Львівський слід на Кубку Африканських Націй

17 січня 22:11
Переглядів: 203
Броварський

Зовсім скоро на полях Південної Африки відбудеться XХIX Кубок африканських націй. Цей турнір стає все більш значущим для світового футболу, адже легіонерів з Чорного континенту багато практично у всіх чемпіонатах. Не залишилася осторонь і українська Прем'єр-ліга, яка, за нашими підрахунками, посилає своїх повпредів вже на восьмий КАН. Само собою, є сенс згадати і про вітчизняних тренерів, які пробували себе в різні роки в ролі «білих шаманів». Цим темам і буде присвячений наш огляд.
 
На правах політичної освіти
 
Африка завжди була стратегічною метою для СРСР. З багатьма місцевими новоствореними республіками Союз підтримував добрі стосунки, і це виливалося в співпраця в найрізноманітніших сферах. І в спорті теж. Не буде перебільшенням сказати, що ті радянські фахівці, які піднімали економіку, промисловість, спорт молодих республік, робили насправді щось більше, ніж просто свою буденну роботу - вони вершили політику, на багато років залишали по собі гарну пам'ять на бідному, але душевному континенті.
 
Зрозуміло, перш за все, в Африку хлинули інженери, будівельники та інший необхідний персонал. Але знайшлося справа і спортсменам, причому попит був на тренерів з ігрових видів (до речі, це стосувалося не лише футболу). Всі чули про успіхи в Мозамбіку, ПАР, Анголі Віктора Бондаренка. До цих пір в пам'яті любителів футболу зі стажем переможний хід збірної Камеруну, очолюваної Валерієм Непомнящим. До речі, з ним в країну неприборканий левів відбув львів'янин Лев Броварський, який досить плідно працював з молодіжною збірною Камеруну.
 
На жаль, куди менш відомий уродженець Запорізької області Юрій Севастьяненко, багато-багато років успішно очолював команди Марокко, Тунісу та інших мусульманських країн Африки, а також Аравійського півострова. Він, до речі, знайшов у свій час для київського Динамо Бадра Ель Каддурі. Зізнаюся, мені методом воістину детективних пошуків вдалося вийти на контакт з його представниками, однак, на жаль, зробити грунтовне інтерв'ю з цікавим персонажем не вийшло. Юрій Григорович, сподіваюся, поки?!
 
І на рівні збірних працювали з африканськими країнами українські фахівці - «політруки» тренерського цеху. Так, з 1979 року очолював національну збірну Малі відомий ветеран донецького Шахтаря Микола Головко. Ця збірна, на жаль, в ті роки далеко не завжди брала участь у відборі КАН, не те щоб яскраво проявляти себе у фінальному турнірі.
 
А ось робота вітчизняних тренерів з національною командою Гвінеї вийшла набагато більш продуктивною. У 1994 році отримав пропозицію очолити збірну цієї країни нинішній наставник України Михайло Фоменко. Він вже мав досвід закордонної роботи, навідавшись у екзотичний Ірак, а в той час якраз розлучився з рівненським Вересом, тому дав добро на роботу з цією командою. Під керівництвом Фоменко гвінейці встигли стартувати у відборі до Кану-96 і обіграти Ботсвану, але далі збірна, ведена її лідером - зіркою французької Ліги 1 Тіті Камара, змушена була грати під керівництвом іншого фахівця. Фоменко як раз повинен був підмахнути дворічний контракт з Федерацією футболу Гвінеї, як наспів пропозицію від ЦСКА-Борисфена. У той час молодий Бориспільський-київський клуб і справді виглядав перспективним - міг дозволити тримати у своєму складі майстрів рівня Чанова, Кузнєцова, Литовченко, мало не переманив Шовковського з Ващуком, розкрив талант Гусіна, Федорова, Цихмейструка, Реви. Фоменко та Гвінея пішли різними шляхами, але на зміну одному великому динамівцю прийшов інший.
 
Володимир Мунтян в той період завершив роботу з олімпійської збірної України, а з Африкою він був знайомий не з чуток - працював на Мадагаскарі, неодноразово вигравав місцевий чемпіонат. Гвінейську збірну він прийняв в 1995 році, коли вона вже фактично попрощалася з мрією про КАН і змушена була награвати команду на перспективу. Перед українським фахівцем було два десятки футболістів різного віку, рівня і ступеня підготовки - більшість з них грало у Франції, деякі - в Німеччині, Бельгії, Польщі, Гвінеї. До досвідчених бійців типу Тіті Камара Мунтян підтягував молодь - дехто з тодішніх новачків збірної згодом яскраво про себе заявив. Це стосується, перш за все, Мохамеда Камара (Лілль, Вулвз, Дербі, Селтік), Морлі Соума (Бастія), Пабло Тіама (Кельн, Штутгарт, Баварія, Вольфсбург).
 
Під керівництвом Мунтяна збірна Гвінеї вийшла на фінальний турнір канал-98. Група 4, з якої кваліфікувалася «наша» команда, не уникла скандалу - збірна ЦАР по ходу турніру була з нього виключена через втручання у футбольні справи місцевого уряду. У підсумку Гвінея обігнала Сєрра-Леоне і поступилася першим місцем за додатковими параметрами Тунісу (при тому, що обидва матчі між цими суперниками завершилися мінімальними перемогами господарів). Цього вистачило для потрапляння у фінальний етап, який приймала Буркіна-Фасо. До речі, у складі збірної Гвінеї під керівництвом Мунтяна у фінальному турнірі КАН взяв участь, схоже, перший в історії представник чемпіонату України на цьому турнірі.
 
КАН-98
Альхалі Соума (карпати, Гвінея) - 0 матчів
 
У складі збірної Гвінеї Мунтян повіз в Буркіна-Фасо відразу трьох футболістів на прізвище Соума (на жаль, важко з'ясувати, чи були вони в родинних стосунках, або ж просто однофамільці): 20-річний форвард туніського Етуаль дю Сахель Момо Уондел Соума, 26-річний захисник Морлан Соума з французької Бастії і 22-річний півзахисник Мохаммед Альхалі Соума з львівських Карпат. Улюбленець галицької публіки, «Семен», як його прозвали шанувальники зелено-білих Львів, з'їздив на турнір, але так і не зіграв жодної хвилини. Гвінея під керівництвом українського наставника в стартовому матчі обіграла Алжир завдяки голу Улара, потім зіграла внічию 2:2 з іменитим Камеруном (на голи Чамі і Воме дублем відповів все той же Улар), але в останньому турі прикро програла збірній-господині турніру з мінімальним рахунком і, посівши третє місце, змушена була достроково покинути турнір. Мунтян залишив збірну Гвінеї і почав працювати з черкаською першоліговою командою, Соума незабаром покинув Україну і свою недовгу кар'єру, судячи з усього, завершив досить рано в німецьких нижчих лігах. У збірну, якщо судити по фрагментарною статистикою, він також більше не викликався.
 
КАН-2002
Ісаак Окоронкво (Шахтар, Нігерія) - 5 матчів
Джуліус Агахова (Шахтар, Нігерія) - 5 матчів, 3 голи
 
Наступний турнір обійшовся без представників чемпіонату України, хоча ще в тому ж році відкриття КАН-2000, юний Джуліус Агахова, перейшов в донецький Шахтар, ставши першим більш-менш помітним міжнародним трансфером гірників (досі гравці типу Окоронкво, Аліуце, Саву переходили з сусідніх країн і навряд чи викликали такий інтерес, як покупка перспективного юніора за 7 млн доларів). У 2002 році Ага-гол і ще один нігерійський легіонер Шахтаря, захисник Окоронкво, були вже міцними гравцями національної команди своєї батьківщини. КАН, що проходив в січні-лютому 2002 року в Малі, розглядався збірної Нігерії ще й як етап підготовки до прийдешнього чемпіонату світу, куди теж пробилася команда Шайбу Амоду.

Свою групу на фінальному турнірі Нігерія пройшла, забивши лише 2 м'ячі. І обидва голи у ворота Алжиру та Ліберії забив якраз Агахова (з Малі матч завершився «нульовой»). Не вийшло у нігерійців зіграти більш яскраво і результативно і в плей-офф. У чвертьфіналі вони пройшли Гану завдяки пізньому голу Лаваля, але в півфіналі наткнулися на майбутню сенсацію ЧСЯа - Сенегал Брюно Метсю. На гол Папи Буби Діопа відповів на 88-й хвилині Агахова, але в овертаймі Саліф Дьяо забив переможний м'яч. Нігерійцям довелося задовольнятися втішним фіналом, в якому вони ще раз обіграли збірну-господарку (на цей раз Малі забив Якубу Айєгбені, в ту пору відхилила запрошення Динамо заради англійської кар'єри).
 
Хоча гра збірної Нігерії, жодного разу не забивав більше м'яча за гру, викликала хвилю критики, в підсумку на шиях футболістів красувалися бронзові медалі. Правда, після другого місця дворічної давнини це, все ж, був регрес і в підсумку перед ЧС Амоду поступився пост головного тренера Фестусу Онігбінде, при якому Суперорли грали все так само беззубо. А Джуліус Агахова, 3 голи якого принесли його збірній 3 перемоги, потрапив у символічну збірну турніру КАН-2002. До речі, Ага з таким скромним гольовим показником ухитрився розділити перше місце і в списку бомбардирів разом з камерунця Олембе і Мбому.
 
КАН-2004
Джуліус Агахова (Шахтар, Нігерія) - 3 матчі
 
Через два роки збірна Нігерії під керівництвом нового тренера - Крістіана Чікву - повторила свій результат. Знову третє місце. Нерозлучна парочка Окоронкво-Агахова теж була у складі цієї команди, але Айзек представляв уже не Шахтар, а англійський Вулверхемптон, а Джуліус, схоже, вже йшов по низхідній. На цьому турнірі, на жаль, виблискував уже не він.
 
А збірну Нігерії кидало з вогню в полум'я: у стартовому матчі вона поступилася марокканцям (вони в підсумку і виграють Групу Д), потім розгромила ПАР (забивали Йобо, Окоча і двічі Одемвінгі) і на жилах обіграла Бенін (голи в активі Лаваля та Утаки ). У чвертьфіналі на гол камерунця Ето'О нігерійці відповіли точними ударами Окоча і Утаки, в півфіналі завдяки голу Джей-Джея Суперорли вигравали у Тунісу. Але червоно-білі зрівняли рахунок і виграли по пенальті (здригнувся молодий Одемвінгі). У матчі за третє місце Нігерія знову обіграла Малі.
 
Агахова зіграв на турнірі три матчі (жодного повністю), голів не забивав. Що примітно, після групового турніру на полі він більше не з'являвся.
 
КАН-2006
Джуліус Агахова (Шахтар, Нігерія) - 3 матчі
Айіла Юссуф (Динамо, Нігерія) - 3 матчі
Бадр Ель Каддурі (Динамо, Марокко) - 3 матчі
Софєн Мелліті (Ворскла, Туніс) - 3 матчі
 
2006 рік - рік своєрідного міжнародного визнання вітчизняної ліги. На чемпіонаті світу взяло участь рекордне число повпредів з нашого чемпіонату (це навіть якщо враховувати, що наша збірна туди пробилася), і на Кубку африканських націй теж побувало найбільше легіонерів з української вищої ліги.
 
Збірна Нігерії з традиційним Гірником Агаховою і динамівцем Юссуфом знову взяла бронзові медалі. У групі вона виграла всі три матчі, обігравши Гану (1:0, гол в активі майбутнього динамівця Тайво - він у підсумку увійде до символічної збірної турніру), Зімбабве (2:0 - забивали Ободо і Мікель) і Сенегал (2:1 - на гол Сулеймана Камара відповів дублем Мартінс). У чвертьфіналі Суперорли по пенальті обіграли Туніс, реваншуватися за вліт дворічної давнини. Юссуф, до речі, не забив післяматчевий 11-метровий (вище), що його команді, втім, не завадило. Правда, в півфіналі нігерійців зупинили Дрогба і співтовариші. Бронзу Нігерія завоювала, знову обігравши Сенегал (єдиний у матчі м'яч забив Лаваль). Медалі отримали і Агахова з Юссуфом. Джуліус зіграв 3 матчі, у перших двох стартував в основі, але до кінця не догравши, а потім і зовсім випавши зі складу і знову не забивши жодного гола. Айіла зіграв 4 матчі від дзвінка до дзвінка, але після пенальтійного промаху на поле більше не з'являвся.
 
Збірна Марокко з динамівцем Ель Каддурі поступилася шлях до чвертьфіналу івуарійцям і єгиптянам (які в підсумку й розіграли головний трофей турніру). У трьох матчах марокканці пропустили лише один гол (від Дрогба), правда, забити не змогли жодного разу. Бадр відбігав три матчі повністю, отримав непогану пресу завдяки своїй швидкості.
 
Нарешті, збірна Тунісу з Полтавцем Мелліті дійшла до ¼ фіналу, де поступилася дорогою якраз нігерійцям. Софєн зіграв 79 хвилин у матчі з Замбією (4:1), 90 - з Гвінеєю (0:3), 68 - з Нігерією (1:1, поразка по пенальті - 5:6). На чемпіонат світу через пару місяців він поїхав вже в якості гравця турецького Газіантепспора. Правда, проти українців йому зіграти не довелось - на мундіалі він всі матчі відсидів у запасі. До речі, в збірну після 2006 року Мелліті не викликався.
 
КАН-2008
Ісмаель Бангура (Динамо, Гвінея) - 4 матчі, 1 гол
Бадр Ель Каддурі (Динамо, Марокко) - 3 матчі
Хішам Махдуфі (Металіст, Марокко) - 0 матчів
Поль Ессола (Арсенал К, Камерун) - 1 матч
 
Новий час - нові герої. Збірна Нігерії вперше за кілька років зіграла без наших повпредів і на цей раз не виграла навіть бронзових медалей, якими була не задоволена на двох останніх турнірах. Суперорли вилетіли вже в 1/4 фіналу, поступившись Гані. Це було кризовий час в історії великої африканської футбольної країни.
 
Вирізнявся в ту пору Ісма Бангура з гвінейцями вийшов з групи (були випереджені Намібія та Марокко, а перше місце виграла Гана), встиг підсобити своєї збірної важливим голом у найцікавішому матчі з марокканцями - 3:2. Але у чвертьфіналі гвінейцям не пощастило потрапити під «каток» івуарійців - 0:5 від команди Дрогба, Калу і компанії.
 
Збірна Марокко з двома гравцями з нашого чемпіонату посіла третє місце в Групі А, поступившись якраз гвінейцям. Намібію Леви Атласу розірвали - 5:1, але більш сильним суперникам поступилися. Бадр Ель Каддурі відіграв на турнірі всі три матчі від дзвінка до дзвінка. Орендований киянами у марокканського Олімпіка, але відданий в суборенду Металісту Хішам Махдуфі не з'являвся на полі, відсидівши турнір в запасі.
 
А ось представник київського Арсеналу, 26-річний центрхав Поль Ессола, домігся найвищого визнання - його збірна Камеруну під керівництвом Отто Пфістера дісталася до фіналуКАНУ-2008. Правда, внесок самого киянина в це досягнення обмежився 13 хвилинами матчу групового етапу проти Судану. На 77-й хвилині Ессола замінив Епалле і таким чином взяв участь у срібному для Камеруну турнірі.
 
Зате за підсумками цього не дуже вдалого для легіонерів з українського чемпіонату турніру в символічну збірну потрапив барселонец Яя Туре, ще недавно грав у донецькому Металурзі (він у майбутньому ще не раз повторить це досягнення).
 
КАН-2010
Айіла Юссуф (Динамо, Нігерія) - 4 матчі
 
На цьому турнірі лише динамівець Юссуф міг постояти за честь української ліги, і він, хоч і не був міцним гравцем основи, завоював медалі головного чемпіонату рідного континенту. Збірна Нігерії під керівництвом Шайбу Амоду повернула собі бронзу у важкій боротьбі. З групи С вона вийшла із другого місця, поступившись Єгипту, в чвертьфіналі тільки по пенальті обіграла замбійці. У фінал Суперорлів не пустив гол ганця Асамоа Гьян, але в матчі за третє місце вони обіграли Алжир завдяки голу Обінна. Внесок киянина Айіли Атанди - 4 матчі, і тільки перший з них він провів повністю, а в поєдинку за третє місце участі не брав, відсидівши в запасі. Кращим подарунком для 25-річного хавбека стала поїздка на чемпіонат світу - через деілька місяців він відправився в ПАР, де опинився в заявці разом з Сани Кайта (цей гравець згодом спробує сили в Металісті і Таврії). Для обох гравців ці турніри стали останніми в збірній.
 
КАН-2012
Самуель Інкум (Дніпро, Гана) - 6 матчів
Дерек Боатенг (Дніпро, Гана) - 3 матчі
 
До торішнього чемпіонату найбільший інтерес був у дніпрян. Динамівець Юссуф не потрапив з Нігерією на фінальний етап, Ель Каддурі в збірній Марокко представляв шотландський Селтік, куди був відданий в оренду київським клубом. Бадр, до речі, зіграв у всіх трьох матчах, а його збірна знову зайняла 3-е місце в групі.
 
А ось Гана з дніпропетровцями Інкум і Боатенгом дійшла до півфіналу. Группу Чорні зірки виграли, випередивши Малі, Гвінею і Ботсвану, у чвертьфіналі вони в овертаймі вибили Туніс, але за крок до фіналу поступилися майбутнім володарям Кубка - замбійці. А в матчі за третє місце дубль малійців Дьябате не дозволив ганцям приміряти бронзові медалі. Цього більше заслуговував Інкум, відбігали 6 матчів, в той час як Дерек турнір відсидів у запасі, двічі вийшовши на заміну. А в матчі з замбійці, отримавши шанс проявити себе в основі, підвів команду, заробивши червону картку.
 
КАН-2013
Дерек Боатенг (Дніпро, Гана)
Браун Ідеє (Динамо, Нігерія)
Аніс Буссаіді (Таврія, Туніс)
 
Звичайно, виникає логічне запитання: на кого нам звернути увагу на цей раз? У заявках збірних є три представники вітчизняного чемпіонату. У збірної Гани - днепрянін Боатенг, в Нігерії - динамівець Ідеє, в Тунісі - сімферополець Буссаіді. Також в збірної Кот д'Івуару можна звернути увагу на колишнього гравця донецького Металурга Яя Туре, зараз представляє Ман Сіті. Там же грає його колишній одноклубник Ігор Лоло, зараз представляє російську Кубань. Ще один колишній металлургівець Донецька, Арістід Бансе з Аугсбурга, зіграє за збірну Буркіна-Фасо. А ось що належав Динамо, але так і не заграв за киян Шахір Бельгазуані встиг перейти під прапор своєї історичної батьківщини і тепер на прийдешньому турнірі як представник французького Аяччо зіграє за збірну Марокко.
 
І що в результаті?
 
11 футболістів, які представляють клуби української ліги, потрапляли в заявки збірних на фінальні турніри КАНу. 3 з них не зіграли на цих турнірах жодного матчу, обмежившись потраплянням в запас. Вищим досягненням стало друге місце Поля Ессола з київського Арсеналу у 2008 році (при одному виході на заміну за весь турнір).
 

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: