Мар’ян Швед: "Мене багато хто називає Василем"

22 січня 10:53
Переглядів: 173
Мар’ян Швед

Уболівальники зі стажем прекрасно пам’ятають хорошого нападника початку 2000-их Василя Шведа. До «Карпат» він прийшов вже в солідному віці, але це не завадило форварду у першому ж для себе сезоні стати кращим бомбардиром «зелено-білих». Один з синів Василя Шведа може дебютувати у вищій лізі, навпаки, у зовсім юному віці. Зараз 17-річний Мар’ян доволі успішно тренується у складі першої команди на зборах в Туреччині. 

– Твої однолітки говорили, що у перші дні на зборах почувалися наче не в своїй тарілці...
– У мене теж таке було. Перші дні справді були дуже важкими. А вже на третій-четвертий день стало набагато легше. Спочатку дуже боліли м’язи, раніше у нас не було таких навантажень. Але тепер ми вже звикли. 

– На тренуваннях до тебе часто підходить Ігор Йовічевіч, проводить персональні бесіди. Ви давно вже знайомі? 
– Познайомилися минулого року, я їздив на збори з юніорською командою, яку тоді він очолював. Провели в Туреччині два з половиною тижні. Мені тоді було 16 років... 

– Мар’яне, іноді так і хочеться назвати тебе Василем...
– Мене багато хто називає Василем. Наприклад, Андрій Богданович Тлумак. Він пограв трохи в «Карпатах» з моїм татом. 

– Ти виріс в футбольній сім’ї. Твій батько з самого початку тебе скеровував у футбольне русло чи це твоя особиста ініціатива? 
– Я граю в футбол з п’яти років, бігав на стадіоні зі старшими хлопцями. З шести-семи вже почав ходити в футбольну школу. Взагалі 1997-ий рік народження видався багатим на хороших футболістів. Я вчився у Василя Леськіва. Ми раз виграли чемпіонат України і ще раз посіли друге місце. У той же час дуже хороша була команда наших однолітків з Академії, вони посіли четверте місце на чемпіонаті України. Коли ми об’єдналися у юніорській команді, то вийшов дуже сильний склад. Нема нічого дивного, що зараз ми виграли свою групу. Постараємося тепер виграти чемпіонат України і вийти до юніорської Ліги чемпіонів. 

– З батьком були персональні тренування?
– Тато підштовхував мене до футболу, пригадую, як ми з ними щовечора працювали – він кидав мені м’яча на «щоку» чи щоб з підйому пробив. 

– У тебе є ще двоє братів. Вони також будуть футболістами? 
– Одному брату три роки, другому сім. Старшого тато планує віддати на футбол з весни.

– Що тобі у футболі подобається? 
– Люблю забивати голи. Але не проти пас віддати, щоб принести команді користь. Щодо позиції, то мені більше імпонує місце вінгера, хоча і під нападником теж грати сподобалося. 

– Любиш тягнути ковдру на себе? 
– Буває... Але от під час товариської гри я не знаю, чи ризикну це робити. Хіба що як ситуація дозволить.

– Ми говорили про фізичну підготовку, але є ще й тактичні навантаження. Чи важче тобі зрозуміти ці нюанси, адже порівняно з U-19 вони стоять на два рівні вище? 
– Добре, що у нас схема гри однакова. Хоча все-одно є речі, які зрозуміти не просто. 

– Бувало, що ти хотів закинути футбол? 
– Такого ніколи не було. Футбол – це моє життя. Не знаю, що б я без нього робив.

– Перед виїздом на збори з батьком спілкувався? 
– Звичайно. Він говорив, щоб я над собою працював, а саме запрошення – шанс себе зарекомендувати і показати. 

– Ти доволі критично до себе ставишся. Що хотів би покращити у собі?
– Ще зі школи я практично не працював своєю правою новою. Тому хотів би трохи більше її залучати до гри. І ще було б непогано трохи обрости м’язами, стати трішки крупнішим. З іншого боку, я дивлюся на Артура Карнозу. Він невисокий, але це йому не заважає. 

– Коли дізнався, що поїдеш на збори? 
– Це трапилося після закінчення футбольного сезону. Мені зателефонував наш адміністратор Василь Федак і сказав, що мене чекатимуть на медогляді у першій команді. Я дуже зрадів.

– Кому першому повідомив цю новину?
– Татові...

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити