Михайло Кополовець: "Заробляю не менше, ніж отримував у "Карпатах"

16 липня 09:15
Переглядів: 330
кополовець

Український гравець «Айнгайта» з Рудольштадта, як завжди, емоційно розповів про новий етап у своїй кар’єрі

Закордон як порятунок для вікового гравця

— Михайле, взимку ви розповідали, що маєте варіанти у Чехії та Угорщині, проте неочікувано опинилися в Німеччині. Чому?

— Німеччина в будь-якому випадку — краща перспектива, ніж Угорщина та Чехія. Мене люди запрошували, казали, щоби приїжджав до їхньої команди та, зрештою, підписав контракт. В Угорщині мене ще чекали серйозні збори, а в «Айнгайті» на мене вже розраховували. Окрім того, виступи в Німеччині мене більше зацікавили: рівень життя там значно вищий.

— Якщо говорити про футбол: хіба у Чехії не сильніший чемпіонат, аніж у п’ятій оберлізі?

— Може, й так. Для мене Німеччина була пріоритетним варіантом, адже знав, що, зарекомендувавши себе, можна піти на підвищення в значно сильнішу лігу.

— Зважаючи на ваше прагнення отримувати ігрову практику, розуміли, що в Рудольштадті частішез’являтиметеся на полі?

— Поясню. У Німеччині ніколи не ставитимуть у склад молодого, якщо є сильніший, хоч і віковий, гравець. Подивіться на бундеслігу: якщо там грає молодий виконавець, він реально сильний. А в нас яка тенденція: якщо тобі 29, то місце у старті швидше довірять юному поколінню. Навіть узяти ситуацію з «Карпатами»: я не був гіршим за тих виконавців, які залишилися в колективі. Просто мені виповнилося 30, і все — пройшли «гада».

Коли згадую себе молодого: з-під моїх бутсів летіли іскри, я гриз землю — так я хотів грати. Зараз обирають цей шлях, бо молодшим не пот­рібно платити: рік-другий вони ладні виступати за цукерки. А старичків «списують», адже їм потрібно виплачувати кревні. Зараз молодь просувається без конкуренції. Так, є серед них і талановиті гравці, проте вони й природним шляхом потрапили б у команду. Зрозуміло, що їм потрібно давати шанси, але результат буде кращий, якщо вони самі виборють право з’являтися на полі. Я можу зрозуміти клуби, які зараз урізають бюджети. Якщо навіть «Шахтар» повертає своїх вихованців, а бразильців розпродує, то що говорити про інші ФК?

— Чи хороший контракт «вибили» в Німеччині?

— Я не бідкатимуся. У мене все добре. Скажу навіть так: заробляю не менше, ніж отримував у «Карпатах».

— Нічого собі в них можливості…

— Зрозуміло, що це не рівень нашої прем’єр-ліги, бо в нас є значно вищі зарплатні. Утім, наразі із цими зрізаннями бюджетів і падіннями курсу валюти зарплатні відомості стали скромнішими. Уважаю, що це правильно, позаяк у нас були невиправдано високі вимоги гравців. Погодьтеся, не має бути в команди, котра перебуває в зоні вильоту, зарплатня на рівні 40-50 тисяч доларів. Про клуби, які борються за єврокубки, нічого не мовиться, там усе зрозуміло. Лише зараз наш чемпіонат почав об’єктивно витрачати кошти, зважаючи на рівень наших команд. Три-п’ять тисяч «зелених» — виправдана зарплатня для наших гравців.

Побут економний, але сумний

— Вочевидь, коли повертаєтеся додому, тішитеся курсом євро до гривні. Утім, як оціните рівень свого життя в Німеччині?

— Я собі ні в чому не відмовляю. Тим паче, для цього потрібно майже 300 у. о. За умови, якщо не відвідувати брендові магазини одягу. Відкрию вам: кілограм м’яса в них вартує три євро. Якщо жити в Україні, футболісту потрібно витрачати щонайменше 500 євро, щоби нормально харчуватися. Зрозуміло, що простим людям це слухати дико.

— Більшість гравців, які виступають за кордоном, одноголосно визнають, що їм там сумно. Як у вас із дозвіллям?

— Це — моя хвороблива тема. Я така людина, котра завжди перебуває в русі. Проте, коли поруч немає людей, які розмовляють однією мовою, тоді реально тяжко й сумно. Так сумно, що хочеться вити. Хоча вже маю знайомих поляків, інколи з ними спілкуюся. Крім того, поруч є місто Йєна, куди можу вирушити для різноманітності. Та, попри все, мені сумненько. Тим паче, коли існує мовний бар’єр. Через самотність засиджуюсь у Інтернеті.

— Даму серця із собою не берете?

— Зазвичай, так, але цього разу виникли домашні проблеми. Відтак, сподіваюся, приїде до мене трішки згодом.

— У плані розваг, чи маєте чим себе зайняти?

— Моє місто — Рудольштадт — нудьгувате. Зате зовсім поруч розташовується Йєна, там є басейни, дискотеки, клуби, кав’ярні, загалом, є, де пошукати розваг. У принципі, я там більше часу й проводжу. Це всього лише 20 кілометрів од мого будинку.

— Щодо кухні: відчуваєте різницю в наших і німецьких стравах?

— Після смутку це найбільше спричиняє дискомфорт. Після того, як переїхав, у мене вже за місяць з’явилися проблеми зі здоров’ям. Спочатку був надрив задньої частини, а потім пах турбував. Поїхав до лікарів, запитав, чому так різко виникли негаразди? Мені сказали, що це пов’язано із харчуванням, адже відбувся різкий перехід на інші продукти. Зізнаюсь, інколи мені здається, що їм пластмасу. У принципі, в них якість страв дуже хороша, проте не для наших організмів. Хочеться домашніх овочів і фруктів. Натомість у них ти ніде не знайдеш базару. Усе продається в магазинах у пакетиках. Отож харчування — це другий пункт у моєму списку проблем.

— А до чого ще складно звикаєте?

— Для мене найголовніше — грати, а на все інше можна заплющити очі. Тим паче, цей чемпіонат для мене нецікавий, я це все вже бачив. Я готовий на таке не зважати, щоби триматися на плаву й продовжувати виступати. Я не кажу, що там усе погано. Навпаки, чимало плюсів: привітні люди, в яких є чого повчитися, зокрема, дисципліни. Також маю можливість «підтягнути» німецьку. Якщо подивитися в загальному розрізі, то позитив переважає негатив.

Німеччина — розвинута країна, де всі люди — багаті. Нерідко зустрічаєш літніх людей, котрі розсікають простір на новому «Мерседесі». При тому, що вони не бізнесмени. Просто рівень настільки високий, що він без остраху може брати кредит. Це в нас кредит — зашморг на шию.

Іще нагадаю один приклад. Ви би бачили, які меблі люди викидають у моєму житловому районі! Я спочатку навіть не розумів, що відбувається. Регулярно, щодва тижні, мої сусіди позбуваються «старих» речей. Я коли побачив, яку вони викинули піч, думав, що її сам заберу. Тоді й зрозумів, куди потрапив! Спершу, коли побачив шкіряні крісла на вулиці, припустив, що сусіди лише придбали їх, але за два тижні зрозумів, наскільки добре живуть німці.

— Мої знайомі, котрі мешкали у Німеччині, були здивовані, що в них прийнято без поділу на стать ходити до сауни. Уже бували там?

— Якщо чесно, я це випадково побачив. Для нас це справді трішки дикувато. Проте вони так живуть, у них немає комплексів. Недавно сидів у готелі, відтак був здивований, коли зустрів одну бабцю, котра в одних трусах ходила по холу. Вони настільки розслаблені, тому взагалі не «паряться». У нас до 50 люди доживають, а у Німеччині у 70 життя лише починається! Із їхнім паспортом можна в безвізовому режимі летіти у 150 країн світу. Відтак завдяки соціальним виплатам можна просто відпочивати. Якщо там ти отримуєш дві з половиною тисячі євро, то сто можна віддати на страхування й багато речей отримувати безкоштовно.

Батьківщина незмінна, але заробляти потрібно

— Казали, що спершу розраховували затриматися на півроку, проте, судячи з усього, в Рудольштадті вигратимете принаймні до зими.

— Мені сподобалося, мене все влаштовує. Керівництво клубу пообіцяло, що команду підсилюватимуть. Переїжджати до Чехії чи Угорщини та щось шукати не бачу сенсу. Не вірю, що знайду щось краще. Повірте, там нас теж не дуже чекають і не пропонують бозна-які зарплатні. До того ж, є варіанти, що переберусь у третю за рівнем лігу. Аби зрозуміли: у цьому чемпіонаті команди виступають на 30-тисячних стадіонах! Думаю, ті клуби могли би виступати в нашому елітному дивізіоні, тим паче, сьогоднішньому. Од нашої прем’єр-ліги залишилася би одна назва.

— Не задумуєтеся над тим, аби залишитися в Німеччині?

— Ніколи в житті з України не виїду. Це —
однозначно! Коли тобі 31, і ти завершуєш кар’єру, то виникають усілякі думки. Тим більше, є можливість залишитися дитячим тренером. Зрештою, мені не 20 років, аби ще можна було змінити свою психологію. Думаю, мені вже пізно змінювати Батьківщину. До Німеччини їхатиму хіба на заробітки.

Мені хочеться інколи просто побути вдома. Так, у нас погано, маємо чимало негараздів, але це — мій дім! Я не витримую більше двох місяців за кордоном, мені просто зриває дах.

— Віктор Скрипник, коли переходив у «Вердер», імовірно, теж не розраховував, що за 18 років очолить ФК.

— Я не зарікатимусь. Утім, чесно, не бачу себе в Німеччині все життя. А повторити долю Скрипника… Із моїм мозком мені це складно уявити. Знову ж таки, є варіант, аби працювати дитячим тренером, їздити туди, як на роботу. У нас вони заробляють дві тисячі гривень, а там — стільки ж у євро. Не розумію, якщо наші тренери не завжди мають на хліб, то як вони можуть виховувати серйозних футболістів?

Щиро кажучи, чекаю на пропозиції з України. Може, мені вдасться попрацювати у вітчизняному ФК? Часом щось і трапляється.

— Зараз є передумови до того, щоби «Айнгайт» боровся за провідні місця? Наскільки розумію, цьогоріч ваш клуб зберіг прописку в лізі лише тому, що в нижчому дивізіоні ніхто не зміг підвищитись в класі.

— Коли їхав у відпустку, була серйозна розмова, що команда отримає підсилення. Однак усе це залежить од президента ФК і спонсорів. Якщо вони захочуть, це — реально. Якщо ні, то знову борсатимемося внизу турнірної таблиці. Зрозумійте, моє завдання — себе показати. Уже за півроку, тобто цього літа, я міг перейти в команду третьої ліги. Я просто попросив, аби ми це питання порушили взимку, бо стомився після чемпіонату. Отож нехай дивляться мої матчі в першості. Узимку буде більша пауза, тоді зможу краще підготуватися. Мені головне, щоби я мав хороші кондиції, а команда… Хочеться, звісно, щоби виконували серйозні завдання, а не перебували в підвалинах турнірки. Для цього потрібно знайти якісних футболістів, принаймні трьох. Лише тоді, можливо, покращаться наші результати. Очевидно, якщо команда заслужила виліт із п’ятого дивізіону, то в неї є проблеми з кадрами.

— Чи не ловите себе на думці, що лише ви вмієте грати у футбол?

— Дивіться: в нас є хороший стрижень — п’ять-шість гравців. Решта футболістів не тягнуть навіть на нинішній рівень. Отож через них інколи можемо програти матчі. У нас виступають непрофесіонали, тому обов’язково потрібно підсилюватися. Не думайте, що в п’ятій оберлізі не вміють грати у футбол. Тут багато дублів команд, які виступають у другій бундеслізі. Як правило, в оцих дублях є кілька гравців із першої команди, тож, повірте мені, грають вони доволі непогано. Окрім того, на виїзних матчах інколи збирається стільки людей, що не віриться, що це — рівень п’ятого дивізіону.


Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити