Марґейр Петурссон: "Дуже приємно зустрічатися із сильними львівськими шахістами"

12 квітня 07:23
Переглядів: 120
Марґейр Петурссон

Чимало відомих шахістів вдало поєднували виступи на турнірах з успішною позашаховою діяльністю, досягаючи й там чималих досягнень

Назву лише імена найбільш знаних гросмейстерів: чемпіон світу Михайло Ботвинник був за фахом електромеханіком і між матчами за чемпіонський титул навіть захистив  дисертацію і став доктором технічних наук, а його словенський колега Мілан Відмар був не менш відомим гросмейстером і професором електротехнічних наук. Доктор Зігберт Тарраш — один з основних претендентів на звання першого чемпіона світу, був на щодень медиком. Медиком-рентгенологом був і найкращий передвоєнний шахіст України Федір Богатирчук, а чемпіон світу 1930-х голландець Макс Ейве працював шкільним учителем, Марк Тайманов був професійним піаністом, а чемпіон світу Васілій Смислов вибирав між шахами та співом, беручи участь у конкурсах вокалістів Большого театру в Москві. Можливо, колись не було стільки турнірів і можна було собі дозволити іноді відволікатися на улюблену гру. 

Нині ж гросмейстери змушені залишати шлях професійного шахіста, якщо хочуть досягти успіху в іншій галузі людської діяльності. До них належить ісландський гросмейстер Марґейр Петурссон, який уже кілька років успішно працює у Львові головою спостережної ради одного з банків.
 
Зустрілися недавно під час проведення чергового турніру «Клубу львівських гросмейстерів», який вони разом  з гросмейстером Адріаном Михальчишиним три роки тому заснували. 

— Пане Марґейре, як сталося, що Ви потрапили у Львів з такої далекої острівної Ісландії?

— Коли б залишався професійним шахістом, до вас, напевно, й не потрапив, бо в Україні проводять мало сильних турнірів. Але, коли зрозумів, що далеко в шахах не зайду, взявся за вивчення економічних наук, згодом став банкіром, і ось уже кілька років мешкаю і працюю у Львові. Не повірите, але зараз проживаю на вулиці Фредра, поблизу шахового клубу, й мені розповіли, що колись тут поряд було помешкання відомого львівського шахіста Леоніда Штейна. А саме Штейн був першим гросмейстером, якого я побачив зблизька. У далекому 1972 році в Рейк’явіку відбувся  міжнародний турнір, у якому брав участь цей знаний шахіст, а я тоді вже цікавився шахами й приходив у турнірний зал.  Штейн не став там переможцем, але запам’ятався цікавою комбінацією проти нашого Гудмундура Сигурйонссона. Ось відтоді я почав серйозно займатися шахами, адже того року в столиці відбувався матч на першість світу між американцем Робертом Фішером і росіянином Борісом Спасскім. У ці дні шаховий бум у нашій країні виріс до нечуваних висот.

— Очевидно, Ви відвідували й цей поєдинок?

— Так, був на кількох партіях. Не так просто було дістати квиток на гру. Мені трохи допомогли: тоді партії відкладали, й квиток на основну партію дозволяв потрапити на догравання. А не кожен міг дозволити собі ходити щодня, то на догравання відправляли мене. Для мене було святом бачити видатних шахістів зблизька. Тоді шахи так заполонили мою уяву, що самому захотілося досягти якогось рівня. Я  ще й бігав за футбольним м’ячем, тож довелося вибирати. Вибрав давню гру. 

— Як швидко прийшли Ваші шахові успіхи?

— Тренерів високої кваліфікації в Ісландії немає, тому працював переважно самостійно й через чотири  роки зумів дійти до рівня майстра, взяв участь у чемпіонаті країни й потрапив до збірної, в якій був двадцять років, 11 разів виступав на Всесвітніх шахових олімпіадах, брав участь у різних міжнародних змаганнях. У Гастінгсі (Англія) на зламі 1985-1986 років зустрів львівського гросмейстера Адріана Михальчишина. Ми тоді з ним стали переможцями цього знаменитого новорічного турніру: я був першим, а він — другим, відставши на півочка. 

Я здобув юридичну освіту. У вісімдесяті роки в мене були непогані шахові успіхи, тому грав багато й небезуспішно: двічі ставав чемпіоном Ісландії, здобув звання гросмейстера. Побув кілька років шаховим професіоналом. Допомагав колезі Йохану Х’яртарсону 1988 року, коли він увійшов до числа претендентів і в 1/16 грав з Віктором Корчним, перемагаючи його 4,5:3,5. З командою Ісландії тоді рахувалися у світі. Наприклад, 1992 року, коли Україна вперше виступила на Всесвітній шаховій олімпіаді і стала 9-ю, ми посіли шосте місце. 

— Вам доводилося зустрічатися за шахівницею і поза нею з багатьма видатними шахістами. Які Ваші враження від спілкування з елітою світових шахів?

— Так, мені пощастило познайомитися із знаними шахістами. І про це в мене залишилося багато цікавих споминів. Розповім лишень про свої зустрічі з чемпіонами світу, з якими познайомився.  

Насамперед мушу похвалитися, що із сьогоднішнім чемпіоном світу Магнусом Карлсеном маю додатній рахунок — я у нього виграв 2004 року партію в бліц. Нині він чемпіон світу з бліцу теж. Мабуть, ми більше не будемо зустрічатися, то буду одним з небагатьох, хто має з ним додатній результат (сміється). З його головним суперником останніх років індусом Віші Анандом знаємося, коли він ще був неодружений і приїздив у Рейк’явік. Тоді він був вегетаріанцем, але в Ісландії не так багато продуктів, щоб влаштувати йому смачне харчування. Я привчив його їсти різну рибу й пізніше при зустрічах жартував, що саме споживання риби, в якій багато фосфору, дозволило йому стати чемпіоном.  Коли грав бліц з Владіміром Крамніком, зрозумів, що таке чемпіон світу — дуже часто не міг передбачити логіку його думок. Подібне ж враження мав від гри з Василем Іванчуком — ніби граємо в різних світах: я — на Землі, а він — десь у космосі. А от з Гаррі Каспаровим навіть зіграв якось унічию. Він справді геніальний шахіст, тепер став добрим аналітиком подій у світі, про що свідчать його змістовні статті в провідних американських газетах. Але дипломат він невдалий, надто емоційний і авторитарний, тому в політиці успіхів не має.  Боріса Спасского  пам’ятаю ще з 1972 року, потім ми ближче познайомилися 1988-го, коли він трохи працював тренером нашої команди перед Усесвітньою шаховою олімпіадою. Дуже інтелігентна, освічена людина з оригінальним мисленням. 

Цікаво, що, коли 1992 року в Югославії знову відбувся матч Спасскйй — Фішер, мені вдалося побувати на ньому вже як журналіст, і вже як зрілий шахіст я міг оцінювати їхню гру й висловлювати свої враження. Відомо, що останні роки Роберт Фішер провів у Рейк’явіку, місті свого тріумфу, де й помер і неподалік столиці похований. Я не відважився з ним познайомитися, бо він був дуже підозрілий і нікому не вірив. Навіть лікарям, що й призвело до смерті, бо його захворювання нині успішно лікують. Надзвичайно приємне враження залишив Васілій Смислов, з яким 1995 року на ювілеї нашого видатного гросмейстера Фрідріка Олафссона, колись президента ФІДЕ, ми зіграли унічию. Його розуміння шахів було надзвичайним, а сам він був дуже інтелігентною віруючою людиною. З Міхаілом Талєм вперше зустрівся 1981 року у Таллінні, потім він приїздив до нас, завжди поводився скромно й тихо, лиш палив цигарку одну за другою. 

— Ви багато років вже не берете участі у шахових змаганнях. Але наприкінці листопада минулого року Вас можна було зустріти серед учасників традиційного турніру в П’юхаярве. Як туди потрапили?

— Уперше в Радянському Союзі я побував 1981-го, саме в Естонії. У мене там залишилися друзі, які й запросили приїхати. Але зіграв там невдало. Організатори придумали регламент з гандикапом для слабшого учасника. На всю партію дають 20 хвилин, але час розподіляють залежно від рейтингу. Якщо рівні суперники — кожному по 10 хвилин,  але участь беруть також аматори різного рівня, тож мені як гросмейстеру давали 2 хвилини, а суперникові-аматору — 18. За дві хвилини складно встигнути фігури по шахівниці попересувати, не те, щоб дійти до перемоги. З такими суперниками я втратив очки, тому не маю чим похвалитися. Зате зустрів знайомих колег, і це було найприємніше. 

— Чи задоволені Ви, як президент, діяльністю «Львівського клубу гросмейстерів»?

— Так, звичайно. Дуже приємно зустрічатися із сильними львівськими шахістами, пограти в бліц, поговорити. Почуваюся, немовби й не полишав шахів. Хоча молоді часто й виграють у мене, але я вдячний шаховій громаді Львова, що залишаюся у вас гросмейстером й фігури мене ще слухають. 

— Дякую за цікаву розповідь. Успіхів Вам і в бізнесі, й у шаховій грі!

Довідка

Марґейр Петурссон — ісландський шахіст. Народився у Рейк’явіку 15 лютого 1960 року. Чемпіон Ісландії (1985, 1986), переможець турніру північних країн (1987), учасник 11-ти Всесвітніх шахових олімпіад (1976 — 1996). Учасник трьох міжзональних турнірів на першість світу. Міжнародний гросмейстер з 1986 року. Здобув юридичну та економічну освіту. Нині — голова спостережної ради одного із банків. Мешкає у Львові.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити