"Мною цікавилися "Шахтар" і "Динамо". Вільям Роша Батіста – про життя після "Карпат", російську окупацію і Бразилію, яка оплакує "Шапекоенсе"

02 грудня 16:34
Переглядів: 97
Батіста

Сезон 2005/06. "Карпати" ще проходять чистилище Першої ліги, але в Кубку України розпочинають творити дива. Спершу вибивають "Чорноморець". Потім – "Шахтар". І, зрештою, "Ворсклу", дійшовши до півфіналу. В усіх трьох матчах рахунок 1:0 на користь львів’ян. Усі три голи забив Вільям Роша Батіста.

Після від’їзду бразильця "Карпати" кілька років потерпали від дефіциту забивного центрфорварда. Іноді його узагалі не було. Тільки зараз львів’яни полегшено зітхнули – з’явився Густаво Бланко-Лещук.

А що з Батістою? Форвард повернувся додому і поспішно закінчив кар’єру. Єдине вікно в його життя – Facebook, де з’являються фото, що ілюструють сьогодення Вільяма Роші. Сім’я, друзі, риболовля. Футболіст у відставці постійно усміхається, хоча у Львові запам’ятався серйозним, навіть суворим виразом обличчя.

Усмішка його не полишала і під час розмови із "Футбол 24". Лише коли заговорили про "Шапекоенсе" Батіста переплів пальці і похнюпився. Боляче йому. Боляче Бразилії. Боляче нам усім.

"Прокинувся. Увімкнув телевізор. Стало не по собі"

– Вільяме, від вас в Україні вже кілька років – жодної звістки. Чим займаєтеся?

– Я працюю футбольним агентом. А ще розвиваю невеличкий бізнес спільно з друзями. Ми закупляємо продукцію у Маямі і привозимо в Бразилію. Яка продукція? Електроніка.

– Чую, російська мова у вас на хорошому рівні…

– О, так! (Сміється). А знаєте, чому? Кожного тижня я спілкуюся із Самсоном Годвіним, Сандро Гурулі, Грегором Балажіцом. Є постійний контакт і регулярна мовна практика.

– Днями Бразилія пережила трагедію національного масштабу – розбився літак із командою "Шапекоенсе". Як ви і ваше оточення пережили цю звістку?

– Це просто невимовний жах. Загинули наші колеги по цеху. Але це проблема не лише футболістів. Вся Бразилія плаче. То були молоді хлопці, які всього досягнули своєю працею. Величезна втрата.

– Момент, коли ви дізналися про авіакатастрофу?

– Я прокинувся о сьомій ранку. Увімкнув телевізор. Там всі кричать про трагедію, достовірної і повної інформації ніхто не знає. Мовляв, впав літак, проте є люди, які вижили. Але коли потім назвали кількість загиблих, мені стало не по собі. Дуже, дуже погано стало…

Зараз усі – прості люди, вболівальники, телебачення – говорять лише про "Шапекоенсе". Час мине і емоції вляжуться. Але трагедія нашої команди ніколи не забудеться. Так було з "Торіно", "Манчестер Юнайтед". Так буде і з "Шапекоенсе".

– Когось із загиблих ви знали особисто?

– Я дуже добре знав Клебера Сантану. А ще – Кемпеша. Чимало моїх знайомих мешкають у Шапеко. Вони розповідають, що у місті зараз справжнє божевілля – люди плачуть. Вони не знають, як далі жити з цим болем.

– Молитеся за команду, яка відійшла у Вічність?

– Так, молюся за хлопців постійно, щодня. І не тільки за них, а й за їхні сім’ї. Мені приємно, що зараз бразильці проявили ініціативу і допомагають усім постраждалим від авіакатастрофи. Навіть такі великі люди, як Роналдінью та Рікельме готові взяти участь у цьому процесі.

– Моторошно тепер сідати в літак?

– На щастя, авіакатастрофи стаються не щодня. Тому я не відмовлюся від авіаперельотів. Але, звичайно, зайшовши у салон літака, одразу подумаю про "Шапекоенсе". Тим не менше, моє життя диктує свої умови – я змушений літати.

"Запитую у Годвіна: "Що таке "батя"?

– Ви закінчили кар’єру у 32 роки. Чому так рано?

– Мене підштовхнули до цього дві травми. Спочатку я травмувався у матчі проти "Борусії"  коліно. Кілька місяців відновлювався, потім зіграв короткий проміжок – і знову травма. Реабілітація давалася дуже важко. Я перебував далеко від дому, де мене чекала сім’я. Тому ми домовилися, що я повернуся. У Бразилії в мене не було того іміджу, який був в Україні. Мене мало хто знав, тому шанси знайти для себе хорошу команду практично дорівнювали нулю. До того ж, я тривалий час перебував без ігрової практики, а коліно продовжувало дошкуляти. Тому – "зав'язав".

– Часто згадуєте "Карпати"?

– Скажу більше – я слідкую за виступами команди в чемпіонаті і бачу, що зараз справи у "Карпат" йдуть не дуже добре. Як вже казав, займаюся агентською діяльністю і готовий допомогти "Карпатам". Якщо клубу потрібно – можу порадити перспективних бразильських футболістів. Я люблю цю команду. Завжди буду про неї згадувати. І про Львів.

– Скучили?

– Дуже, дуже скучив (каже українською і усміхається).

– У Львові вас називали "Батя". Хто вигадав таке прізвисько?

– Точно не знаю (Усміхається). Увесь час до мене так зверталися. "Батя, привіт", "Батя, зроби те, зроби се". Запитую у Годвіна: "Що таке "батя"? А він мені каже: "Це – папа, батько". "Та я не папа",  відповідаю. Ох, з ностальгією згадую той період у "Карпатах".

– Яким голом за "Карпати" пишаєтеся найбільше?

– Один гол? Можу назвати два. Ні, навіть три. Це гол "Чорноморцю" у Кубку України. Гол "Шахтарю" у тому ж таки Кубку. Ну й київському "Динамо". На стадіоні "Україна" була неймовірна атмосфера. Ми тоді грали просто супер. Заслуга у цих перемогах не лише моя, а й всієї команди. Мінімум двічі на тиждень я переглядаю відеозаписи тих матчів. Дивлюся, як грали проти "Шахтаря", "Борусії", "Галатасарая". Ці спогади будуть зі мною упродовж всього життя.

– Олег Кононов – найкращий тренер у вашій кар’єрі?

– Інших варіантів узагалі не може бути. Для мене це – супертренер. Він був, наче професор. Для кожного футболіста став учителем. Я дуже багато від нього почерпнув. Тому хочу сказати Кононову – "дякую". Бажаю йому успіхів! Можу згадати також Олександра Іщенка. При ньому я забив 10 голів за сезон у чемпіонаті України.

– Хто був найгіршим тренером?

– Не хочу вживати слово "поганий тренер". Але Володимир Шаран не дав мені шансу. Сказав, що незадоволений мною і все. Мовляв, шукай собі іншу команду. Я ж вважав, що своїми голами за "Карпати", своєю грою упродовж багатьох років заслужив на те, щоб отримати шанс показати себе. Образливо було.

– Чув, що у вас виникали непорозуміння із Валерієм Яремченком…

– Та ні, ніяких проблем. Яремченко – хороший тренер і людина.

– Але ж Валерій Іванович перевів вас у "дубль"  з педагогічних міркувань…

– Не пам’ятаю такого.

– Вільяме, у Львові ходили чутки, що у вас іноді виникали проблеми з дисципліною і режимом. Було таке?

– Які проблеми? Ну, було один раз. Виник епізод із Кузнєцовим (форварди побилися на тренуванні, – "Футбол 24"). Але загалом "Карпати"  єдина , згуртована команда: президент, тренери, футболісти.

– Ви забивали і "Шахтарю", і "Динамо". Ці клуби ніколи не цікавилися вашими послугами?

– Було, було… Коли "Карпати" вибили "Шахтар" із Кубка, Донецьк купив Шуста і зацікавився мною. Мій агент розповів також і про те, що мене хотів бачити президент "Динамо" Ігор Суркіс. Я відповів: "Від мене нічого не залежить. Рішення прийматиме президент "Карпат". "А хочеш грати у "Динамо"? – "Звичайно! Це ж Ліга чемпіонів! Але в мене контракт із "Карпатами".

– Хто ще на вас виходив? Писали про швейцарський "Тун"…

– Так, вони хотіли мене придбати після того, як я у "Карпатах" зіграв перший рік. Але вирішувалося на рівні Петра Петровича (Димінського,  "Футбол 24").

"Те, що робить Росія – неподобство"

– Що вам подобалося у Львові?

– Оперний театр – дуже велична споруда. Любив стадіон "Україна". Ну й "Арена Львів" - дуже хороший стадіон. Я там, щоправда, зіграв лише один матч. З того часу, як я покинув Львів, місто дуже змінилося. Про це мені Годвін розповідає. Львів, каже, був гарним, а зараз став ще кращим.

– Чи знаєте про те, що в Україні – війна, що Росія захопила частину територій?

– Так, я знаю про це. Бачу іноді в новинах, та й друзі розповідають. "Шахтар" змушений був покинути свій суперстадіон і грає у Львові. Що можу сказати… За роки, проведені в Україні, я пізнав ваш народ. Люди у вас дуже хороші, добрі. Те, що робить Росія – це неподобство. Вірю і сподіваюся, що війна закінчиться якомога скоріше.

– Коли ви востаннє були в Україні?

– У 2012-му. Вже чотири роки – без України. Без Львова. Дуже погано. Нудьгую.

– Наостанок розкажіть про свою сім’ю…

– Я дуже пишаюся своєю сім’єю. Маю двох синів. Меншому, Вільяму Енріке,  8, а старшому, Карлосу Едуардо – вже 15-й рік. Так виріс, що вже вищий від мене (Сміється). Готується вступати в університет. Старший, як бачите, не пішов футбольним шляхом. Якщо менший захоче – то буде футболістом. Ні – то ні. Я не змушуватиму його: "Давай-давай-давай". Але якщо це буде його ініціатива – допоможу всім, чим зможу.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: