"Не всі хотіли виходу "Карпат" в елітний дивізіон", - Юрій Дячук-Ставицький

03 травня 07:37
Переглядів: 727
Дячук Ставицький

Заслужений тренер України Юрій Дячук Ставицький розповів, як разом з іншими ентузіастами займався відновленням «Карпат» наприкінці 80-х років минулого століття.

Як відомо, у 1981 році «зелено-білих» рішенням місцевих партійців було ліквідовано, але з 1988 року група колишніх гравців «Карпат» взялися за відродження команди, чого досягнули практично за рік.

«Випили по «50» коньячку і мене одразу представили віце-президентом»

- Я саме працював в Івано-Франківську, де уже провів п’ять з половиною років, був головним тренером, коли мені зателефонували Борис Андрійович Рассихін і Ігор Кульчицький. Вони розповіли, що планують відродити «Карпати», запропонували долучитися до них.  Я приїхав до Львова, зустрівся з керівництвом, ми переговорили...

Взагалі то моє представлення відбулося дуже цікаво. Я спілкувався з керівництвом, ще не давав жодних гарантій про перехід, як ми поїхали у профком. Випили по 50 грам коньячку і мені кажуть: «Давайте зайдемо у зал - там люди зібрались, хочуть зустрітися». Вийшли на сцену, у приміщенні було багато вболівальників футболу. Мене одразу й представили, як віце-президента футбольного клубу «Карпати». Коли повернувся в Івано-Франківськ, то мав трохи проблем, адже там уже почули по радіо новину про моє призначення у Львові. 

Мені було дуже важко залишати  Івано-Франківськ, адже я там працював багато років, зібрав хороших футболістів, команда саме була в непоганому стані.  Але Львів є Львів, а я - львів’янин. Тож врешті таки зайняв посаду віце-президента ФК «Карпати». Щоправда, більше виконував обов’язки генерального директора – займався бухгалтерією, внутрішніми справами клубу, мав право підпису. У свою чергу, Борис Рассихін був головним тренером, а Ігор Кульчицький  начальником команди.

«Відновлення «Карпат» львів’яни вітали прапорами та плакатами»

- Коли починали відроджувати команду, нас було дуже мало, але ми мали спільну ідею. Нам виділили три маленьких кімнатки на вул. Дудаєва. Там ми й організували офіс. Я приніс друкарську машинку, десь знайшов журнальний столик, кілька крісел. Усі справи робили разом, самі. Потім у клуб прийшли  Дорош, Заремба. Назбиралася група із 5-7 чоловік. Ми самі  друкували афіші, самі їх розклеювали. Так поволі і створювали команду.

У той час у Львові люди ходили з прапорами, з плакатами. Були задоволені, що команда відновлюється, адже дуже хотіли футболу. Львів - футбольне місто, з великою вболівальницькою аудиторією. Було дуже цікаво за цим спостерігати. Мали величезне відчуття  патріотизму, тому працювали день і ніч, не думали про зарплату. Ми мріяли про щось велике. Про це мріяв Львів, Львівська область - люди приходили до нас, питали, куди гроші перерахувати на команду, чим можна допомогти.

«Усі мали однакову зарплату – 160-200 рублів, і 40 рублів преміальних»

- У перший рік після відновлення «Карпати» грали в так званій буферній зоні, де виступали  команди Азербайджану, Білорусі, України, інших радянських республік.  

Збирали команду, як то кажуть, «алярмово»: прийшли декілька футболістів з Івано-Франківська,  повернулися кілька львів’ян з Луцька. Словом збирали гравців «зі світу по нитці», почали тренувати. І в 1989 році появилася відроджена футбольна команда «Карпати». До слова, ми практично створили перший футбольний клуб тому, адже раніше «Карпати» існували при спортивному клубі заводу «Електрон».

Усі футболісти не думали про гроші, а думали лише про футбол. Зараз інакше, адже в українські клуби прийшло багато легіонерів. Іде конфлікт інтересів: чому платять великі гроші легіонерам, а нашим - менше. Саме тому тепер усе вирішують контрактні зобовֹ’язання. В одного може бути 100% контракту, в іншого -10%. Ситуація така, що оплата праці футболіста, оплата його роботи - незрозуміла. Хоча мені дуже подобають слова почесного президента «Карпат» Петра Петровича Димінського: «Гроші треба не одержувати, а їх заробляти». Тобто має бути так: який я внесок роблю в перемогу команди, такі й отримую дивіденди, премію, зарплату. 

Раніше не було контрактів, раніше людина писала заяву і приходила в команду. Був штатний розклад, у всіх була однакова зарплата, були преміальні: 160-200 рублів зарплати, 40 рублів – преміальні.

«Не всі хотіли виходу «Карпат» в елітний дивізіон»

- Пам’ятним був день, коли «Карпати» потрапили у Вищу лігу - це було дуже важко. Було багато  претендентів, велися різні закулісні справи. Далеко не всі хотіли, щоб львівські «Карпати»  увійшли до елітного дивізіону. А взагалі мене тішить, що «Карпати» мають на своєму рахунку багато матчів, коли радувалася душа за команду. Також з приємністю згадую час, коли в «Карпати» прийшов Олег Кононов Олег, якого я порекомендував Петру Димінському. Тоді команда двічі грала в єврокубках, двічі посіла п’яте місце в чемпіонаті України.

Багато приємних речей можна пригадати... Більше приємного, ніж поганого. Тому я радий, що мене доля звела «Карпатам» - з якими я працюю, хай і з перервами, але вже сорок років.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити