Мирон МАРКЕВИЧ: "Мій ранній відхід від збірної України – збіг обставин"

26 січня 09:39
Переглядів: 843
маркевич

Мирон Маркевич дав інтерв'ю журналу "Країна"

- Мироне Богдановичу, більшість вітчизняних фахівців, які були на стажуванні за кордоном, стверджують, що нічого особливого в роботі іноземних тренерів не побачили. Це справді так? Чим іноземці кращі за українських тренерів?

- Коли я починав тренувати, то була одна правильна методика – Лобановського. Решта були неправильні. Я теж спочатку намагався його копіювати. Але, бачу, щось не те. Тобто механічне копіювання – зовсім не те, що творчий задум. Коли Валерій Васильович придумував цю систему він, очевидно, хотів побачити щось у виконанні своїх гравців. Доповнити їх ще якимсь комплексом. Досягти певних цілей, які тільки він бачив. Послідовники цих цілей не знали. Робили все механічно, не бачачи кінцевої мети. Тому в них не вийшло. Коли я поїхав на стажування за кордон – відкрив багато нового. Звісно, в Кройфа, Капелло, Анчелотті й Даума системи підготовки різнилися. Командну гру вони ставили в різний спосіб. Але вимоги до гравців були всюди однакові: творчість на полі помножена на високу швидкість і техніку володіння м'ячем. Оце є альфа і омега сучасного тренерського кредо. А нас учили якимсь математичним формулам і вимагали 1000 годин тренувань. Це все нісенітниця й утопія.

- Ви вважаєтеся тренером, який не виводить команду на пік форми у певний період, а являєтеся прихильником стабільної гри впродовж усього сезону. Що це дає? Чому так, а не інакше?

- Дійсно, я не практикую вихід команди на певний пік форми в певний час. Не люблю всього штучного. Звісно, впродовж сезону в будь-якої команди трапляються спади й підйоми. Але це природно. Як і кожен тренер шукаю шляхи, аби уникнути спадів чи скоротити їх у часі. Інша справа, що моя методика добре підходить для наших латиноамериканців. Їм не треба часу на адаптацію, бо вони так само звикли працювати у себе на батьківщині. Майже всі вправи за винятком тренажера у нас проводяться з м'ячем. Навіть тренажер намагаємося удосконалити, зробити так, щоб їм було цікаво.

- До речі. Ви вибрали для своєї команди латиноамериканський напрямок. Чому? Це остаточний вибір?

- Почнемо з того, що не кожен європеєць погодиться до нас приїхати. Ось Гомес приїхав із Італії, а тепер скаржиться, що тут сонця нема. І нема роботи його жінці-архітектору. Африканці в нас були і зараз є. Я Папою задоволений. Але найбільше розуміють мою модель гри саме латиноамериканці. Причому не ті, що пограли в Європі, а саме з Аргентини чи Бразилії. Вони легше адаптуються до наших реалій. Не в плані погоди, а в плані рівня життя. Вони знають, що я від них хочу.

- Як ви спілкуєтеся з ними?

- Із Сосою говорив англійською. Із Ганцарчиком – польською. Для латиноамериканців у нас є кваліфікований перекладач, який довго жив у Південній Америці, і, що головне, грав там у футбол. Утім тренувальний процес у нас відпрацьований до автоматизму. Мені не треба довго пояснювати чергову вправу, бо всі їх добре знають. На розборі вказую як на помилки, так і на вдалі рішення. Проблем тут ніяких.

- Чи є такий гравець, якого не вдалося запросити в Харків і за яким ви жалкуєте найбільше?

- Євген Коноплянка. Він би ідеально вписався в нашу систему гри. Техніка, швидкість усе при ньому. Саме я запросив його до збірної, де він тепер став загальновизнаним лідером. Наскільки я знаю, головною перешкодою можливому переходу Євгена є думка дніпропетровських фанатів. Переїзд до Харкова вони йому не подарують.

- Ви вже склали зброю і не сподіваєтеся на його запрошення?

- Все, що я міг зробити – зробив. Але не все залежить від мене. Це вже питання до керівництва.

- Чи є у світі команда, яка була ідеалом для Маркевича?

- "Барселона" Хосепа Гвардіоли. Гадаю раніше такої команди не було і в майбутньому вона не скоро з'явиться. А в основу що було покладено? Творчість гравців і висока техніка володіння м'ячем. Причому володіння м'ячем доходило до показника у 80%. Суперники виходили на поле й мріяли не поступитися з різницею більше ніж в три м'ячі. Це вже потім навчилися ставити автобус, як це робили "Рубін" і "Челсі".

- Лобановський казав, що умовно взята Нігерія може перемогти Німеччину в одному конкретному матчі. Але стабільно обігрувати німців вона неспроможна, бо в тих загальна футбольна інфраструктура ліпша. Харків і його інфраструктура були готові до ЛЧ восени 2013? Як далеко ви могли пройти?

- Були готові до гри в групі. Як би склалося далі – хтозна. Але за рівнем "Шальке" не поступалися точно. Відчував, що в групу проходимо. Я бачив, що футболісти жили цією Лігою. Однак хтось дуже грамотно продумав диверсію проти нас. Навіть із ПАОКом дали зіграти, щоби було ще болісніше.

- Персоніфікувати цього недоброзичливця не будете?

- Ні. Але як нам гукнулося, так йому й аукнеться. Такий людський закон.

- Ви працювали з Рикуном. Чи могли би уявити в своїй команді Алієва і Мілевського?

- Можна було. Я запрошував цих хлопців у збірну й не мав із ними жодного клопоту. Звісно, вони люди не прості, але з ким було легко? З Рикуном? За великим рахунком я йому дуже вдячний за ті чотири сезони, які ми працювали разом. Звісно, він міг клеїти дурня на тренуванні, але в грі був неперевершеним. Такі гравці рідко родяться. У нинішньому "Металісті" ніхто й близько не підійшов до його рівня майстерності. Згоден, що таке рідко побачиш. Швидше навпаки – гравець демонструє чудеса на тренуванні, а в грі його не помітиш.

- Ви 8 років безперервно в Харкові. В Європі так не прийнято. Там керують 3-4 сезони і йдуть на нове місце. Виняток – Алекс Фергюсон і Арсен Венгер. Вам не нудно в Харкові.

- Ми не Європа. Коли я приїхав сюди, тут була випалена земля. Починали з нуля. Відновлювали стадіон, будували базу, збирали команду. Керівництво повірило в мене, а я повірив у гравців. Плюс унікальне харківське середовище – нам виявляли підтримку на кожному кроці. За великим рахунком окрім Кубку СРСР клуб не мав серйозних успіхів. А тут на носі була Ліга Чемпіонів. Почався футбольний бум. Зовсім скоро – років за три-чотири на повну потужність запрацює футбольна школа. Уже зараз є хороші хлопці 1998-99 років народження. Або я, або мій наступник матиме менше клопотів у комплектуванні команди. Тобто порівняння з Європою не зовсім коректне. Там тренер іде з усього готового й на новому місці теж приходить на все готове.

- Чи були матчі, коли ви відчували, що поступаєтеся за рівнем тренерської майстерності? Якщо так, то в чому саме?

- У всіх тренерів таке буває і я не виняток. Десь не того поставив, до когось не достукався.

- Але ви здаєтеся незворушним під час гри. Не вибігаєте, не кричите…

- Це тільки так здається. Я керую грою. Найвищим моментом тренерської майстерності вважаю вміння внести перелом у гру, що від початку складається невдало. Цієї осені були два такі матчі: з "Шахтарем" і догравання з "Дніпром". У Дніпропетровську я після 20 хвилин гри замінив Гомеса. Він дорогою демонстративно скинув рукавички. Потім, як розповідали, кидався футболкою у роздягальні. Але Марлос, який вийшов на поле, переломив гру. Віддав пас, після якого ми зрівняли рахунок. Після гри, коли ми зайшли до роздягальні, Гомес затих. Уже нічим не кидався, не буянив. А, уявіть, що було якби ми програли?

- Дехто з тренерів навмисно не втручається у конфлікти гравців, а інші розбирають їх детально. Цієї осені на полі щось не поділили Соса з Девічем. Ви згодом втручалися в їхній конфлікт?

- І не думав. Чого мені між ними пхатися? Той матч ми виграли, Соса згодом вибачився й помирився з Марко. Інколи такі моменти тренери навмисно шукають. Вони мобілізують, заводять команду. Можуть і побитися на тренуванні. Я на це спокійно реагую. Поб'ються – помиряться.

- А професійних забіяк, яким був бразилець Клебер у київському "Динамо" у вас не було?

- Ні. Бог милував.

- Назвіть найкращі матчі "Металіста" під вашим керівництвом.

- Протистояння з "Евертоном" у Кубку УЄФА. Особливо перша гра, яку ми зіграли внічию. Там суддя таке витворяв! Дав два пенальті і вилучив двох наших. Згодом я взнав, що то була його прощальна гра. Досі пам'ятаю його прізвище – австрієць Штухлер. У матчі-відповіді ми вигравали 1:0, потім 2:1, але лава запасних була короткою. Банально не вистачило гравців на весь матч. Поступилися 2:3. Звісно, не забуду матч з "Бешикташем" у Харкові. Ми вели 4:0, а виграли 4:1. Перемогли на виїзді французький "Сошо" 4:0.Загалом є що згадати – більше 300 матчів із "Металістом".

- Ваша робота зі збірною була аж надто короткочасною. Мрієте про другий прихід?

- Сьогодні я працюю в "Металісті" і про інше не думаю. Що буде далі – життя покаже. Мій ранній відхід від збірної – збіг обставин. Приємно згадувати роботу з молоддю – Коноплянкою, Зозулею, Ярмоленком. Горджуся, що вдалося попрацювати з Шевченком, Вороніним, Тимощуком. Ніякої зверхності у них я не побачив. Професіонали найвищого ґатунку. Вважаю, що з тією командою можна було грати на Євро і здобувати серйозні перемоги. Вона до цього була готова.

- Збірна України минулого року визнана найбільш прогресуючою. В рейтингу ФІФА ми входимо в перше двадцятку. Це наше місце? Що раніше заважало його посісти?

- Цього року в гравців була серйозна мотивація і перспектива. Все-таки могли потрапити на чемпіонат світу в саму Бразилію. Тобто їх спонукали не гроші, а самолюбство. Плюс вдалий тренерський склад, що провів велику роботу. Михайло Іванович і раніше доводив свою кваліфікацію перемогою над "Барселоною". Це безкомпромісний фахівець. Думаю, що він пішов із "Динамо", бо не давав собі на голову сісти. Ну, а далі були команди, з якими не зовсім удавалося реалізувати свої тренерські ідеї. Інша справа – збірна. Тут зібрані найкращі таланти, які були помножені на тренерський досвід Фоменка. Усе це й дало результат.

- Тим не менше, Фоменко ігнорував Девіча. Як ви думаєте, чому?

- Я не хочу туди пхатися. Якби був уболівальником – висловив би свою думку. Але я теж тренер, тому волію не коментувати.

- В ЧУ знявся київський "Арсенал". Улітку не виявилося бажаючих зайняти вакансію у Прем'єр-Лізі. Ви для себе маєте пояснення того, що відбувається?

- Маю. Красти треба менше. Арсенал – то таке. У Києві завжди визнавали одну команду і цією командою було "Динамо". А що сталося з "Кривбасом" я не можу пояснити. Це ж не Олександрія, де 100 тисяч жителів. Клуб із великого індустріального центру з таким гігантом, яким є "Криворіжсталь", не зміг знайти 20 мільйонів доларів на футбольний клуб! У Кривому Розі можна вісім "Кривбасів" утримувати. Я там працював і теж воював із тамтешніми керівниками. За великим рахунком місцеві жителі нічого крім рудників не бачать. А керівництво, замість того, щоб подарувати їм радість, взагалі ліквідовує клуб. Стадіон валиться, а вони шукають когось на стороні, хто б їм утримував команду. Нема любові до футболу й до своїх людей. Це мене найбільше вбиває.

- Ваша позиція з приводу Об'єднаного чемпіонату – більш ніж радикальна. Чому? Так запам'яталася робота в Махачкалі?

- Ні. Махачкала тут ні до чого. Це утопічна ідея. Знищимо футбол, як в Україні, так і Росії. В Росії ні полів, ні стадіонів нема. Можливо, з'являться до чемпіонату світу. А на штучних полях ми грати не будемо. На них можна дітей тренувати, а не грати матчі чемпіонату. До того ж у росіян і без нас гарний чемпіонат. Кого туди візьмуть? Ну, нехай від сили 5 українських команд. І що зміниться? На центральну гру чемпіонату Росії між "Динамо" і ЦСКА приходить у Хімках 10 тисяч глядачів. А скільки прийде на "Металіст"? Від сили теж 10. Хіба на "Спартак" і київське "Динамо" прийде більше народу. Та й то сумніваюся. Їхнє протистояння пам'ятає старше покоління. А молодим уболівальникам воно нічого не каже. На матч ЦСКА і "Баварії" прийшло 15 тисяч глядачів. Про що говорити? Дасть "Газпром" мільярд, а далі що? Пустота.

- Футбол пережив кілька революцій. Можете сказати в якому напрямку розвивається гра. Де є ніша для її розвитку?

- Зараз, коли передивляюся старі чемпіонати світу, не перестаю дивуватися низьким швидкостям. Теперішній футбол і футбол 1982 року – різні речі. Швидкість ухвалення рішень і техніка гравців серйозно змінилися. Думаю, футбол розвиватиметься у цих двох напрямах. Тим більше, що ідеал – "Барселона" Гвардіоли й досі перед очима.

- Керівництво іншого гранда – "Манчестер Юнайтед" після Алекса Фергюсона не кинулося шукати знаменитого тренера, а довірилося Девіду Моєсу, та ще й уклало з ним угоду на 6 років. Правильно вчинили?

- Моєс потрапив в МЮ не в найкращий період. Знаменитості окрім Уейна Руні потихеньку сходять. Ну, не може той же Гігз грати до 50 років. Треба робити нову команду. Моєс тренер серйозний. Та й у керівництві МЮ сидять не прості люди. Очевидно, вони бачили в новому наставникові щось, що не бачать прості вболівальники. Треба перетерпіти цей період. Той же Фергюсон теж не зразу досяг успіхів із "Юнайтед".

- Ви можете після гри посидіти десь у ресторані з Луческу чи Блохіним так, як це роблять Моуріньо з Фергюсоном?

- Після гри з "Ньюкаслом" в минулорічній Лізі Європи мене запросив Алан Пардью в ресторан. Ми випили по бокальчику сухого вина й обговорили перипетії гри. В Україні такої традиції ще нема.

- Роман Григорчук казав, що може зробити заміну в роздягальні перед грою…

- Це необхідна тренерська якість. У день гри я уважно стежу за своїми гравцями. якщо бачу, що хтось не готовий до гри, ховається на установці в на останніх рядах – не поставлю на гру. Вже кілька разів таке робив.

- Чому наших тренерів не запрошують працювати за кордон?

- У нас уже зараз є фахівці, які готові працювати за кордоном. Інша справа, який рейтинг в країни? Як до неї ставляться? А футбол тут тісно пов'язаний.

- Ви не приховуєте свого негативного ставлення до ліміту на легіонерів. Чим він вам не подобається?

- Мене у відсутності патріотизму звинуватити важко. Тут ось у чому річ. "Динамо" і "Шахтар" скуповують усіх молодих гравців, хто хоч раз ударив по м'ячу. Вони отримують контракт і радо відправляються в оренду. При цьому мають зарплату вдесятеро більшу ніж в умовному "Севастополі" чи "Карпатах". Їм уже нічого не треба. Скажіть, про що може мріяти Василь Кобин? Ці люди не мають ніякого стимулу для росту. А якби ліміту не було, то всі ці українські гравці потрапляючи в "Карпати" із шкури пнулися аби повернутися в суперклуб. У тій самій Італії лише суперклуби купують дорогих іноземців. В середняках грають переважно італійці. І ніхто не скаржиться. З іншого боку хіба той же Коноплянка не заграв би в "Дніпрі", якби не було ліміту на легіонерів? Та він у будь-якому суперклубі Європи заграв би. І Ярмоленко грав би тут, не загубився. І Хачеріді, і Гусєв. Так само грав би у "Шахтарі" Кучер.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити