сім’ї і чи зможуть знайти свого вболівальника навіть на далекій галицькій еміграції.

Вимушений союз

Перед стартом поточного сезону Прем’єр-ліги керівництво донецького «Шахтаря» довго вагалося з відповіддю, де виступати у наступному сезоні. На сході не припинялися бої, Донецьк повністю опинився під контролем терористів, а залишатись у місті було небезпечно для життя, не говорячи про те, що в таких умовах жодна УЄФА не дозволила б грати «гірникам» на «Донбас Арені».

Ділити місто і стадіон із «Металістом» у Харкові чи з «Дніпром» у Дніпропетровську теж не випадало – УЄФА заборонила проводити міжнародні матчі також у цих містах, тому «гірникам» довелося шукати інші варіанти. Київ? Столиця могла б стати зручним місцем для проведення як ігор домашнього чемпіонату, так і матчів Ліги чемпіонів. Тим більше серед трьох мільйонів киян знайшлися б нові вболівальники, а також багато своїх, які переїхали до столиці з окупованого Донецька.

Однак у Києві давно є свій господар, причому принциповий суперник «Шахтаря» як за головні трофеї, так і за право верховодити у футбольному житті країни. Ділити місто з «Динамо» було б ще більшою фантастикою, аніж переїжджати до Львова, де пустувала новенька «Арена Львів», а місцеві «Карпати» давно втратили титул «грози авторитетів». Таким чином «Шахтар» оголосив про переїзд, на що столиця Галичини лиш здивовано стенула плечима – мовляв, подивимось.

Для львів’ян переїзд «гірників» означав, насамперед, повернення футбольного життя на «Арену Львів». Львівська публіка, яку нечасто тішила великим футболом збірна України і майже перестали тішити «Карпати», заговорила про Лігу чемпіонів, про приїзд європейських грандів і про можливість хоча б раз на кілька місяців вибратись на «Арену Львів». Беззаперечним плюсом у переїзді «гірників» на львівську арену було й те, що стадіон нарешті почав би заробляти і його б не розібрали на частини, як погрожували раніше.

Приглядаючись одне до одного і намагаючись оминати гострі теми, Львів і «Шахтар» уклали такий собі «шлюб за розрахунком», умови якого мали б влаштовувати обидві сторони. Однак, як і в кожному вимушеному союзі, без сварок, суперечок і взаємних претензій обійтися не могло. Так сталося і в «Шахтаря» зі Львовом.

Футболки, Палкін, «Геть зі Львова»

Восени 2014 року стадіон «Донбас Арена» кілька разів потрапив під артилерійські обстріли, які пошкодили частину фасаду будівлі і ледве не забрали життя однієї дитини. Тоді ж керівництво донецького «Шахтаря» виступило із заявою, що засуджує обидві сторони конфлікту на Донбасі. А це, у свою чергу, спричинило справжню бурю коментарів у соціальних мережах – ФК «Шахтар» назвали «сепаратистами», рекомендували повертатись у Донецьк і виступати в чемпіонаті ДНР.

Також слово взяли фанати «Шахтаря», яких після окупації Донецька розкинуло по різних містах України: «Ультрас «Шахтаря» не змінює свою позицію - від початку російсько-українського конфлікту ми підтримуємо армію України, тим більше, що представники нашого фан-руху воюють у зоні АТО. На жаль, ФК «Шахтар» й далі відсторонюється від політики, ніби клуб не з України. У цьому трагедія нашої команди – клуб окремо, фани окремо».

Для вболівальників «Шахтаря» ще свіжими були спогади з квітня 2014 року, коли керівництво клубу, а також капітан команди Даріо Срна, попросили ультрас залишити політику поза межами стадіону. Зокрема, йшлося про вигуки «Слава Україні!» та відому фанатську пісню про Путіна.

Переїхавши до Львова, «гірники» перестали звертати  увагу на кричалки стадіону, або, принаймні, перестали їх коментувати. Постійний «сектор» ультрас «Шахтаря» налічував 10-15 осіб, яких на «Арені Львів» було майже не чути. Тому усі клубні заряди замінювали вигуки «Слава Україні! Героям слава!», «Україна! Україна!», «Шахтар! Шахтар!», а також пісня про Путіна. Уявити, що 35-тисячний львівський стадіон співатиме традиційні для «Шахтаря» рядки «Вышел в степ донецкую парень молодой» вважалося чимось зі світу фантастики.

Після скандальної заяви гендиректора клубу на наступному матчі «Шахтаря» у Лізі чемпіонів на трибунах «Арени Львів» з’явився банер «Геть зі Львова!». А за кілька тижнів потому стався ще гучніший скандал, коли львівські «Карпати» одягнули перед матчем футболки «Слава українській армії», а гравці донецького клубу навідріз відмовилися приєднатися до цієї акції.

«Карпати» свідомо спровокували «Шахтар», адже впродовж попередніх ігор чемпіонату львівські футболісти не проводили схожих акцій. Однак гостроти ситуації додала не так акція «Карпат», як наступні заяви керівництва донецького клубу, мовляв, усі проти нас, ми поза політикою, «Шахтар» одягне футболки тільки з написом «Мир Донбасу! Мир Україні!».

У пересічного львів’янина, який більш-менш розумів, хто такий Рінат Ахметов і ким він є для донецького клубу, подібні заяви не викликали подиву, але викликали злість. Адже зі зони бойових дій постійно привозили тіла загиблих військових, у госпіталях приймали нових поранених, а півміста трудилось у різних волонтерських організаціях.

І у Львові, і в «Шахтарі» говорили про мир. Однак у заочних дискусіях львів’янина із заявами «гірників», яким повинен бути цей мир, вболівальник почувався обдуреним, а від того ще злішим – «Шахтар» закликав до миру, виявляючи себе третьою стороною, яка декларувала свою аполітичність і у той же час відстоювала інтереси цілком конкретного олігарха, а в минулому – народного депутата і представника могутньої політичної сили.

Не дивно, що під час наступного матчу Ліги чемпіонів на стадіоні «Арена Львів» вжили безпрецедентних заходів безпеки і залучили велику кількість правоохоронців – усі чекали на можливу відповідь. Однак матч проти «Атлетіка» відбувся тихо, навіть мляво, клуби роз’їхались на зимову перерву і скандальні заяви «Шахтаря» забулись у вирі нових тривожних подій.

Із паралельних реальностей

У цій історії, де б не грав донецький «Шахтар» - у Львові, Києві чи Одесі, дивують дві речі. Перша: за увесь час російсько-українського конфлікту на Донбасі жоден гравець «Шахтаря» не висловився наперекір офіційним заявам клубу. І якщо позицію бразильців, яким далека історія України та її проблеми насущні, ще можна зрозуміти, то мовчанку українських гравців донецького клубу – не зовсім.

Друга: ФК «Шахтар», який неодноразово звертався до вболівальників залишити політику за межами стадіону, а в останніх матчах на «Донбас Арені» навіть оштрафував ультрас за вигуки про Путіна, жодним чином не відреагував на банери на підтримку ДНР, які з’являлися на стадіонах в Іспанії та Бразилії під час матчів «гірників». Тобто «політика», від якої так відхрещувався «Шахтар», залежно від ситуації ставала то видимою і неприпустимою, а то невидимою і неважливою.

Звідси й унікальна ситуація, коли переповнена «Арена Львів» на матчі з «Баварією» не могла перекричати кількатисячний фан-сектор мюнхенців. У глядачів не було ані бажання, ані мотивації щиро вболівати за «Шахтар». Прийти на арену людей привабило непересічне футбольне видовище і можливість розділити на один вечір стадіон із самим Хосепом Гвардіолою.

Наразі на цьому й стоїть «Шахтар»: ми вам класний футбол – ви нам підтримку. Звісно, що співання гімну України і заряди «Хто не скаче, той москаль» не можуть вважатися підтримкою клубу, однак львівський глядач, природно, не вміє вболівати за «Шахтар», а клуб нічого не робить для того, аби це змінилося.

Культура клубного вболівання прививається не місяцями, а роками і поколіннями. І у цьому питанні надважливим є зв’язок кожного окремого футболіста зі своїм вболівальником. Чи є він у «Шахтаря» у Львові? Наразі ні. Адже місто і клуб живуть у паралельних реальностях, які перетинаються лише під час футболу і заради футболу. Тим більше, що гравці донецького клубу постійно живуть і тренуються у Києві, а до Львова прилітають лише на окремі матчі.

З іншого боку, якщо не зважати на політичний аспект цієї історії, гравці «Шахтаря» постійно витримують колосальне психологічне навантаження і тут важко не погодитись із Севідовим. Адже у Донецьку «гірники» були народними кумирами, а у Львові залишаються лише гостями.

***

25 листопада 2014 року. Матч Ліги чемпіонів «Шахтар» - «Атлетік». Хлопці і дівчата із символікою «Шахтаря» стоять позаду воріт Андрія П’ятова. Їх небагато – осіб 15. Вони активно вболівають, синхронно вигукують клубні гасла і щиро розчаровуються єдиному голу у цій грі.

 - Чи повинен «Шахтар» далі грати у Львові?, - запитую я.

- Якщо будуть триматися такої політики – то ні. Добре, що сьогодні не відбулось жодних акцій після усіх цих скандалів із футболками і банерами. Якщо ми, переселенці з Донецька, їх не розуміємо, то як позицію клубу має зрозуміти Львів?

- Але ж «Арена Львів» заповнена, люди приходять…

- Приходять на Лігу чемпіонів. До клубу це жодного відношення не має, - кажуть хлопці і поспішають зловити останній шатл-бас поблизу опівнічної «Арени Львів».

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити