"М'яч крутився, як тріска в ополонці"

08 січня 11:34
Переглядів: 709
спорт історія

"Фотбаль", "союзняк", "копаний м'яч" — так називали футбол у Львові, що належав до Австро-Угорщини, на початку ХХ ст. У місті тоді жили українці, поляки та євреї. Кожні розвивали спорт самостійно.

Викладач академічної гімназії — найпрестижнішого у Львові українського середнього навчального закладу — Роман Цеглинський часто водив учнів на прогулянки за місто. Грали в популярну тоді кічку — гуцульську забаву, схожу на сучасні городки. Згодом хтось приніс м'яча.

"Початки були трудні, — згадував син письменника Івана Франка  Тарас, тоді гімназист. — Цеглинський не знав, що із м'ячем робити. Найлегче було з уставленням воріт. Хлопці понаскидали по дві купи блюзок і шапок — і брамки (ворота. — Авт.) були готові. Вся молодь ділилася на дві величезні дружини і на безмірному грищі чекала нетерпеливо на початок гри. А початок був дуже оригінальний. На середині грища лежав на землі м'яч, а з обох сторін розбігалися проти себе два провідники дружин (команд. — Авт.), найліпші бігуни, й в повнім бігу мали копнути м'яч. Потім наставала загальна чудова копанина і пекельний вереск. М'яч крутився, як тріска в полонці, копаний рівночасно в стиску, не мав виходу з-поміж ліса ніг. Коли ж вирвався десь щасливо, зараз гнали за ним завзятущі купи копунів, окружали збитою масою і лупили ногами куди попало, переважно по кістках товаришів. Згодом слабші підкошені відступали, стиск проріджувався і можна було десь-колись стрілити ворота".

Тим часом із навчання у Відні повернувся молодий та ініціативний професор німецької мови Іван Боберський. Він уже був пройшов стажування у спортивних клубах Чехії, Німеччини, Швеції та Франці. Набутий досвід одразу ж заходився втілювати у рідних краях.

Боберського вважали диваком — він єдиний вітався з учнями "Здоров!", узимку ходив без хутра і капелюха, а влітку бігав із молоддю навпростець через парк. Аби поширити правила спортивних ігор, видав "Підручник ігор та забав", де зокрема виклав й основи футболу. Організував у гімназії "Український спортовий кружок", скорочено УСК. Сам судив двосторонні зустрічі. А ще запросив до Львова колишнього футболіста празької "Славії" — Льомоза. Він тренував команду УСК, грав у центрі нападу. Приміром, на матчі гімназистів проти львівської єврейської команди "Гасмонея" тренер-гравець забив більш як половину голів. УСК переміг із двозначним рахунком. Згодом Льомоз перейшов до "Погоні" — найсильнішої польської команди міста.

Футбол стає дедалі популярнішим серед львів'ян. Наприклад, матч УСК із командою "Сянова чайка" з Перемишля 24 вересня 1911-го відбувся, як писала газета "Діло", за "численної публики, зложеної головно з ґімназиястів та 21 вихованок інституту Василіянок".

Та багато львівських надміру патріотично налаштованих українців не сприймали нововведення: був же власний "народний спорт" — кічка. А з приїздом Боберського всі провідні кічкарі перекваліфікувалися на футболістів. Якось професора перепинив просто посеред вулиці солідно вдягнений чоловік.

— То ви є пан Боберський? — різко запитав.

— Я, — відповів той.

— Ви завели отой шпорт — футболь?

— Я, — розвів руками.

— А чий отсей футболь винахід?

— Англійський.

— Так от, знайте, кічка — українська. Більше не говоритиму. Можете вибирати, — розвернувся й пішов.

Гравці УСК із часом закінчували гімназію і продовжували навчання у вищих закладах Львова. Новоспечені "академіки" — так тоді називали студентів — вирішили заснувати власне спортивне товариство. Перші збори провели 22 вересня 1911 року в залі товариства "Сокіл-Батько".

— На Львівському університеті потрібний доконче репрезентаційний спортовий клюб української молоді, — взяв слово Іван Боберський. — Він повинен зватись "Україна" і заохочувати студентів університету й політехніки до плекання рухових ігор. Клюб має спонукати українську молодь придбати не лише інтелігенцію духа, але також інтелігенцію тіла. Дружини копаного м'яча, гаківки (хокею. — Авт.) й ставки (бейсболу. — Авт.) мають мірятися з дружинами чужих клюбів і притягнути українську молодь до співбігу з молоддю других народів. Товариство має мати свою таблицю на оповістки в коридорі обидвох високих шкіл у Львові, а в своїм одязі до прилюдних ігор зазначувати жовто-блакитну краску.

Через кілька днів у пресі з'явилося оголошення: "Обід у неділю 15 жовтня сього року мусить бути точно о першій годині в полуднє, бо точно о третій годині на площі "Сокола-Батька" зачинає ся стріча в союзняку першої дружини академічного спортового товариства "Україна" з першою дружиною львівського УСК. Вступ шісдесять сотиків. Ученики, академіки і військові сорок сотиків. Сидячі місця на степеници застережені для пань по сімдесять сотиків. Місця в льожі по одній кроні двадцять сотиків". Для прикладу — шматок мила коштував 70 сотиків. Гра розпочалася із запізненням на 17 хв. Свій перший матч студенти програли гімназистам — 1:2.

Улітку 1914 року в рамках святкування сторіччя від дня народження Тараса Шевченка відбулися "Запорозькі ігри". Провели відбірний турнір за участю футбольних команд Львова, Перемишля та Тернополя. Найсильнішими виявилися УСК і "Україна". Вони мали зустрітися у фіналі 29 червня. Та цього дня в Австро-Угорській імперії оголосили жалобу: у Сараєві сербський терорист убив спадкоємця престолу ерцгерцога Франца Фердинанда. Невдовзі почалася Перша світова війна. Про футбол у Львові довелося забути на шість років.

В Европі ширить ся незвичайно від 1885 року гра "копаний м'яч". М'яч до тої гри виглядає, як круглий гарбуз. Він порожний і має дві верстви: всередині пружистий міхур з ґумілястики, а зверху скіряну поволоку, щоби ґумілястичний міхур довго тримав. Дві дружини по одинацять людий стають против себе на середині чотирикутної площі. По рогах тої площі вбиті хоруговки, а на обох вузьких боках площі поставлені є з трох лат ворота. Кожда дружина має за собою свої ворота. Гра зачинає ся від половини грища. Обі дружини намагають добити ся м'яча, гнати єго вперед і пробити ним ворота ворожої сторони.

Кипить борба. Грачі міряють ся, як два ворожі війска. Кожда сторона має при тім свої відзнаки, щоби знала, хто ворог, а хто свій. Двадцять двох людий боре ся о м'яч. Але се дивна борба. Рук до неї уживати не вільно, треба їх тримати при собі. Противника не вільно штовхнути навіть пальцем, не то рукою. Самого м'яча не вільно діткнути ся ні рукою, ні раменем. Копає ся єго лише ногами і підбиває ся плечима, грудьми, карком, головою. Лише одинокий "воротар" — се єсть грач, що боронить самих воріт — має право ловити і відмітувати м'яч руками. Коли на грача, котрий має м'яч, набігає противник, то він подає м'яч до свого товариша, що ліпше стоїть і може м'ячем свобідніше вперед гнати. Дружина, що дасть собі пробити ворота, програла

Іван Боберський описував футбол у календарі товариства "Просвіта" на 1907 рік

Займак — штрафний удар, наріжняк — кутовий

Англійським футбольним термінам Іван Боберський придумав українські відповідники. Більшість із них уживали в Галичині до 1939 року — приходу радянської влади.

Відсторона — офсайд

Город — стадіон

Грач — гравець

Грище — спортивний майданчик

Дефензива — оборона

Займак — штрафний удар

Залога — захист

Заложник — захисник

Карний — пенальті

Копун — футболіст

Крайник — крайній нападаючий

Наріжняк — кутовий удар

Лучник — боковий нападаючий

Офензива — атака

Помічник — півзахисник

Реміс — нічия

Чільник — центральний нападаючий

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити